іҐазета
Інтернет новинка Пудкарпатськых Русинув

#06 Март '20

23. марта 2020 |

29 рōкӯв Світовōму Конґресу Русинӯв

Мы мусиме заявити на цілый світ, што хочеме жити и розвивати ся!

Першый світовый конгрес русинув (СКР) пройшов 23–24 марта1991 року в Меджилаборцях на Пряшовщині. Його проведеня было иніційовано словацьков русинськов організаційов «Русиньска оброда на Словеньску» (РОС). Засновниками СКР виступили РОС, «Руска матка» з Югославії, «Стоваришеня лемків» з Польщі, «Карпаторусинськый научный центр» из США й Канады, Общество Карпатськых Русинув (ОКР) з Совєтського Союза.

За столом президії Першого світового конгресу русинув у Меджилаборцях засідали: член комітету Русинської оброди (РОС) й Рады Уряду СР про націоналны меншины и етнічны групы И. Бицко, председа РОС В. Турок-Гетеш, председа Карпато-русинського изглядателського центра в Ню-Джерсі П. Р. Магочий, голова Общества карпатськых русинув в Ужгороді В. Сочка-Боржавін, председа Стоваришіня лемків Польщі А. Копча й председа Руської Матки Л. Медєші.

За Статутом нововчиненого русинського альянсу было рішено проводити зобраня раз у два рокы. Журнал «Русин» мав слуговати, ги орган конгресу з учиненьом його интеррегіоналної редакційної рады.

22. марта 2020 |

Епідемії через антисанітарію – маларія 1934–1937 рōкӯв

Днись майважна проблема нилише у нас, ай и у вшиткого світа, пандимія хвороты Covid-19. По разнōму ї кличут и коронавірус, и усяко инак, айбо ото суть ни мінят. Вірус, котрый ся зародив у китайськōму Уханї, типирь ся прӯйшōв пō цілōму світу и заражат чим дальше, тым бӯльше чиляди.

За ōфіціальными даными, пōявив ся вӯн через антисанітарію, яка была на базарі, де продавали усячино, що китайці хōснувт на фрыштик и ōбід. А ото дуже разна звірка, гыды, рыба и инше. Передав ся вірус чōлōвікови выд літōчōї мыши, котра была приготовлена ци то у левишови, ци то у якӯйсь инчакӯй страві. И пак дальше пӯшло зараженя выд чōлōвіка до чōлōвіка.

Про коронавірус Covid-19 ни буду розписувати, бо усяды за нього гōвōрят тай пишут, та точно усї знавут симптомы тай методы, як ся сокотити. Тай уже, перебачте, лиш споминок за нього, вызыват у ня рвотнї рефлексы. Но хочу написати за ото, що, як я сам думаву, робит кажду страшну епідимію якōйсь хвороты – антисанітарію.

Заступник міністра охороны здōрōвля КНР, мав выступ, де говорив, ош исе ниу первый рас, на сякōму базарі, пōявлят ся вірус. Додав, ош там велика антисанітарія и китайська власть, мусит усіма силами старати ся закрыти на території КНР вшиткі пōдōбнї базары. Мушу додати, ош у случаї ипен сього нового корона вірусу, є ищи доста много усяких вирсїй пōявы, як біоатака США по Китаю, вірус «утік» из тайных лабораторій Уханї и так дале. Айбо я туй буду роззирати лише ōснōвну вирсїю.

15. марта 2020 |

Иван Сильвай – живот а творчōсть

Иван Сильвай родив ся 1838. рока у жупі Береґ, у селї Сусково, у фамілії ґрекокатолицького сященика. Ґімнацію скончив в Ужгородї и Сатмарі, пузднїйше свої теолоґічнї познаня углубляв в Ужгородськуй семінарії и Будапештськум універзітетї. 1862. рока, будучы молодым сящеником, став помочником свого отця у Сускові, по смерти котрого и зайняв його довжность. Айбо 1881. рока Ивана Сильвая перевели у Туря-Реметы.

На первый взгляд, його жывот и карьєра ничым не рознила ся од судьбы другых ґрекокатолицькых сященикув, айбо, кедь глубже изучити утышті записы, котрі захранили ся, лем тогди отворять ся правдива сущность сященика. У каждому шорикови його творув одображає ся любōв його ку людям, стремліня їм помочи и зробити жывот майлегшым у склавшуй ся тяжкуй сітуації.

