іҐазета
Інтернет новинка Пудкарпатськых Русинув

Література

01. марта 2020 |

Гȳрькый живот

Коли Микулу изтерзаного досмерти привезли из поля на возі думу, Гафія не розуміла ся, що ся из нив діє. В голові ся крутило, серце ковтало, боліло и ныло, у очох помутніло и од того упала ид земли гій плаха.

Баба Циля довго ї приводила до тямы, а коли привегла, тогды першов мысльов Гафії было: «Боже, Боже, що я буду чинити без нього? Як буду жити? Четверо піціцькых діточок, такых як потятка, ще й п`яте на пудході. Та пак кто тым діточкам істи даст? Куй няня уже ни мают.» Гафія была удданичков ладнов на ціле село.

Чорнявка, косы як два праникы, очи грубі но дуже добрі, сама порядна и добродушна. Файна як ружа косиця. Так и утопився у її очох Микула. Як ї ввидів нараз сватове заслав. Вун тоже быв леґінище красный на усьо село. Здоровый як дуб, ни одна молодиця за ним збановала, но вун полюбив Гафію. Тай она му утвітила тым самым.

А як сарака чекала оту днину, коли сватове од Микулы мали прийти, у оболокови лиш сиділа, вызирала сюды-туды, молилася, абы, не дай Бог, ни передумав. А коли увиділа, що идут, из радости аж пудскаковала, бо так читаво хотіла за Микулу ся уддати.

Такой справили свальбу, и пушли жити на сусідньоє село, там мали нанашщину стариньку хыжку, нанашка давно тамкы ни жила, мытарилася по манастырях бо ни любила мірської суєты.

28. фебруара 2020 |

В Ужгōрōді презентовали «Творы» Кралицького

27 фебруара в Ужгородськуй централнуй варишськуй бібліотеці пройшла презентація зборника творув Анатолія Кралицького на 440 бокув.

«Творы» были ушорені Валерійом Падяком и Міхалом Павлічем и выйшли у світ за фінансової подпоры «Фонду на підпору културы народностных меншын» у выдавателстві Пряшовського універзитета в кунци 2019 рока.

Презентувучи своє дітище, Валерій Падяк вповів: «Я робив над творчеськым наслідством Кралицького тридцять рокув и знаковым є вто, што выданя увиділо світ на межи 2019 и 2020 рокув, на памнять про два ювілеї зачинателя карпаторусинської прозы Анатолія Кралицького - 185-роча його рожденя и 125-роча – смерти».

На презентації выступив рецензент «Творув» к.и.н., доцент УжНУ Володимир Фенич, котрый подяковав ушорьовачам у особі Валерія Падяка, акцентовав позур на безцінности робот Анатолія Кралицького и важности выхода у світ сього зборника.

Добрі слова в бук ушорьовачув вповів и академік Михаил Белень, котрый проинформовав участикув презентації, што в Мукачовському монастирі Анатолію Кралицькому планувуть отворити памнятну таблу. Слова на таблу пан академік предложив подобрати и написати именно Валерію Ивановичу, ги такому, што май булше вчинив діла одновленя памняти про сього будителя.

12. фебруара 2020 |

Вучоє молоко

Сусід дідо Митро утовк із піпы баґов у жминю, шиковно завер у рот, мало порумеґав ги коза цвіт з пасулі, а пак сплюнув: – «Перебачте», так ги качка кой ся спорознит. Сонце ймило припікати, дідо зняв крысаню, утер жеболовков свою впрілу лысину, попаровав перо за шапков ги катуна кокарду, поникав на нас, дітваку, прогыркав мало так ги фурт гыркат перед тым як натоптати доган у піпу, та звідат:

-Што?... Розказати вам новту?
Мы в оден голос кричали:

-Розкажіт, розкажіт, діду Митре!

Мы, дітвакы году по дисять-дванадціть, посідали вокул діда ще май шіковно ги в вошколі за парту кой сараку баба Віра зазвонит на урок.

–Но та слухайте. Наїмали нас хащу рубати в Верховині. Одної днины дуже пекло сонце, робота тяжка, кырниця з водов далеко, а пило бы ся так што очи завиват.Быв серед нас оден «фахма» што фурт ся хвалив аж ун не такый ги другі, не такый простый ги ся видит. Та звідат нас:

– «Хочете молока ся вучого напити?». Мы ся засміяли над ним, бо вуці были уд нас на сусіднюй горі... Туй не довго думаючи ун ухопив нуж зятяв у смереку, а з смерекы потекло молоко! Правді быти вуці, што ще минуту назад супукуйно ся пасли начали бевкати ги бы вдуріли. Уд сякого чуда мы роты пороздявляли бо не розуміли як сякоє годно быти. Ай вучарь быв тоже не з простых, як вуці начали ревати, зняв из ся петек, вер ним на зимню та начав бити ботов так ги бы вшалів. Наш цімбор-махун, упав на зимню, ймив ся по земни качати, ревати тай просити обы го вучарь не бив, а на тілови ся ймили появляти синнці. Сяку му вучарь дав платню за вуці збонтовані. Вірьте ми, ні доти, ні потому не відів я сякого чуда.

