іҐазета
Інтернет новинка Пудкарпатськых Русинув

#02 Новембер '19

29. новембра 2019 |

Ци была в давнину любōв?

Любōв – ôто чуство глубōкōй симпатії, приязаности до когось, кажут психологы. Треба рôзуміти, ош в ідеалі, чириз любōв ся пак рōблят мōлōді родины. Айбо ни лише чириз мӯцні любōвні чуства типирь мōлōді идут вінчати ся и чинят свальбы. На данный момент жинят ся, ци выддавут ся (зависимо выд стати) по любви, достатку, авать дурости. Из первыми двома пунктами усьо ясно, треба пувісти за тритїй.

Пô дурости жинят ся май часто. Бо спиршу ся создае ілюзія идиальнōй любови и видит ся вōзлюбленым, ош будут жити, ги Адам из Євōв у райськôму садови. А по свальбі ôта илюзія, ги мракы над зворами, пропадат гет, и дуже часто подавут ся заявы на розвод. Айбо, ги писав єден ґиніальный поет Василь Кузан «Лише дурный женит ся лиш рас, бо рас ôто такоє, ги зашпотав ся…»

А ци была давно любōв? Пувім на 100 % ош была! Айбо ци жинили ся по любви? Нєт! Стара чилядь каже, ош жинили ся лише через достаток, убы пак мош жити и годовати файту си, а про любови дуже ни пириживали, бо ванільні «я тя люблю», «я без тя ни годен» у тот тяжкый час, никого сытыми ни лишали. Треба было рôзуміти, ош из дачого мусай жити и треба зимлю на якӯй мош ґаздовати. Тôму старшина фурт своим дїтьм пӯдбирала таку другу половину, у якōї тот достаток дома быв.

28. новембра 2019 |

Словацько-украйинська сполопраця русинськых орґанізацій

26-27 новембра в Ужгороді пройшла меженародна научно-практична конференція на тему «Угода про асоціацію між Україною та ЄС і словацько-українське транскордонне співробітництво: наслідки та можливості».

На дійстві, присяченому сполопраці меже Украйинов и ЄС, прозвучали доповіді на украйинськум, руськум, словацькум, англійськум и русинськум языках.

Подаєме доповідь про сполупрацю меже русинськыма сосполныма організаціями у контексті сполопраці меже Украйинов и Словакійов.

Єдным из важных векторув етнополітикы є налаженя сполопраці неурядовых етнонаціоналных організацій Украйины не лем на націоналному, айбо и на меженародному уровни. Така сполопраця формує ся на днесь у трьох форматах:

1) через меженародні комунікації сосполных організацій украйинськых, русинськых и лемковськых громад у діаспорі (йде ся про діятелность Світового Конгреса Украйинцюв, Світової Федерації Украйинськых Лемковськых Обєднань и Світового Конгресу русинув;

2) дяковучи меженародному кооперованю організацій етнічных меншин Украйины (напримір, Всеукрайинськый єврейськый конгрес участвує у діятелности Всесвітнього єврейського конгресу);

3) за участи представителюв сосполных організацій етнічных меншин Украйины у наладжованю трансгатарных контактув из державами-сусідами (до приміру, залученя представникув молдовськых и румунськых націонално-културных обществ при вчинені єврорегіонув «Нижньый Дунай» в 1998 роци).

25. новембра 2019 |

Пудкарпатя ги часова яма I.

У сьому чланкови бы єм хōтів мало ôдыйти ôд языкÿв, а малинько ся натягнути на нашу културу, на вто як люди пôд Карпатами живут. Сись край быв частинов многых імперий тай держав, айбо наохтема ся убставав дуже далеков тай удсталов зимльов. У двадцятому сторочови Пôдкарпатя пережило самый силный културный тай індустриалный переворот, котрый май силно пôміняв живот люди.