Доказом сього служыть його книга «Автобіографія», котра была написана на фарі у Туря-Реметох автором у возрастї 60 рōкӯв 1898. рока. Ся чудесна біографія є кроникōв ушыткуй фімілії, за Русинув, бывавучых на Пудкарпаттю, за їх тяжкый жывот. У своїх творох автор одмічать важноє значеня вошколованя селян, пише за історичну ролю русинського народа, за його културу, традіції. Як сященик вун изробив описаня даскулькох монастырюв и церькōв, а также церькувных празникув. Изучавучы творы Ивана Сильвай у єднуй особі служыв свому народови и як сященик, и як просвітитель. Вун реґуларно публикує статї, очеркы у областных, районых выданьох, як, «Новый Міръ», «Карпатъ», «Листокъ».

Иван Сильвай быв выдатным літературным дїятельом другуй полōвкы XIX. столїтя, творы котрого составили четыри величезнї томы куповисув. Булшость його творув была выдана пуд имням Уріил Метеор.

12. марта 2020 |

Перепис людности Пудкарпатя – Межигӯрщина

Далша історична публікація Мигаля Чикивдї из циклу «Перепис людности Пудкарпатя». Читверта часть ōбсягує істōрію и статістику переписӯв обывательӯв Волового (Межигӯрського) відика у роках 1880–1941.

08. марта 2020 |

Ōдōйшла у лїпшый світ Маргарита Безик

7. марта одойшла у ліпшый світ Маргарита Ивановна Безик (в дівоцтві – Молнар) – русинська вчителка, создател и многоручный керовник школского музея в Голубиному, автор исторії села, знамный лінгвіст и изглядател русинського фолклору й нашого сохташа.

Най земля буде пухом великуй патріотці свої землі!

07. марта 2020 |

Гіядōру Стрипськōму – 145 рōкӯв

Родив ся будучный ученый и писатель 7 марта 1875 года в с. Шелестово пиля Мукачова в родині греко-католицького священника Миколая Стрипського и Юліаны Васевчик. Родина Стрипських была доста знамнов на Пудкарпатю. Из сьої файты пушли Иван Стрипський-старшый 1833 года рожденя и Иван Стрипський-меншый 1857 года рожденя. Обоє служили у селі Голубине священниками й похоронені там - пиля церквы.

Читати Гіядор научив ся щи умалости дома уд отця. До школи зачав ходити у сусіднюм селі Фрідешові, а закончив у Русковцях, куды на тот час перевели отця душпастирити. Унгварську Королювську Католицьку Гімназію закончив року 1893 и нараз поступив на гуманітарный факултет Будапештського всеучилища Петера Пазманя. Року 1896 перейшов учити ся до Коложвару, де вчинила ся перша у Мадярщині катедра етнографії.

Гіядор Стрипський, як слухатель Коложварського всеучилища Франца Йозефа, єден семестр школного року1897-1898 перебывав на польськуй стипендії у Львові. Туй уд Михаила Грушевського и Алексадера Колессы учився исторію й літературу, спознав ся из Иваном Франком, Остапом Роздольським, Иваном Верхратським, и Володимиром Гнатюком. Пуд час студій у Львові Гіядор Стрипський добрі научив ся полського языка, што му ся пак придало у житю. По студіях у Львові служив у войську в Кошицях.

Вернувши ся из войська в рр.1901 – 1903, робив у музею Ардялського Карпатського общества. Року 1904 Стрипський женив ся. Паралелно из роботов у музею читав лекції из руського языка у Коложварському всеучилищу як приватный професор.

06. марта 2020 |

Перепис людности Пудкарпатя – Великоберезнянщина

Увидїла світ нова історична публікація Мигаля Чикивдї из циклу «Перепис людности Пудкарпатя». Ися часть є уже тритя и ōбсягує істōрію и статістику переписӯв обывательӯв Великоберезнянського відика у роках 1880–1941.

05. марта 2020 |

205-роча Ивана Ракōвського

Родив ся Иван Раковський 5 марта 1815 року у селі Ставне, в родині окружного нотароша. Учив ся в Ужгородськуй гімназії (1824 – 1830), по окончанію котрої поступив до Ужгородської греко–католицької духовної семінарії, послі окончанія якої быв призначеный на роботу у єпископську канцелярію под. керівництвом Александера Духновича, де они познакомили ся й поцімборовали ся.

У 1839 годі Раковського высвятили на греко – католицького священника й выладили у Велику Рыбницю поповати. Вун там душпастирив з 1839 до 1844 год.

У другуй половині 40–х годув ун учительовав у греко-католицькуй учительськуй семінарії, та там го призначили віце–ректором тої семінарії. Пуд час учительовання у семінарії вун много робив над собов, перфектно выучив руськый язык и літературу. У 1850 годі його назначили товмачом державных законув на руськый язык у Будапешті й редактором «Земського Угорського вѣсника для королѣвства Мадярскаго».

