іҐазета
Інтернет новинка Пудкарпатськых Русинув

#07 Апрїль '20

23. апрїля 2020 |

Письма будителя – 217-роча Александера Духновича

Александер Духнович лишив по собі великоє епістоларноє наслідство, з котрого лем мала часть была до сього часу найдена, а щи менша - напечатана. Айбо в читаву мірі она розтворять истинный образ діятелности Будителя. Є фактом, же Духнович переписовав ся з широкым колом вызнамных людий свої епохы, на самый перед - словянськых діятелюв.

Часть писем Будителя найшла Олена Рудловчак у архівах Кийива, Москвы в 50-роках ХХ ст. До того часу, за словами самої пані Олены, за них нитко не знав. Рудловчак изглядала переписку и у Львові, айбо сама переписка была звыдти выкрадена. Правда, изглядателниця встигла зробити з неї копії.

Письма Духновича у великій мірі перегойковуть ся з записами його денника. Туй одтворені тоты же темы, тоты же проблемы: бідности простої челяди, предателство русинської интелегенції, неошколованость русинув и т.д. В общому, вшитко, што го боліло, што мириговало, не давало покою. Переписку Духновича мож поділити на три рокашы:
– Наставляня молодежи
- Посланя монахам-василіанам
- Письма цімборам

До першого рокаша однесеме письмо Духновича од ученикови Акакію Петроваю. З біографії Будителя знаєме, што быв такый період в його біографії, коли о. Александер гуверновав у сына ужгородського жупана Петровая и полюбив свого єдинственного школаша «булше за свого сына». Се письмо напоминать «Письма од сынови» Ф. Честерфілда, котрый заганяв їх сыну майже денно подовж многых рокув. Вадь письма свойим сынам педагога В. Сухомлинського и поета В. Стуса.

18. апрїля 2020 |

Русинськый великодный сохташ

Єдным из майбулшых ручных християнськых сят про русинув є Великдень. Се сято, котроє є символом людяности, любови, всепрощеня, переплетено из традиційныма обрядами, звыками, вірованями. И зачаткы сьых традицій не все суть християнськыма.

Условно, Великодні сята мож поділити на три части:
– Страстні вадь Великодні огні;
– Великдень;
– Поливалні понеділок и второк

Великодный огень Из Великодныма сятами поязані Страстні огні, котрі ся палять у четверь вадь суботу.

Так, предпасхалный огень, котрый дуже напоминать язычницькоє сято Ивана Купала, у дакотрых селах пудпальовуть у четверь перед Страстнов Пятницьов, и символізує вун решт Исуса Христа. Бо в сю нуч Месія зазнав много збытковань: мучителі го плювали му в лице, били го, а ученик го Петро тричі ся одрюк од Спасителя – и вшитко се чинило ся при світлови огнюв. У давніші часы в сесю нуч коло Страстного Огня сходили ся селяны и ся молили, споминавучи Исуса.

14. апрїля 2020 |

Русинськый онлайн словник: чōму, кōму и як?

Став дōступный русько-русинськый інтернет словник з веце ги 61 тысячōв слӯв. Найдете го туй. По запуску ся убявили вшилиякі звіданкы: «чōму словник русько-русинськый?», «дїля кого вӯн добрый?» итд... У статї постараєме ся вшытко розтолковати и найти удпōвідь на ті звіданкы...

– Чōму словник именно русько-русинськый?
Май значущый арґумент – кваліта ōбсягу. Убрали сьме русько-русинськый словник Іґōря Керчі, бо у ньōму, кроме простого тōвмаченя слӯв, суть дōбрї приклады хоснованя тых слӯв у фразах, дякувучи котрым, мож май дōбрї пōрōзуміти як ся складōвуть реченя у карпаторусинськӯй бисїдї.

А тот факт, ож у процесї выпрацованя сьме дӯстали матеріалы уд самого автора, кōтрі нам незмірно помогли и дякувучи котрым сьме годни были запустити словник уже типирь, а ни за рӯк-два (вадь ни запустити вобще), думаву, ни треба и коментовати.