Давайте поникаеме на конкретный приклад културного зычиня, котрый барз силно поміняв людськый быт, даже кидь самі люди за вто не дуже люблят розказôвати. Мало діскомфортное, подаколи табуйованое, айбо дуже важное звіданя — ба як люди ходили на заход? (тувалет)

Жерела говорят, ож май мало до сиридины XIX стороча люди ни дуже байлôвали ся сим звіданьом занимати. Щи моа мамка розказôвала ми, ож ї мати (моа бабка) ходила пішати за хыжу, авадь у киндирицю. Никаньом типирішньоі цивілізациі люди ся ид тому удносили доста “по-варварськы”. Як ся занимали утилізацийов того у варошах? Русинÿв у селах ото не дуже интересовало, у них было доста свойих талантÿв: “зрана ся покōвпотити, двориць покосити, булі поприкоповати, ниє часу ся интересовати як ота варошська интеліґенция щит тай сере”.

25. новембра 2019 |

Чом люди пуд Карпатами зачали палити листя?

Дниська вшыткі люди дуже ся яли переживати за еколоґіу тай природу, што є гибы добрōв тенденцийов. Каждый божый динь видеме в новинках, ож люди палят листя, тай ож чого вто є злое дїло. Табулкы, дослідженя, высновкы експертӯв… Айбо на люди в селах ото не фунґуе, як палили — так палят. Як исю традицию сперти — мусите си думати саминькі. А я вам доты розкажу як ся исе зародило.

25. новембра 2019 |

Із Пасїкы до Пряшева через Великый Варад

Маленьке русинське село **Пасіка** перебувало в складі королівського комітату Береґ, колись Верецького, а відтак Свалявського округу, та належало Мукачівській домінії (землеволодінню) графів Шенборнів.

До XVII ст. поселення згадувалося разом із селом Сусково. 5 березня 1590 р. трансільванський князь Жіґмонд Ракоці дарує це поселення Матею Палчічу, Ференцу Зітткару, Шімону Зітткару та його синам Яношу, Орбану і Станку.

За даними урбару 1649 р. село трансільванського князя Дьордя Ракоці мало 13 вільних селян, 16 хлопців, 32 дорослих чоловіків та 8 коней. У 1699 р. в селі згадується священик (батько) Янош Пап. В селі проживали одні русини, а півсела тоді звали Іванами.

За даними канонічної візитації Мукачівської уніатської єпархії, здійсненої у 1750–1752 рр. єпископом Михайлом Мануїлом Ольшавським, парохом в селі був Сімеон Таркович. Парафія була заснована попереднім єпископом Георгієм Геннадієм Бізанцієм, від якого в церкві св. Архистратига Михаїла знаходився антимінс. В селі налічувалося 50 вірних уніатів та 12 «гостей». Церковна метрика в селі ще на той час не велася.

24. новембра 2019 |

Честовали памнять Григōрія Тарковича

23 новембра у Сваляві з поводу 265-ых роковин од дня рожденя першого пряшовського єпископа Григорія Тарковича, уроженця села Пасіка (колись Березького комітату) пройшли памнятні урочистости.

Так як постава Тарковича є майменше знаною меже вызнамныма свалявчанами, тому и рішили дійство провести максимум ефективно, залучивши медіа и науковцюв.

Григорій Таркович, який родив ся у сімї сілського дяка, дустав префайноє ошколованя у Великому Варадині и Відньови, быв священником и професором Ужгородської семінарії. У 1816 р. Тарковича было назначено першым єпископом нововчиненої Пряшовської греко-католицької єпархії, хоть рукоположеный вун быв лем 17 юнія 1821 року у Краснобродському монастирі мукачовським єпископом Алексійом Повчом.

23. новембра 2019 |

Русинська демонолōґія у народных вірованях

Из глыбины вікув дуйшли до нас из ряндяшныма обрывками язычницькых віровань елементы карпаторусинськоі демонологиі. Дуйшли и жывуть. Они образовуть такый-собі готичный шор народных віровань, котрый уже твердо сформіровав ся у окремішный рокаш и и моцно усів ся у нашому фольклорі оповідками про вшылякых дводушникув: ночникув, вовкунув, упирьов, чорнокнижникув, босоркань; про гадув, злі очи, мертву любов и кроваво-прокляті гроші.

Сесі памнянуті образы издавна жывуть у народнуй творчости идавно они вже обросли русинськым менталітетом, вбрали ся в русинськоє цуря, хоснувуть нашу бесіду. Через се и потрафили демонологічні персонажі у поле обзора нашых фольклористув и етнографув.

