іҐазета
Інтернет новинка Пудкарпатськых Русинÿв

Істōрія

16. фебруара 2020

До 30-роча організації «Общество Карпатськых Русинов»

У кунци 80-х – на зачатку 90-х рокув минулого стороча в Радянському Союзі одбывали ся процесы перестройкы, гласности и демократизації. В Закарпатськуй области они были доста неоднозначныма й противоречивыма. Наперед йде ся про формованя діаметрално противоположных сосполно-політичных рокашув меже краян, котрі репрезентовали украйинськый націоналістичный и русинськый етнокултурный направленя.

Першоє поязано из формованьом Закарпатської обласної організації Товариства української мови імені Т. Шевченка, крайового товариства «Просвіта», осередка историко-просвітителської організації «Меморіал», регіоналных структур Української Гельсінської спілки, Народного Руху України и Української Республіканської партії.

Другоє направленя сосполно-політичної участи закарпатцюв у період демократизації поязовуть з вчиненьом 30 рокув тому Общества карпатськых русинув (дале – ОКР) и одродженя етноидентичности «русин», яка безапеляційно была ототожнена з украйинськым етносом комуністичнов владов СРСР щи задовго до вхоженя Подкарпатя до його состава.

Вартовало бы одмітити, што звіданя русинської етноидентифікації на Закарпатю было актуалізовано з проведеньом переписованя людности щи в януари 1989 року. Товды майже двадцять особностий настойовали на тому, штобы у графі націоналность в їх переписных листках было записано «русин», а не «украйинець». Меже них быв архітектор Ужгорода Михаил Томчаній, сын знамного писателя Михаила Томчанія, автора трилогії «Жменякы» (1964). Знаково, што до септембра 1989 рока проблема самобутности русинув нигде публічно не кивала ся, хотя в области одбывали ся многолюдні мітинги.

13. фебруара 2020

Буштинські плотогоны-бокораші

Наш карпаторусинськый край навхтема славився лісом якый усе быв возстребованый не лиш у мадярщині но і у другых Європейськых Державах.

Умісті із лісом у Європу поставлялася суль из нашых Мараморошськых копалинь, у оты часы такі поставкы раховалися май дешиві. Буштино мало дуже справне выгодне географічне положеня ще з зачатка XVII — столітя яке стало свого рода перевалочнов базов для транспортіровкы по Тисі дерева і соли далеко за межі краю, в мадярщину, у Вары, Солнок, Сеґед і Токай. У Буштині были два так звані портоші де кучкованый ліс скліповали у бокоры і готовили до сплаву по Тисі у мадярщину, пуслідньый бокор пушов по Тисі у далекому 1959 годі, і с того часу сплав прекратився повностьов.

Такі товарні склады — портоші были: Оден на Бинячовах почти под самов горов Варгедь, у приселку Бинячово были учинені склады – амбары для соли у якых подлаш быв выстеленый из плесканцю (выбуркованый річным каминьом), як указує документ (талмута) у 1792 годі соляна домінія у Ронеску уклала договор з мадярськым графом Телекі про передачу сиі ділянкы зимли ім на хоснованя, що было і вчинено, назывка Бинячово (Benishov) гий бы походит от имени одного заможного жида Бені якый мав ни мале слово перед Австромадярськов елітов, з часом назывався Бинячов, Бинячово, там же быв учиненый бовт із корчмов для потреб бокорашу, а другый портош быв не доходя Вышкувського моста, на мілери — ростоці за долинов деся всий і сортовав.

На Бинячовськум портоши кучковався тот ліс котрый сплавлявся по ріках Тиса і Тересва, а на мілери тот котрый ишов в основному ріков Теребльов.

10. фебруара 2020

Куруцькі вōйны

Востаниє 1516 рока пӱд проводом немеша Дьордя Дожа, котрый войсько хрестоносцюв-куруцӱв повюг не против туркӱв, ги плановало ся, а против свойых тутешньых землевласникӱв. Нитко товды не посмів и подумати же сесе было началом затяжных куруцькых воєн, котрі розтягнуть ся майже на 200 рокӱв (до 1711 року) и розорять Подкарпатя, принюсши його жытелям горе и збыткованя.