– Кōму тот словник буде на хосен?
Словник буде на хосен вшыткым: писателям, поетам, тōвмачам, гудакам, простым Руснакам, кōтрі люблять бисїду їх предкӯв, и вцїлōму – вшыткым людьом, кōтрым даякым боком інтересна карпаторусинська бисїда а култура.

09. апрїля 2020 |

85 рōкӯв Володимиру Біланину

У подкарпатському русинському двиганьови за тоты рокы, што у ньому участвову, видів им вшиляку челядь. И тому маву фест примірув, абы дашто поруняти й проаналізувати. Єдно можу вповісти, што мало є такых: успішных, реалізованых и знамных – котрі суть туй, у русинському двиганю, просто так: не претендувучи ни на котрі матеріалні выгоды, ни на якоє главенство в русинських організаціях.

Они туй, бо так велить їм совість, бо у сьому видять своє призначеня. А вже докус єдиниці – се тоты, што мали вшиткы блага и визнаня поза русинством и прийти діла них сюда, ги рахувуть русинофобы, меже нас – «нетрибув и дилетантув», означало, спустити ся на самоє дно, змаргіналити ся, айбо они се зробили. Такый крок у бук свого обездоленного народа вчинили в свуй час Адолф фон Добрянський и Михаил фонВисаник. У наш час можу сміло назвати такой такого «русинського декабриста» – Володимира Федоровича Біланина.

Про Володимира Біланина розказав ми першый раз прощун бы днесь Иван Петровцій. Перебиравучи русинські книжкы у його «Бовті», сперим позур на тому, што многі з них профінансовані за участи В.Ф. Біланина. Иван Юрійович накурто розказав, же Володимир Федорович у минулому директорУжгородського дослідно-експериметрального завода нестандартного обладнання.

Исе быв завод у обласному центрі, при котрому вже товды фунговав народный фолклорный ансамбел на 120 участникув. Коли зачався третьый русинськый ренесанс, то Біланин поддержав го нараз, ищи товды, у 1990–1991 рр. выводячи под урядову будову днешньої обласної державної адміністрації свойих робочих, абы одстояти позицію свого народа. А на днесь вун пенсіонер, котрый довгый час подпорує русинськоє двиганя, фурт жертвувучи свої гроші и притягувучи сюда фінансы спонсорув.«Майже ани єдна русинська книжка не выйшла без участи Біланина», – констатовав товды Иван Юрійович.

07. апрїля 2020 |

Квасна вода и епідемії колеры

У час днишньōй' пандимії видиме, як рōблят бізнес на масках и антисептиках, кладут за них часто кōсмічні ціны, через йсе, и через много иншых причин, уже ся стало пōвно скандалӯв. Айбо, ги казав єден депутат ВРУ: «Кому коронавирус, а кому мать родная».

Но ни лише у наш час, а и давно, на фōнї епідемії старали ся робити так, убы пōлучити прибыль. У 1913. рōцї, коли у Свалявськōму ōкрузі была епідемія корелы, у ґазетах было дуже много ōбяв из рекламōв квасных вод, які и до типирь мы так любиме. А ото и «Лужанська», и «Пōляна-Квасова» и другі. У рекламі писали, ош исі воды дуже красно вплывавут на орґанізм, та кидь їх пити, будує ся ефективна защита выд корелы.

У ґазитї «*Heti Szemle*» за 1. октōвбра 1913. рōку є малинька статя «Защита од корелы!!!». У ньӯй иде ся про квасні воды Свалявського ōкругу...

07. апрїля 2020 |

Стоваришыню лемків – 31 рӯк

31 рук взада, 7 апріля 1989 рока, у Полши было зарегістровано сосполно-културну організацію «Стоваришыня лемків», котра заявила про себе місяць до того – 5 марта 1989 року у вариши Легниця. Єї возглавив Андрей Копча.У жерел націонално-културного ренесанса лемкув-русинув стояли Петро Трохановський (Мурянка), Ярослав Зволінський, Федор Ґоч, Ярослав Горощак, Володислав Грабан, Олена Дуць-Файфер, Богдан Горбаль й др.