Дводушник — челяднык, котрый має два сердця: єдно людськоє, а друге — нечистоє.
Є дакулько видув дводушникув:
1. Вовкун
2. Ночник
3. Упырь
4. Чернокнижник
5. Босорканя вадь босоркун

22. новембра 2019 |

Міфічні персонажі Карпатськых казок

Ци читали вам казочкы, кой сьте были малі? Думаву си, ож айно. Мало тко ся упстав без такоі родинноі атракциі про діточок на спаня.

Айбо што вто были за казкы? “Черлена шапочка” ци “Колобок”? А може “Івасик Телесик” тай “Котигорошко”? У ваші малі ушка годни были залетіти многі шедевры знамых загатарных казкарÿв. Айбо ци чули сьте за фолклор тоі місности де жиете? Ци розказōвали вам казкы, што ся передавали од старшых ни єдно коліно? Гадаву си, ож не так добрї за них знаете, ги си думаете.

Мав єм радость почитати пару збирьок нашых народных казок, што ся збирали по русинськым селам комітатÿв тодышньоі Австро-Мадярськоі імпериі (днишні Закарпаття тай Выходное Словенсько), та маву дяку ся з вами поділити атмосферов тых казок. Про мене они были дуже интересными, а подаколи єм быв даже в шокови.

21. новембра 2019 |

Демонолōґія: Водяникы

Русинська демонолōгія дуже багата на усякі переказы и вірованя простых русинӯв. Ничиста села постає для чиляди у образі фрасӯв, ночникӯв, упырӯв, бісӯв, блудӯв, чорнокнижникӯв, утопленикӯв, пувішиникӯв, водяникӯв и другых истот. По свōуму, ділю демонолōгію на два рōзділы: нечиста сила и єї містичні истоты тай босоркані, ворожкы и инше котроє ниє нечистōв силōв, айбо дуже из нив звьязано.

Саму велику робōту про демонолōгії Подкарпатя зробили Потушняк, Чōрі и Петрōвці, кутрі описовали як містичных истот у вірованях чиляди, так и босоркань и виды вōрōжінь тай инше. Также ни годен им ни спомнити Юрія Шиповича, котрый также написав дуже красні очеркы по демонолōгії.

Я пиричитовав ōты вшиткі очеркы и май ня чудуе, як ōто наші люди, кутрі давно были такі побōжні, так страшенно боали ся всякōї нечистоты. Тот страх, заставляв людий робити всякі обряды из сяченōв вōдōв, свічками, травами и так дальше про захист себе, файты си, хыжі и вшиткого опшаря. Но исе ōтдільна тема. У сьому очерку хōчу написати про водяникӯв у вірованнях русинӯв мого села Березникы.

У народных вірованнях, водяникы ōто вōдні містичнї истоты, кутрі май часто любили силити ся пиля водяных млинӯв, пӯд мостами, у ріках и озер. У динь ōни, ги и остальна ничистота спали, айбо кōй приходили годины, та яли вылізати из воды та ходити по мостах, пиля рік, озер, дуже часто пиля млинӯв, де чикали на свōю жертву.

19. новембра 2019 |

Босорканї

Студеный януарськый вичур, быв так, ги фурт розбавленый сміхом дівок тай леґіню, што ся вертали дому з вичурниць. Місячик, ги лампаш світив на сисю натружену тай споконвічно благословенну зимню так, што мож было впознати здалеку челядника, што йшов путьом.

Дись не дись в хыжах мереконіло світло уд нафтянок. Становный леґінь Іван вертався з вечорниць мало зажуреный, бо дівкы ся розбігли з другыми леґінями, а ун ся встав сам.

Помалы погугнуючи пуд нус співанку, не дуже пилуючи дому, стрів такі красні дівкы, што нараз му стало май весело на души од сякого трафунку. Такі красні ги косиці, не мож ся на ні было надивити лиш одно Івана грызло з середины, не розумів удкы сисі дівочкы, бо село не на тулько грубоє обы ун не впознавав когось.