По розгромови турками мадярської армиї у 1526 рокови пӱд Могачом Мадярська держава перестала екзистовати. Магнат Я. Запольяйи на Ердели вчинив Семиградськоє князювство. Западні землі одойшли до Австриї, остаток териториї (вєдно из столицьōв) бывшого Мадярського королювства одойшов туркам.

Днешньоє Закарпатя оказало ся на гатарови буйок за територію межи Австрийōв и трансильванськыми князями. Мавучи дяку контрольовати йиї, трансильванцы, хоснувучи загоны найманцюв – куруцӱв и обперавучи ся на пуддержку туркӱв, пуднимали єдно востаниє за другым.

Первоє читавоє востаниє куруцӱв вчинило ся у 1672 рокови. Куруцька армія обєдинила ся в Партіумі, де розміщали ся много біженцюв, котрі найшли приют од религійного и політичеського переслідованя, трафункы котрого мали місто в Мадярщині. Они назвали себе exiled (утікачі). Куруцы были вооружені май булше пістолетами и легкыма шаблями. Йих тактика и стиль веденя войны были типичні про легку кавалерию. Фундамент вōйська чинили протестанты, недовольні габсбурзькōв контрреформацийōв, худобна знать (што держала ся за свої привилегиї, котрі габсбурзькый суд хотів позаберати) и воякӱв пригатарных замкӱв, уволеных австрійськыма генералами.

09. децембра 2019

Як на Подкарпатьови сіяли кōнōплї

Кōнôплі типирькы нê стрітиме дись на гōрōді. Їх уже нê сіє наша чилядь, убы ї хосновати так, ги хосновали ї давно наші прабабы. Пувім нарас, давно ї нê курили, (а може и курили) нê пōльзовали ся, ги наркотичным засобом, а сіяли іх, убы пак изробити ниткы на сорочкы и инше цуря. И для сиї ростины выділяли доста много зêмли, бо ôни была тритя по важности пӱсля буль и кіндириці.

Важнōсть кōнôплі пӱдтверджуе и ôто, ош давно у газетах и журналах фурт писали за ний статті. Така стаття є, например, у Великôму сельско-господарськôму калêнендарю Подкарпатського общества наук за 1942 рӱк. И тоды ôто было нормально и у другых частях Європы, бо нê знали тоды про єї наркотичні свōйства. Например, у Франції робили из ний сироп выд кашлю. Но а у нас, в Подкарпаті, робили ниткы для цуря.

Но як іх сіяла тоды наша чилядь? Як за ними позирала? Про ôто и напишу. Буду ся спирати на слова професора Ивана Врабêля, котрый написав ряд статтів про сїльськое ґаздӱвство в Подкарпаті, а также на слова старōй чиляди, що ми дуже пōвно інформації розказали.

05. децембра 2019

Зима у русинськӱй хыжи

Зима – ôто нê лише сяткы, и файна природа дōвкола нас. У давнину зима нêсла и проблему, бо холода были май вêликі и треба было ся гріти. Тôму, коли жоны занимали ся кōнōплями и ткали, а люди тым часом фурт нарабляви из дрывами, убы было тêпло у хыжи.

Як правило, у малинькых хыжках быв лиш єден вêликый шпор, на якōму варили істи и єден чôлôвік мӱг на ньому спōкӱйно спати. Муровали їх тоды из рōзумом, убы мош ся было удобно пōльзовати ним. И так вӱн давав тêпло цілӱй родині. Айбо нê лише родині…

Постилі спêціально робили из вêликыми лабами, убы пӱд ними были ягнята и козята. И исе чиста правда! У хыжи были ґазда из ґаздыньов, їх діти, могла быти и їх старшина и вшитка мала худоба.

Ягнята, козята, кить было и тиля, усьо было у хыжи, бо у стайни бы ім было дуже студино. Жоны що жинут ся за євро мōдōв, лиш си исе приставлявут, та падут у оморок.

9. новембра 2019

Знамі америцькі Карпаторусины ІI.