Требало бы акцентовати позур на тому, што «Стоваришыня лемків»– перша сосполна організація, котра зачала «ефект доміно» третього націоналного одродженя русинського етносу в революційный час перехода держав Централно-Восточної Європы до демократії.

В слідуючому, 1990 рокови, похожі сосполні рокашы появили ся такой на Подкарпатю в СССР (17 фебруара), Пряшовськуй Руси в ЧССР (25 марта), Воєводині в СФРЮ (28 децембра).

Чистосердечно гратулуєме русинам Полшы!
Желаєме їм быти честованыма у свому штаті и за його гатарами!
Най серенча нигда їх не лишать!

05. апрїля 2020 |

Якōв была русинська хыжа у давнину?

Хыжа а ōбыстя все розкаже пōвно за живот ґазды. Из описӯв старых хыж простых Руснакӯв годни сьме дōбрї пōрōзуміти як жыли и яку журу мали наші люде у давнину.

Хыжкы были єднопōвирьхōві из соломлянōв стріхōв и бїлыми стїнами. Стїны хыжі мастили глинōв и бїлили. Крышу робили из соломы, дале появили ся хыжі из шинглами. Кругом быв сад и город. Ґаздӯвськоє опшаря было убгорожено. Заходило ся зōдвōру у сіны, де из єдного бōку была єжна велика комната, а з другого кліть. У кліти стояли ґелеткы из сыром и молоком, а солонина висїла на бантах.

Коли у хыжи клали ōгинь, дым ишōв идгōрі и будив солонину, кōтру лїто искладовали у бōчкы. Тогды у хыжи быв подошōв. Векшынōв у углови хыжи стояла велика пец на у якӯй ґаздынї пекли хлїб, їсти варили на шпōрї. Звирьхы на пеци спали люде. Пӯд вызором стояла велика лада. На ньӯй были дві покрышкы де чидяль хранила цуря, звирьхы на ладї ся сидїло.

Из другого бōку, коло вызора, стояла шырока лавиця. Коло лавицї и коло лады стояв великый стӯл из великōв тяжкōв крышкōв. Крышка удперала ся и туда клали хлїб, молоко, роплянку, блюдята и диривляні ложкы.

02. апрїля 2020 |

250 рōкӯв Иванови Орлайови

Коли у 1787 рокови, под час нащивленя Лемберзького універзитета, император Австрії Йосиф ІІ попросив вказати му май файных студентув, товды професор И.Феслер привюг трьох: П.Лодій, В.Кукольник и И.Орлай. Всі русины… всі из Подкарпатя…

Иван Орлай родив ся 2 апріля 1770 року у селі Давыдково Австрійської имперії (днесь - Мукачовськый район Закарпатської области). За дакотрыма даныма – у Хусті.

Орлай пройшов ошколованя в Ужгородськуй гімназії, пуздніше – у гімназіях варишув Карей и Орадь. Высшу школу дустав у Лемберзькому універзитеті, на філозофському, а у Будапешстського універзитета- богословському факультеті.

Ошколововав ся такой у Йозефінськуй семінарії (1789 р.), став членом римсько-католицького ордена піярув, заложеного 1597 р. Знав русинськый, русськый, мадярськый, швабськый, латинськый и грецькый языкы. Дуставшы званиє професора (1790 р.), Орлай зачав педагогійну роботу у Велико-Карловськуй гімназії, выкладав давні языкы, географію, историю и арифметику у нижчых класах. Айбо не довго вун удержав ся на должности выкладача. Ректор-єзуїт одказав ся подовжити контракт из молодым вченим, бо тот быв «русином» за похоженьом.

30. марта 2020 |

Денник будителя – 155-роча смерти Александера Духновича

Записы Духновича про патріотизм и ренегатство, выборы, пожары, епідемії...

Свуй денник будитель Александер Духнович зачав вести из августа 1859 рока и вюг го по апріль 1864 рока. Записы доста часті, зроблені латинов вадь «язычієм» и они суть деталнов хронологійов житя Пряшовської, епізодами – Подкарпатської Руси того часу з коментарями. Дакотрі з них мавуть назвы вадь заголовкы «Nota», «Pro memoria».