19. новембра 2019 |

230 рōкӯв Михаилу Лучкаю

Михаил Лучкай (Михаил Поп) родив ся 19. новембра 1789 у Великых Лучках, Березького комітату. Быв священником, историком, лінгвістом.

М. Лучкай зачав ходити до гімназії в Ужгороді, а закончив єї в Орадейи (Великому Варадині) в 1812, потому вчив ся у греко-католицькуй семінарії у Відні (1812 – 1816).

По освяченю на греко-католицького священника у 1816-му рокови куртый час служив у руднум селі, почому, у 1818 р., быв призначеный до єпіскопскої службы в Ужгороді, де став секретарьом єпископа, архіваріусом, нотаріусом и главов єпархіалної консисторії.

Пуздніше, у 1827 рокови, быв призначеный священникаком на Цеголну улицю.

У 1829 р. М. Лучкай перебрав ся служити при дворі князя Карла Людовіка Бурбона в вариш Лукка (Италія). Перебывавучи у в. Лукка, М. Лучкай присвятив свуй час зоставленю граматикы про карпаторусинув («Grammatica Slavo-Ruthena: seu Vetero-Slavicae et actu in montibus Carpathicis Parvo Russicae, seu dialecti vigentis linguae», 1830). Вун хотів, жебы церковно-словянськый язык став сполочным літературным языком про вшыткых словян, так ги латинськый язык фунговав сполочным літературным языком про многы народы Европы.

10. новембра 2019 |

100 рōкӯв Майклу Стренкови

Міхал Странк (Майкл Стренк) - вояк Другої світової войны, морськый піхотинець, герой Америкы.

Міхал Странк родив ся 10 новембра 1919 рока в русинськуй фамилії у селі Ярабина (днесь район Стара Любовня, Пряшовщина). Отець му Василь Странк и мамка Марта (у дівоцтві Грофикова) были уроженцями сього села, заселеного русинами.

Отець Міхала перебрав ся в США у 1921 рокови, там вун устройив ся робити на шахту в округови Камбрія, штат Пенсилванія. Сімя злучила ся по єдному рокови, коли отець Міхала заробив гроші, жебы перевести жону и сына в Сіверну Америку из Європы. Дворучный Міхал прибыв вєдно из мамов в порт Ню-Йорка 4 августа 1922 рока на лайнері «Беренгарія».

В штатах Василь Странк быв май знамый пуд имням Чарлз. Имня малого Странка, даноє му при роджені - Міхал, было поміняно на англоязычный варіант – Майкл, фамілія – на Стренк. У 1937 рокови М. Стренк кончив школу в Франклин Боро, штат Пенсилванія, по чому вступил у Гражданскый корпус охраны окружающої среды, де робив пувдрога рока до поступленя на военну службу. У Майкла были два браты, котрі ся родили уже в Пенсилванії – Пітер и Джон, а такой сестра Мері, май мала у фамилії.

9. новембра 2019 |

Знамі америцькі Карпаторусины ІI.

Исе уже є другый за шором очерк про знаных людий из Карпато-Русинськōй діаспоры Америкы, які прославили себе и наш народ у разных сферах: ци ôто наука, музика, спорт и так дальше. Писати за сякых людий треба и мусай. Знайме їх и бирім пример, а май главное тямім, ош є у нас свōї славні люди усяды, даже и за окианом!

А май уважав сих людий, бо їх вӯтці и матери імігровали из Карпатськōй Руси, и тяжко робили у чужōму контининті май часто на шахтах и заводах, а ім удало ся добити ся вершин, тым самым прославити наш, Карпато-Русинськый народ. А май ми дуже приятно, ош лічно м знакомый из єдным из сих славных людий – Павлом Робертом Маґочійом, профессором, историком, ученым. Дуже ми было приятно мати из ним типлі бисіды и пôлучити выд нього книжкы из автографом.

7. новембра 2019 |

Василь Лізак – зеркало русинського ренесанса 20-40 рр. 20 стороча

У 2009 рокови днесь прощун бы замголовы Свалявської райрады Борис Русин, знавучи, што я из свойим бывшым учеником Иваном Козарьом роблю над исторійов Свалявщины, дав мені рукопис якогось Василя Лізака, напечатану на обычнуй печатнуй машинці. Борис Петрович, котрый быв твердым патріотом свого края, вповів: «Се тобі поможе».