Исе уже є другый за шором очерк про знаных людий из Карпато-Русинськōй діаспоры Америкы, які прославили себе и наш народ у разных сферах: ци ôто наука, музика, спорт и так дальше. Писати за сякых людий треба и мусай. Знайме їх и бирім пример, а май главное тямім, ош є у нас свōї славні люди усяды, даже и за окêаном!

А май уважав сих людий, бо їх вӱтці и матери імігровали из Карпатськōй Руси, и тяжко робили у чужōму контининті май часто на шахтах и заводах, а ім удало ся добити ся вершин, тым самым прославити наш, Карпато-Русинськый народ. А май ми дуже приятно, ош лічно м знакомый из єдным из сих славных людий – Павлом Робертом Маґочійом, профессором, историком, ученым. Дуже ми было приятно мати из ним тêплі бисіды и пôлучити выд нього книжкы из автографом.

7. новембра 2019

Василь Лізак – зеркало русинського ренесанса 20-40 рр. 20 стороча

У 2009 рокови днесь прощун бы замголовы Свалявської райрады Борис Русин, знавучи, што я из свойим бывшым учеником Иваном Козарьом роблю над исторійов Свалявщины, дав мені рукопис якогось Василя Лізака, напечатану на обычнуй печатнуй машинці. Борис Петрович, котрый быв твердым патріотом свого края, вповів: «Се тобі поможе».

Хоть, иппен, сеся фамилія гибы мелькала до того перед мойими очима, коли м перебирав шематизмы учителюв за чеськый період, айбы меже десятками фамилій учителюв народных школ района она якбы ся розмыла. Интерес до рукописа у мене май вырос, як им дознав ся, же Василь Лізак є дідом знамого у світі композитора Євгена Станковича.

Коли я перечитав сесі спомины, написані Лізаком лем про свойых дітий и внукув, то м увидів, же се типовый варіант сторочного одрізка Подкарпатської исторії, розказаный не ученым-изглядательом, а простым учительм народної школы, самым екземпляром дійства. Рукопис є образцьом вадь літописом народного житя, про котроє говорить сам літописець, котрый каждый вирьх ци шанц го одчув на свойой кожи.

Автор, котрый ся родив 25 октовбра 1884 року, розказує про свого діда Василя-йобагіона (кріпака) из села Лохово на Мукачовщині. Розказує про то, же після мадярської революції под час епідемії холеры дідик и бабка го повмерали, и отець го Василь вєдно из братом Иваном и сестров Марійов мусіли жебрачити. Дяк села Серенчовци (днесь Щасливоє) Бумбак забрав дітий до себе.

6. новембра 2019

Знамі америцькі Карпаторусины I.

Народ наш малый, айбо славный! Хōть кӱлько бід треба было нам пêрижити, кӱлько тяжкых дōрӱг траплят ся нам типирь, айбо сокотит нас Бог, нê дасть нас згырити. Людности нашōй видит ся, ош нас мало, айбо ōто нê так! Наша чилядь истинно «золота» и славна нê лише дома, в Карпатськӱй Руси (Лемковина, Пряшӱвщина, Подкарпатя, Марамуреш), ай пō всьому світу.

Через тяжкі часы, у нашōму краю, ищи при Австро-Мадярщині, у Америку почали мігровати тисячі русинӱв. Посиляли ся май часто у штаті Пенсільванія. Там и образовала ся велика карпато-русинська діаспора. Діаспора подарила світови вêликых людий, котрых мы файно знаеме, айбо парадокс у тōму, ош пошти вшиткі нê знавут, ош ōты люди мавут русинськое куріня.

Про тых Американськых Карпато-Русинӱв я и хōчу накурто написати. Для многых из нас, може буде и дрӱбный шок, ош дані люди мали мамку, авать няня русинськōй національности. Но нам исе знати треба, убы відіти и рōзуміти, ош мы нê другосōртні, и у нас є свōї люди, котрыми мош ся гордити!