Як и булшость денникув, записы Духновича – се публіцистична оповідь из субєктивно-психологічным мотивованьом. Такой се - засоб психічної самотерапії, так як автор денника так выливав душу, сповідав ся через записы перед Богом, просив у нього помочи про свуй народ. Тому проблема одродженя русинув, проблема ренегатства майбулше пропозірувуть ся у записах Духновича.

Період кунця 50 - першої пол. 60-х рр. ХХ ст. – се час, коли, одойшовши од стресу після розгрому у 1849 роци, мадяре наново набирали ся моцы и мали дяку на реванш (резултатом стало вчиненя Ракусько-Мадярської державы у 1867 рокови). Се быв час, коли права, одвойовані групов Добрянського, русины прямо на очах тратили, й се болюче разило о. Александера.

31. марта 2020 |

Доброє дїло про люди, авадь “Сященик-квартірант”

Днишньый допис, што го типирька читаете, є про мене дуже важным по двом причинам: запершōй того, што хōснуву типирька новый, мало май простый сістем на писаня свōй фонетикы, обы ся ай вам май легко читало; задругōй того, ож хōчу розказати гістōрію свōй родины, гістōрію за вто, як наша чилядь єдно другōму помагала.

У 50-х рокох кōмуністічна власть хōтїла даяк закрыти монастырь у Імстичōві, котрый ся тōму старав противити. Настоятильом сього монастыря быв єромонах-василіянин Петро Котович, котрый попиля того написав щи доста много моралных пōучинь, гикōй “Пяницям на закуску”, “Погарчик для тверезых” (ōбадва 1925р) тай много далшых. Кōмуністічна власть зачала на тōму самōму дарабови земли, што быв монастырськый, стройити шкōлу-інтернат про дїти-кōвдōшӯв, обы даяк вытручати сященикӯв гет, сам храм тай кōрпусы передали были на ґаздӯвськое хоснованя жительōви Імстичова М.І. Зейканови. У апрільōви 1950 храмови “стали на шию”, закрыли. Всїх сященикӯв авадь позаперали у тюрьмы, авадь заставили “мōвчати”.

Дале хōчу розказати за єдного з тых сященикӯв, котрого звали Сидор Сабелко. Як ми розказовав стрый, сись сященик раз служив у Мукачові, ни дуже тямит в якōму иппен монастырьови, а пак нараз по вōйнї ся перебрав у Імстичово. Бōгужаль ниякōй фоткы сього чилядника ни я, ни моа родина ни маеме, так як вӯн вызирав знати ни будеме. Мōі дїдик з бабкōв взяли го ид сōбі жити. Иппен як ся они з ним зкапчали, як ся найшли — я ни знаву, айбо факт, ож узяли го, а жив з ними у єднӯй хыжи, кōтру годни сьте видїти на образчікови гинде згōрӯв. Мали там сїны тай дві хыжі: у єднӯй быв вӯн, а в другӯй Лыжичкы. Про Сабелка исе была дуже ипна варіанта, никавучи на тото, як учинили з другыми його “колеґами”. Вӯн робив в Кушници на пілорамі, што вырабляла дощкы, рейкы, брусы тай далші детайлы на миблї. Його робота была точити пілы — пілоправ. Раз на тыжджинь вӯн мусїв ити ся пригласити в сільраду, ож туй є, ож никуды ни утїк. Быв контролованый, мусїв за ся казати, а ни смів вести службу бōжу. Така у нього была “каторга”. Быв у кōмуністичнōй власти пуд перстом.

Ясно ож жити из такōй роботы му ни выходило, та пак кажджый динь, пӯсля тōй роботы, вӯн щи у нас чинив усяку остолощину, а майбӯльш — постилї. Мамка каже, ож тота стара рїзьблена лада, што ї маеме на пōдї, та чинена иппен сим Сабелком. Помалы ріхтовав усячино а мав за што істи.