Хоть, иппен, сеся фамилія гибы мелькала до того перед мойими очима, коли м перебирав шематизмы учителюв за чеськый період, айбы меже десятками фамилій учителюв народных школ района она якбы ся розмыла. Интерес до рукописа у мене май вырос, як им дознав ся, же Василь Лізак є дідом знамого у світі композитора Євгена Станковича.

Коли я перечитав сесі спомины, написані Лізаком лем про свойых дітий и внукув, то м увидів, же се типовый варіант сторочного одрізка Подкарпатської исторії, розказаный не ученым-изглядательом, а простым учительм народної школы, самым екземпляром дійства. Рукопис є образцьом вадь літописом народного житя, про котроє говорить сам літописець, котрый каждый вирьх ци шанц го одчув на свойой кожи.

Автор, котрый ся родив 25 октовбра 1884 року, розказує про свого діда Василя-йобагіона (кріпака) из села Лохово на Мукачовщині. Розказує про то, же після мадярської революції под час епідемії холеры дідик и бабка го повмерали, и отець го Василь вєдно из братом Иваном и сестров Марійов мусіли жебрачити. Дяк села Серенчовци (днесь Щасливоє) Бумбак забрав дітий до себе.

6. новембра 2019 |

Знамі америцькі Карпаторусины I.

Народ наш малый, айбо славный! Хōть кӯлько бід треба было нам пирижити, кӯлько тяжкых дōрӯг траплят ся нам типирь, айбо сокотит нас Бог, ни дасть нас згырити. Людности нашōй видит ся, ош нас мало, айбо ōто ни так! Наша чилядь истинно «золота» и славна ни лише дома, в Карпатськӯй Руси (Лемковина, Пряшӯвщина, Подкарпатя, Марамуреш), ай пō всьому світу.

Через тяжкі часы, у нашōму краю, ищи при Австро-Мадярщині, у Америку почали мігровати тисячі русинӯв. Посиляли ся май часто у штаті Пенсільванія. Там и образовала ся велика карпато-русинська діаспора. Діаспора подарила світови виликых людий, котрых мы файно знаеме, айбо парадокс у тōму, ош пошти вшиткі ни знавут, ош ōты люди мавут русинськое куріня.

Про тых Американськых Карпато-Русинӯв я и хōчу накурто написати. Для многых из нас, може буде и дрӯбный шок, ош дані люди мали мамку, авать няня русинськōй національности. Но нам исе знати треба, убы відіти и рōзуміти, ош мы ни другосōртні, и у нас є свōї люди, котрыми мош ся гордити!

3. новембра 2019 |

Істōрія віры Березникӯв – читайте у книгōвгици

Уд ниська у нашӯй книгōвници годни сьте найти нōву істōричну книгу Мигаля Чикивдї – «Істōрія віры Березникӯв», у кōтрӯй автор детално пописує істōрію березникӯвськōй' церквы.
Книжку читайте за удкликуваньом: Істōрія віры Березникӯв.

2. новембра 2019 |

Языковый перепис у Керецьках 1941 рōку

У Керецьках сього рōку была утворена обєднана громада. У єї состав, на данный момент, буде входити село Березникы. Ися нова адміністративна єдиниця дуже ми нагадала Керечанськый ōкружный нотаріат при Подкарпатськӯй Теритōрії Мадярщины, котра исновала уд 1939 рōку. Тоды, ги громада, нотаріат обєднōвав два села из центром у Керецьках, а у Березниках назначав ся староста.

У Подкарпатськӯй Теритōрії, у 1941 рōці, были проведині разні переписы, єден из них и языковый. Результаты, у селі Керецькы, гōнні сте прочитати самі.

Kereczke (Керецькы)
Вшитко людности (станом на 1941 рӯк) – 3311 чōлōвік

Мадярська – 163
Німицька – 44
Словацька – 6
Румунська – 3
Русинська – 3 144
Ідіш – 326
Іврит – 1
Анґліська – 7
Чеська – 29
француська – 6
Руська – 3

Другі языкы – 4