іҐазета
Інтернет новинка Пудкарпатськых Русинÿв

#05 Фебруар '20

16. фебруара 2020

До 30-роча організації «Общество Карпатськых Русинов»

У кунци 80-х – на зачатку 90-х рокув минулого стороча в Радянському Союзі одбывали ся процесы перестройкы, гласности и демократизації. В Закарпатськуй области они были доста неоднозначныма й противоречивыма. Наперед йде ся про формованя діаметрално противоположных сосполно-політичных рокашув меже краян, котрі репрезентовали украйинськый націоналістичный и русинськый етнокултурный направленя.

Першоє поязано из формованьом Закарпатської обласної організації Товариства української мови імені Т. Шевченка, крайового товариства «Просвіта», осередка историко-просвітителської організації «Меморіал», регіоналных структур Української Гельсінської спілки, Народного Руху України и Української Республіканської партії.

Другоє направленя сосполно-політичної участи закарпатцюв у період демократизації поязовуть з вчиненьом 30 рокув тому Общества карпатськых русинув (дале – ОКР) и одродженя етноидентичности «русин», яка безапеляційно была ототожнена з украйинськым етносом комуністичнов владов СРСР щи задовго до вхоженя Подкарпатя до його состава.

Вартовало бы одмітити, што звіданя русинської етноидентифікації на Закарпатю было актуалізовано з проведеньом переписованя людности щи в януари 1989 року. Товды майже двадцять особностий настойовали на тому, штобы у графі націоналность в їх переписных листках было записано «русин», а не «украйинець». Меже них быв архітектор Ужгорода Михаил Томчаній, сын знамного писателя Михаила Томчанія, автора трилогії «Жменякы» (1964). Знаково, што до септембра 1989 рока проблема самобутности русинув нигде публічно не кивала ся, хотя в области одбывали ся многолюдні мітинги.

13. фебруара 2020

Буштинські плотогоны-бокораші

Наш карпаторусинськый край навхтема славився лісом якый усе быв возстребованый не лиш у мадярщині но і у другых Європейськых Державах.

Умісті із лісом у Європу поставлялася суль из нашых Мараморошськых копалинь, у оты часы такі поставкы раховалися май дешиві. Буштино мало дуже справне выгодне географічне положеня ще з зачатка XVII — столітя яке стало свого рода перевалочнов базов для транспортіровкы по Тисі дерева і соли далеко за межі краю, в мадярщину, у Вары, Солнок, Сеґед і Токай. У Буштині были два так звані портоші де кучкованый ліс скліповали у бокоры і готовили до сплаву по Тисі у мадярщину, пуслідньый бокор пушов по Тисі у далекому 1959 годі, і с того часу сплав прекратився повностьов.

Такі товарні склады — портоші были: Оден на Бинячовах почти под самов горов Варгедь, у приселку Бинячово были учинені склады – амбары для соли у якых подлаш быв выстеленый из плесканцю (выбуркованый річным каминьом), як указує документ (талмута) у 1792 годі соляна домінія у Ронеску уклала договор з мадярськым графом Телекі про передачу сиі ділянкы зимли ім на хоснованя, що было і вчинено, назывка Бинячово (Benishov) гий бы походит от имени одного заможного жида Бені якый мав ни мале слово перед Австромадярськов елітов, з часом назывався Бинячов, Бинячово, там же быв учиненый бовт із корчмов для потреб бокорашу, а другый портош быв не доходя Вышкувського моста, на мілери — ростоці за долинов деся всий і сортовав.

На Бинячовськум портоши кучковався тот ліс котрый сплавлявся по ріках Тиса і Тересва, а на мілери тот котрый ишов в основному ріков Теребльов.

12. фебруара 2020

Вучоє молоко

Сусід дідо Митро утовк із піпы баґов у жминю, шиковно завер у рот, мало порумеґав ги коза цвіт з пасулі, а пак сплюнув: – «Перебачте», так ги качка кой ся спорознит. Сонце ймило припікати, дідо зняв крысаню, утер жеболовков свою впрілу лысину, попаровав перо за шапков ги катуна кокарду, поникав на нас, дітваку, прогыркав мало так ги фурт гыркат перед тым як натоптати доган у піпу, та звідат:

-Што?... Розказати вам новту?
Мы в оден голос кричали:

-Розкажіт, розкажіт, діду Митре!

