іҐазета
Інтернет новинка Пудкарпатськых Русинув

#10 Авґуст '20

28. авґуста 2020 |

Днесь Перша Пречиста

Карпаторусины издавна ділять релігійні сята за свойов класифікаційов. За сьым діленьом маєме три Спасы и три Сяті Марі. Перша Сята Маря – Успіння Пресятої Богородиці, 28 августа; Друга – Руздво Пресятої Богородиці, 21 септембра; Третя – Введеніє у Храм Пресятої Богородиці – 4 децембра.

Перед Першов Сятов Марьов (вадь Першов Пречистов) пройшов майкуртый з чотырьох ручных постув – пуст Успенськый–Богородичын. Ним наші предки готовили себе до єдного з майбулшых сят – Пресятої Богородиці и єї Сятого Успіня.

Сятоє Успіня Пресятої Богородиці

Колись быв сохташ у сесь день осячовати в храмі всякого роду зіля. Старі жоны вліті збирали цілющі травы, які потому приносили од церкві діла осяченя. Сесі рослины хосновали ся діла ліченя вшилякых хвороб. Вподовж століть предкы поклоняли ся култові Пресятої Дівы Марії.

23. авґуста 2020 |

Юрій Шипович за Алманах и ни лем (інтервю)

Зачатком авґуста місяця на IV. засіданю СО «Русинськый културōлōґічный клуб» быв презентованый другый выпуск алманаху днишньōї русинськōї літературы. «Алманах» є волным прōдōвженьом пōпуларного руснацького журналу «Ōтцюзнина» [выпускав ся у роках 2016-2018].

В споєню из сим-сьме контактовали гōлōву Русин-клуба и вєдно из тым шефредактора «Алманаху» Юрія Шиповича и поклали-сьме му дакӯлко звіданок тыкавучых ся їх нōвōї публікації.

Вӯдкі ся узяла ідея вчинити Алманах?
– Після того, як перестав выходити журнал «Отцюзнина», Юрій Продан подав идею выпускати «Алманах днешньої русинської літературы». Се было простіше; не треба было вести документтацію на пудузятника, платити податі, мати діло з «Укрпоштов» як таков, што розсилає матеріал. Та й выходить «Алманах» раз в рук, а не чотыри…мы вшиткы маєме сімї и оддаєме честь нашому народу й Отцюзнині, но не на хибу свойим родинам.

19. авґуста 2020 |

«Прийшōв Спас – яблок натряс» – руснацькый сохташ на Яблочный Спас

Про «три Спасы» и другый сохташ у книзі Юрія Чорія «Ой роде наш красний…обрядово-звичаєві традиції Закарпаття».

Русинські народні вірованя (та й не лем русинські) знавуть три «Спасы»: 14 августа – «Медовый» (церковноє - Маковія), 19 – «Яблочный» (церковноє – Преображеня Господньоє), 29 – «Хлібный, Оріховый» (церковноє - Перенесеня образа Спасителя).

Май знамный – «Яблочный Спас», бо традиції двох другых вбирав у себе. Сьым сятом 19 августа заперавуть ся жнива. Так и казали: «По Спасу в полях - уже по жнивах». Майже всягды на покошеных нивах выдніли ся «спасувські бороды». Стебла тых «боруд» скрученували в пучок-китицю й переязовали червеным пантликом вадь ширинков (кестеманом). Датко не скошовав ту «бороду», аж докы наново не посіяв, а ткось зрізав, зязовав снопом, што называв ся обжинковым, и вєдно з грушками, яблоками й медом нюс до церквы сятити. Радовали ся: «Прийшов Спас - яблок (грушок) натряс!»

16. авґуста 2020 |

Зачаткы карпаторусинського спортованя – перві крокы | часть ІІ.

У первӯй части нашого серіалу сьме ся старали приблизити читачови темы, за кōтрі будеме писати у сюй и далшых частьōх серіалу «Спортованя на Пӯдкарпатськӯй Руси». Писали сьме за дōкус перві крокы спортивного живота на Срібернӯй земли, а типирь уже май зблизька побзераєме на то, што ся робило на самых спортивных пōлях, опишеме ті знамі спōртивні дїйства, кōтрі до днишнього дня рахувуть ся важнōв капітōлōв у істōрії чехословацького спōрту. Гōйра!