3. новембра 2019

Істōрія віры Березникӱв – читайте у книгōвгици

Уд ниська у нашӱй книгōвници годни сьте найти нōву істōричну книгу Мигаля Чикивдї – «Істōрія віры Березникӱв», у кōтрӱй автор детално пописує істōрію березникӱвськōй' церквы.
Книжку читайте за удкликуваньом: Істōрія віры Березникӱв.

2. новембра 2019

Языковый перепис у Керецьках 1941 рōку

У Керецьках сього рōку была утворена обєднана громада. У єї состав, на данный момент, буде входити село Березникы. Ися нова адміністративна єдиниця дуже ми нагадала Керечанськый ōкружный нотаріат при Подкарпатськӱй Теритōрії Мадярщины, котра исновала уд 1939 рōку. Тоды, ги громада, нотаріат обєднōвав два села из центром у Керецьках, а у Березниках назначав ся староста.

У Подкарпатськӱй Теритōрії, у 1941 рōці, были проведині разні переписы, єден из них и языковый. Результаты, у селі Керецькы, гōнні сте прочитати самі.

Kereczke (Керецькы)
Вшитко людности (станом на 1941 рӱк) – 3311 чōлōвік

Мадярська – 163
Німицька – 44
Словацька – 6
Румунська – 3
Русинська – 3 144
Ідіш – 326
Іврит – 1
Анґліська – 7
Чеська – 29
француська – 6
Руська – 3

Другі языкы – 4

20. октōвбра 2019

Епідемія холеры у Сваляві 1913 рōку

Перед зачатком Великōй мировōй войны, у Сваляві и у ближайшых населенных пунктах, стала ся вêлика епідêмія холеры. Прийшла ôта проблема в подкарпатськый город из Галичины. До слова, доста пōвно проблем, як давно приходило, так и типирь приходит, в Подкарпаття, именно из-за перевала. Исе вшиткым на замітку.

Подкарпатя было выдсталым рêґіоном, де пошти нê было рōзвōю мêдицины, тôму ніщо ся чудовати, ош нашым крайом фурт проходили епідêмії, и ôни мали дуже страшні последсвія. Я уже писав, про хвороты Дōвжанського ōкругу Мараморошського кôмітату. Тоды были пôвмирали дисяткы беризнян и керечан, а пô вшиткых селах ōкругу число жертв доходило повер сотнї. Про Свалявську епідêмію активно писали у государственных газетах. Май бӱльше статтїв было написано у мадярськӱй газиті «Szamos» за септембер 1913 рōку. Мусай признати, ош исе дуже интерисні статі, де хôть накурто, айбо дуже інформативно усьо ся подавало.

6. октōвбра 2019

Русины у чеськословацькӱй леґії

75 рокув тому, 6-го октовбра 1944 рока, перші чеськословацькі воякы вступили на територію свої отцюзнины. Вєдно из Червенов армійов они побідили німцьов у знамуй битві за перевал Дукля на польсько-словацькому гатарі.

У составі чеськословацькоі легії войовали за дакотрыма изгляданями од 7 до 14 тисяч подкарпатськых русинув и їх участь у битві, ги и у вшыткых бойовых дійствах и вшыткому воєному путьови легії, была май важнов.

По окупації Чехословакії нацистськов Німечинов у марті 1939 рока много бывшых воякув розформірованої окупантами чеськословацької армії пушли за гатар. Из іх числа в марті 1939 рока в Польшы зачало ся формірованя Чеськословацької легії. Число ї становило 900 воякув, она розміщала ся в Кракові, Львові и иншакых варишах на востоці Польшы. На вооруженії легії было всього 12 машінгерув и 50 пушок (легія канонув не мала и валовшнов про войну не была).

По нападови німцюв на Польшу у септембрі 1939 рока легія одойшла до восточного гатара державы. По нападови совецькых войськ части легії 18 септембра 1939 рока оказали ся на окуповануй русськыма войськами території и без опора склали оружіє. Особый состав легії быв обявленый интернованыма особами и перебывав у окремых лагерях. Штодо їх подальшої судьбы, сталінськый уряд не мав ясної позиції и через се, безувно, розрахововав на то, што проблема чеськословацькых воякув рішить ся сама собов.