Мы, дітвакы году по дисять-дванадціть, посідали вокул діда ще май шіковно ги в вошколі за парту кой сараку баба Віра зазвонит на урок.

–Но та слухайте. Наїмали нас хащу рубати в Верховині. Одної днины дуже пекло сонце, робота тяжка, кырниця з водов далеко, а пило бы ся так што очи завиват.Быв серед нас оден «фахма» што фурт ся хвалив аж ун не такый ги другі, не такый простый ги ся видит. Та звідат нас:

– «Хочете молока ся вучого напити?». Мы ся засміяли над ним, бо вуці были уд нас на сусіднюй горі... Туй не довго думаючи ун ухопив нуж зятяв у смереку, а з смерекы потекло молоко! Правді быти вуці, што ще минуту назад супукуйно ся пасли начали бевкати ги бы вдуріли. Уд сякого чуда мы роты пороздявляли бо не розуміли як сякоє годно быти. Ай вучарь быв тоже не з простых, як вуці начали ревати, зняв из ся петек, вер ним на зимню та начав бити ботов так ги бы вшалів. Наш цімбор-махун, упав на зимню, ймив ся по земни качати, ревати тай просити обы го вучарь не бив, а на тілови ся ймили появляти синнці. Сяку му вучарь дав платню за вуці збонтовані. Вірьте ми, ні доти, ні потому не відів я сякого чуда.

11. фебруара 2020

До 185-роча уд народженя Анатолія Кралицького

Анатолій Федорович Кралицькый (псевдонімы: І. Васильевичъ, Аскольдъ, Иванъ Нодъ) родив ся 12 фебруара 1835 рока в селі Чабины на Восточнуй Словакії, «у самой подошвы Бескидов, где первый раз я узрел свет Божий». 1858 рока скончив ошколованя в Ужгородськув духовнув семінарії й зачав робити вчительом при Марія-Повчанському монастирьови. Вже з 1869 рока до посліднього дня свого живота (умер 11 фебруара 1894 рока) быв игуменом Мукачовського монастиря св. Миколая.

В исторії Подкарпатя Анатолій Кралицькый - знамный писатель, историк, етнограф, фолклорист. Написав булш ги 400 робот. Вун пробывав писати по-російськы, через се булше його робот увіділи світ у русофілськых журналах Подкарпатської (товды – Угорської) Русі й Галичины.

Як послідовник Александера Духновича, ювіляр пропагандовав идею єдности словян, знакомив русинув Подкарпатя з «руськимы братами» (росіянами). Также знакомив читателюв из културов южных словян, напримір: сербув. Описовав и несловянські народы, в першум шорі - мадяр. «Бетярюв Угорскых степов» руняв из карпатськыми опришками з конями й збройов.

Айбо май фурт писав про живот нашого народа, який жиє од Марамороша до Спишської земли. Як патріот свої земли з любовльов описав край свого дітвацтва – Лабірськый округ, де на тот час были 32 села, в якых жили 9 370 русинув, было 22 церквы, 15 попув, 1 монастырь у Красному Броді, де товды было четверо монахув. Школы были в каждому селі, айбо вчили ся в них діти лем узимі, бо потому в яри, літови й восени помагали в ґаздувсті старшині. Вун писав, ош русины – нащадкы білых хорватув, які давно жили в Карпатах. Кралицький писав, ош всі «лаборчане, як вообще вся Русь, есть народ певучий».

10. фебруара 2020

Куруцькі вōйны

Востаниє 1516 рока пӱд проводом немеша Дьордя Дожа, котрый войсько хрестоносцюв-куруцӱв повюг не против туркӱв, ги плановало ся, а против свойых тутешньых землевласникӱв. Нитко товды не посмів и подумати же сесе было началом затяжных куруцькых воєн, котрі розтягнуть ся майже на 200 рокӱв (до 1711 року) и розорять Подкарпатя, принюсши його жытелям горе и збыткованя.

По розгромови турками мадярської армиї у 1526 рокови пӱд Могачом Мадярська держава перестала екзистовати. Магнат Я. Запольяйи на Ердели вчинив Семиградськоє князювство. Западні землі одойшли до Австриї, остаток териториї (вєдно из столицьōв) бывшого Мадярського королювства одойшов туркам.