Раз лем поєден

До пōлōвкы двадцятых рōкӯв ся формовала тварь чехословацького спōрту у традичных зимльох чехословацькōї державы. На Пӯдкарпатську Русь ся подобный процес дӯстав крихту май пӯзно. Уже сьме писали, ож первыми, тко зачав практиковати спортнивну активнōсть на Пӯдкарпатю были міґранты з Чех и Словакії. Тōму и первый клуб з пӯдкарпатськых зимиль, котрый выграв ōфіціалный трофей быв I. ČsŠK Ужгород, у кōтрōму векшына бавячӯв былы з шōрӯв чиськых міґрантӯв. Сись ужгородськый клуб у 1921. рōцї выйграв майстровство восточнословацькōї жупы, до кōтрōї тогды западала и Пӯдкарпатська Русь. У фіналї того рōку переиграв кошицькый I. ČsŠK. Його лїпші бавячі пак, у 1925. рōцї, переишли у тогды лем заложеный клуб «Русь». СК Русь ся на дōвго став русинськōв фōтболнōв вітрінōв. Карпаторусинськым фōтболным талантам было гибы предопредїлено носити на сōбі якраз зеленобілі фарбы “їхнього” [карпаторусинського] клубу (пōлітик а спӯвзаложник клубу Едмунд Бачинськый то докӯнця прилюдно выголосив на стрічі веденя клубу).

06. авґуста 2020 |

Живот основателя ґрафічного поп-арта – кым быв Енді Варгол?

У гляданнях серинчі за океан булше 225 тисяч карпаторусинув одойшли за роботов, и многі ся обстали на чужуй земли навхтема, ставши достойныма членами америцького общества.

Енді Варгол (Андрій Варгола) – америцькый малярь, представитель новоро направленя – поп-арта, родив ся 6 августа 1928 рока уже в америцькому Пітсбургови, айбо корні го были из русинського края, из Восточноі Словакиі: отець и мати – выходци из села Микова Свидницького округа.

Няньо го, Андрій Варгола (1886-1942), котрый легіньом трафив до майвеликого индустріального центра штата Пенсильванія, Пітсбурга, быв робутным и шиковным чоловіком. Варголы цілком были страшно побожні люде, шпуривні и сокотливі, тому Андрійови выстачило пару рокув роботы в пенсильванськуй шахті, жебы зобрати тулько гроши, абы ся вернути домув и женити.

17-ручна Юлка Завадську (1892-1972), из котров ся Андрій женив у 1909 рокови, была дівков креативнов, из фантазійов. Она любила співанкы, мала дяку стати співачков. Бесідовали, же даякый час она вєдно из циганами ходила по селах округа. Дівка не дуже пилувала ся отдавати, айбо йиі отець и мати повіли своє пуслідньоє слово - Юлка стала жонов багатого Андрія.

02. авґуста 2020 |

«Илько кригу мече» – руснацькый сохташ на Илія

«Прийшов сятый Петро у садок – зорвав колосок, а прийшов Илля – зорвав уже два»…Август-місяць не дає челяди спочити: трудять ся люде, роблячи запасы на зиму. Оддавна говорять: «Август-багач на новый калач, щи й про запас збирач».

Основні роботы сього періода – сінокос и жнива. На Илля сінокос ся мав заперати, а жнива ся зачинали. Косили, ги правило, од Ивангля (7 юлія) до Илля (2 августа). Тому й говорили: «Кедь не покосиш до Иллі – трава всохне на стеблі».

Так як по Иллю студеніло: «Илько кригу мече», через се процес сінозбираня не мож было затяговати дале: «До Илля сіно й под корчом сушать, а по Иллю й на корчови не сохне». Сінокос – се цілый процес з свойим сохташом, свойима правилами й забобонами. Фест приказок родили ся на сьому ґрунті: «Коли сіно косять – доща не просять», «Йде Илько на колісниці – лічить копиці».

02. авґуста 2020 |

Королево желізничарськоє – істōрія рōзвōю Королева | часть ІI.