У 1856–1857 годах у Будапешті пуд редакційов Ивана Раковського выходит руськым языком про греко–католикув Мадярського корольовства и Галіції «Церковна газета», Коли єї было заперто, Раковський добивать ся выданя нової газеты – «Церковного вѣстника для русиновъ Австрийской державы». Тай ся новинка на 16 номері перестала екзистовати. Товды Раковський вернув ся на Пудкарпатя й быв назначеный священником у село Иза.

02. марта 2020 |

Русинська родина – Михаил Мелеш

Днешньоє Подкарпатя цінить ся не лем файныма майстрами пензлика ци строителями, айбо славноє оно и префайныма гудацькыма талантами, котрі, дякувучи Богу, нигда ся не переведуть на нашуй земли. Про єдного з самородкув края сеся шорова передача «Русинської родины».

01. марта 2020 |

Зачаткы спōрту на Пудкарпатьови

Йсе є первый, уводный матеріал з серії текстӯв о карпаторусинськых атлетох и спортсменох, написаных чиськым спортивным істориком и публіціштōв Владіміром Запотоцькым дїля новинкы «Пудкарпатська Русь», котра выходить пӯд заступōв орґанізації «Клуб цімбōрӯв Пудкарпатськōї Руси» у Празї.

На зōрях спортивнōї істōрії
Лем зачатком юнія рōку 1919 ставуть ся зимлї Пудкарпатськōй' Руси частьōв новозаложеного штату – Чехословацькōй' републикы. Її армада походовала зимлями типир лем ōпущиными мадярськōв и, містами, румунськōв арміями. За динь, кōй на Пудкарпатьови зачало фунґовати чехословацькоє справництво мож означити 1. октōвбра. Спорт а спортсменӯв щи никус ни видко. Зимлї, а з ними й явный живот ся легдвы-легдвы виртавуть на нормалноє пасмо пӯсля Першōї світовōї вōйны и двох скорых пōсōбі идучых ōкупацій. Містна цівілна адміністрація має велику серенчу, ож на її чōло дали похоженого фахмана з Прагы – Яна Брейху. Майнавперед його цімборы а зимлякы будуть ті, тко запōчнуть розвой систематичного й структурованого спорту у Срібернōм’ крайови. Далша габа приплыву Чехӯв є задōкументована в споєню з менованьом бывшого кладенського шпана Антонїна Розсыпала віце-ґубернатором уже вцілōму офіціалнōй' частины зимиль републикы. Тогды видиме й перші назнакы й пробы о запоєня спорту до явного, каждоденного живота.

Ни буде то нараз, айбо проґрес за пару рōкӯв буде видко голым оком. Карпаторусинськый спорт буде писати нōві капітолы свōї істōрії, а з цілым шором имен ся стрітиме на майвышшых уровнях спортивных перемагань.

01. марта 2020 |

Гȳрькый живот

Коли Микулу изтерзаного досмерти привезли из поля на возі думу, Гафія не розуміла ся, що ся из нив діє. В голові ся крутило, серце ковтало, боліло и ныло, у очох помутніло и од того упала ид земли гій плаха.

Баба Циля довго ї приводила до тямы, а коли привегла, тогды першов мысльов Гафії было: «Боже, Боже, що я буду чинити без нього? Як буду жити? Четверо піціцькых діточок, такых як потятка, ще й п`яте на пудході. Та пак кто тым діточкам істи даст? Куй няня уже ни мают.» Гафія была удданичков ладнов на ціле село.

Чорнявка, косы як два праникы, очи грубі но дуже добрі, сама порядна и добродушна. Файна як ружа косиця. Так и утопився у її очох Микула. Як ї ввидів нараз сватове заслав. Вун тоже быв леґінище красный на усьо село. Здоровый як дуб, ни одна молодиця за ним збановала, но вун полюбив Гафію. Тай она му утвітила тым самым.

А як сарака чекала оту днину, коли сватове од Микулы мали прийти, у оболокови лиш сиділа, вызирала сюды-туды, молилася, абы, не дай Бог, ни передумав. А коли увиділа, що идут, из радости аж пудскаковала, бо так читаво хотіла за Микулу ся уддати.

Такой справили свальбу, и пушли жити на сусідньоє село, там мали нанашщину стариньку хыжку, нанашка давно тамкы ни жила, мытарилася по манастырях бо ни любила мірської суєты.