Днешньоє Закарпатя оказало ся на гатарови буйок за територію межи Австрийōв и трансильванськыми князями. Мавучи дяку контрольовати йиї, трансильванцы, хоснувучи загоны найманцюв – куруцӱв и обперавучи ся на пуддержку туркӱв, пуднимали єдно востаниє за другым.

Первоє читавоє востаниє куруцӱв вчинило ся у 1672 рокови. Куруцька армія обєдинила ся в Партіумі, де розміщали ся много біженцюв, котрі найшли приют од религійного и політичеського переслідованя, трафункы котрого мали місто в Мадярщині. Они назвали себе exiled (утікачі). Куруцы были вооружені май булше пістолетами и легкыма шаблями. Йих тактика и стиль веденя войны были типичні про легку кавалерию. Фундамент вōйська чинили протестанты, недовольні габсбурзькōв контрреформацийōв, худобна знать (што держала ся за свої привилегиї, котрі габсбурзькый суд хотів позаберати) и воякӱв пригатарных замкӱв, уволеных австрійськыма генералами.

04. фебруара 2020

Каждоє лїто у Пряшōві фунґує русинська лїтня школа (відео)

В юнію-місяцю вже подовж 10 рокув у Пряшові при институті русинського языка и културы Пряшовського універзитета фунгує русинська літня школа. На сесь час туй куртый курс ошколованя з русиністикы пройшло верьх 200 студентув як из США и Канады, так и з Словакії, Мадярщины, Польшы, Украйины та другых штатув Європы.

Директорков школы є професор Анна Плішкова. Слухачі школы слухавуть лекції з русиньского языка, котрі по-англійськы читали асіст. проф. Др. Е. Будовська, мґр. Марек Ґай, а по-русиньскы ‒ пгДр. К. Копорова, ПгД.; лекції из русинської исторії: по-анґлійськы ‒ проф. Др. П. Р. Маґочій, по-русиньскы ‒ доц. Др. В. Фенич, к.н.; лекції русиньскої етноґрафії: ассоц. Проф. Др. П. Крафчік – по-анґлійськы, мґр. В. Падяк, к. н. – по-русиньскы.

У рамках занять учасникы школы нащивлявуть много културно-историчных памняток Словакії, поязаных из проживаньом и исторійов русинув. Кроме того, проводять ся практичні занятя из етнографії: русинської народної хореографії и співÿв, а также мальованя писанок.

02. фебруара 2020

Маєме ищи єдну русинську граматику

Иде у світ ищи єдна граматика русинського языка – граматика Анны Меґелы. На днешный час їх уже є 16 - се кедь раховати од 1768 года, коли у нашому крайови появила ся перша граматика. Єї автор Арсеній Коцак зазначав у вступному слові, што вун поставив перед собов ціль ‒ «написати грамматику зато, чтобы – якъ и всѣ другѣ народы – и „мѣзерны Руснакы“ мали грамматику своего родного языка»
(прим.: Цитую за кн. «Иван Гарайда. Грамматика руського языка», – Унґваръ, 1941, с. 5).

Потому выйшли русинські граматикы И. Фоґарашія, М. Лучкая, А. Духновича, И.Раковського, К. Сабова, Ф.Злоцького, Є. Сабова , А. Волошина, И. Панькевича и в 1941 – граматика И.Гарайды.

У наш час появили ся нові граматисты: Михаил Алмашій, Ігорь Керча, Димитрій Сидор, Надія Печора, Михаил Капраль и др., котрі внесли свою лепту в русинську лінгвістику. Як видиме, русинськых граматик уже є не малоє количество.

И. Гарайда у вступному слові до свої граматикы зазначав: «Написати грамматику такого языка, котрый до сихъ поръ еще не мавъ систематичной грамматикы, есть легкое дѣло... Але написати грамматику письменного языка для такого языка и для такого народа, у котрого до сихъ поръ появилося уже множество грамматик... – ся задача здаєся для каждого , кто симъ вопросомъ занимався, майже нерозрѣшимою».

Анна Меґела сесе добрі розуміє, и завто першоє выданя єї граматикы 2014 года она переробила, дашто змінила и добавила… Теперь діло за русинськов интелигенційов: прийняти, внести якісь поправкы ци осудително розкритиковати...