Из начатком строительства желізниці число жителюв Королева увеличилося з 1100 челядникув у 1877 годі до 1651 особ у 1882 г. А у 1890 р. – до 2539 осб, значит, за 13 годув уросло у 2,5 раз. Для свого персонала Мадярська Сіверно-Віходова желізнична компанія поставила «колонію». Она ся складалася из тридцяти єднакых хыж, кажда из якых мала по 2 квартиры из газдуськыми пристройками и дарабчиком землі. Робили їх из тийглы, на одміну уд традиційных дерева и валькув. Старожилы затямили, што попри «колонії» у містах, де брали глину для пудсыпкы території, учинилися невеликі озера-боні, де мож было узимі корчолятися, айбо замерзали они не кажду зиму, бо з депа туда стікала вода з маслами. А вліті там плодилися комарі, котрі «колоністам» дуже допікали. За штреками поклали першу триемелетову будівлю Королева для желізничного начальства, за нив маймалу двохемелетову для їхніх помочникув. Частину першого емелета великого корпуса займали службы керованя желізничним рухом и квартира начальника штації. Пуд час 1-ї світової войны їх перейняв Черлений Хрест для пораненых солдатув.

Паралельно із теперішнім автопереїздом стояв металічный пішоходный муст над штреками, уд якого присокотилася и до днесь єдна опора. При СРСР много говорилося аж на уровни Москвы про стрительство автомоста замість нинішнього переїзда, бо там перед шлагбаумами постоянно формовалися величезні «пробкы» через многочасові маневры з множеством товарных вагонув. Такий муст поклали у Мукачові (так званий «Гід»). Та сеся проблема у наш час зыйшла сама по собі на нич через спад желізничного руху.

Ані дві світові войны, ані пять перемін державности не могли остановити нашу желізницю, но антикоронавірусний карантин її лиш спер.

Розробка желізничної щебневої бані (кар’єр) в урочищі Винничкы над Тисов коло Веряці, в свуй шор стимульовало капітальноє строительство из каміня, котроє не знали уд епохи розцвіту замка Ньолаб. Малинько удволікнемеся – на його ставбу закликали ліпшого архітектора и інженера того часу італіянця Арістотеля Фіоравенті, ун якраз по просьбі короля Матяша Корвіна клав мосты через Дунай. У нас туй попри того мало ги вкалимив. Майстры-каменярі прибыли аж из Сербії, бо туй до мурованя ще ніко ся не розумів. Они дали переднюй вежі, котру видиме уд штації, назывку «Небойся», так як она мала лише обзорну функцію и не мала воєнної силы. Но, а у наш час из такого же каміня, айбо вже з цийментом, узялися муровати жилі хыжі, бовты, церквы, школу, болницю. У село прийшли живі гроші, а за грошима прийшов и єврейський торговий капітал – сучасна улиця Злагоды. была цілком застроєна камяными єврейськыми бовтами, причому діла у них ішли так успішно, што єврейська релігійна громада спромоглася найти значні сумы на спорудження солідної нової синагогы. При руських там розмістився желізничний клуб, а коли желізниця в наш час деградовала, як і селищна культура, синагога перетворилася в руїны, подібні до замку Ньолаб.

01. авґуста 2020 |

«Русинськоє слово жыє» – презентація «Алманаха днешньої русинської літературы»

1. августа, на території готелного комплекса «Троянда Карпат» (Карпаты Мукачовського района) одбыло ся IV засіданя СО «Русинськый културологічный клуб». Оно было присячено выходу в світ нового номера «Алманаха днешньої русинської літературы». Тому на засіданя были закликані авторы творув, котрі зайшли в «Алманах», и активісты русинського двиганя з другых сосполных організацій.

Так як выпуском зборника занимали ся дві сосполні організації: Общество им. Александера Духновича и «Русин-клуб», тому їх головы, Юрій Продан и Юрій Шипович, розказали клубовцям про вто, як збирали ся матеріалы «Алманаха», тко помагав його выпустити, як комуніковали з авторами.

Кроме звідань, зязаных з выходом зборника, на засіданю быв приятый логотип «Русин-клуба» и обговорьовала ся такой можность прийома в клуб нових участникув.