06. децембра 2019 |

Гадя з дївōчым сирцьом

У старому селови понад Тисов, на горбі, жила ни добра зависна жона, на имня Иляна, была дуже читаво свадлива. Якусь один раз куй ся свадила из старов бабов Цильов сусідков сталася из нив ни добра пришта, ввергло нив ид земли, а куй пришла до тямы стара юй спомогла ся пудняти и прокляла такым казаньом:
А Богдай бісь вмісто дітинчати уродила гадину. Иляна была беременна.

Як правило, у малинькых хыжках быв лиш єден виликый шпор, на якōму варили істи и єден чôлôвік мӯг на ньому спōкӯйно спати. Муровали їх тоды из рōзумом, убы мош ся было удобно пōльзовати ним. И так вӯн давав типло цілӯй родині. Айбо ни лише родині…

И так ся стало через ни виликый час Иляна уродила гадя, та вбы ніко ни видів и обы ся ни дузнав про сийсь страшный реґемент она ото гадя увергла на сусідськуй городині обы ї скітити, но гадя ся счокло дись у жаливнику.

Но тай уд того часу доста читаво утікло воды, у сусідкы Ержікы Мигальової донькы тої бабы Цилі што прокляла Иляну пудрус сын Иванко, якый ся фурт любив бавити коло Иляниної хыжи, вун ото й доникав што пак переказав своюв маттери, но Ержія му ни вірила. Дітвак ниґда ни брехав бо ни знав што ото таке, брехати из старшинов, тай доказовав каждьый раз маттери што ота гадюка вылізат из пуд Иляниної хыжи коли вун там ся бавит і зачинат коло нього водити таниць, а як ся натанцює жалосно тіче у нору што пуд хыжов.

22. новембра 2019 |

Міфічні персонажі Карпатськых казок

Ци читали вам казочкы, кой сьте были малі? Думаву си, ож айно. Мало тко ся упстав без такоі родинноі атракциі про діточок на спаня.

Айбо што вто были за казкы? “Черлена шапочка” ци “Колобок”? А може “Івасик Телесик” тай “Котигорошко”? У ваші малі ушка годни были залетіти многі шедевры знамых загатарных казкарÿв. Айбо ци чули сьте за фолклор тоі місности де жиете? Ци розказōвали вам казкы, што ся передавали од старшых ни єдно коліно? Гадаву си, ож не так добрї за них знаете, ги си думаете.

Мав єм радость почитати пару збирьок нашых народных казок, што ся збирали по русинськым селам комітатÿв тодышньоі Австро-Мадярськоі імпериі (днишні Закарпаття тай Выходное Словенсько), та маву дяку ся з вами поділити атмосферов тых казок. Про мене они были дуже интересными, а подаколи єм быв даже в шокови.

19. новембра 2019 |

Босорканї

Студеный януарськый вичур, быв так, ги фурт розбавленый сміхом дівок тай леґіню, што ся вертали дому з вичурниць. Місячик, ги лампаш світив на сисю натружену тай споконвічно благословенну зимню так, што мож было впознати здалеку челядника, што йшов путьом.

Дись не дись в хыжах мереконіло світло уд нафтянок. Становный леґінь Іван вертався з вечорниць мало зажуреный, бо дівкы ся розбігли з другыми леґінями, а ун ся встав сам.

Помалы погугнуючи пуд нус співанку, не дуже пилуючи дому, стрів такі красні дівкы, што нараз му стало май весело на души од сякого трафунку. Такі красні ги косиці, не мож ся на ні было надивити лиш одно Івана грызло з середины, не розумів удкы сисі дівочкы, бо село не на тулько грубоє обы ун не впознавав когось.

11. новембра 2019 |

Гамлетӯв монолоґ

Быти вадь ни быти – сторцом стало.
Бо што души май ипно: ци тирпiти
Всї шпурянї в ню стрілы и плитачя
Нисиринчливōї судьбы, ци вдбити
Габы біды? Умерти – вто уснути,
Домак. Сном упōвісти: туй кōниць є
Ушыткых мук сердечных, што йих тїло
Нести вже ни бирує – ци ни йсе
Майвышшōє жаданя? Вмерти, в сон упасти,
И пōзирати сны. Айбо які
Сны в тӯм спаньōви смертнōму наснять ся,
Кидь из ся зверичи затварку плōтї?
Йсе нас зōпирать: бо кōму бы иншак
Кōртїло утирпіти вшыткы біды
Довженного житя, туй кімловати
Вд гоненій глупакӯв шархантьовитых,
Уд беззакония тупōï власти,
Уд мукы бeзōтвітнōї любови;
Тко бы сьōму жадав теєтовати,
Кōй годен вшытко ипно ушорити
Вдар чуплака? Тко пуд житя тирьхом
Ревав, йойойкав, зōпрівав бы страшно,
Кидьбы ся ни бōяв гатара смерти,
Зза котрого ся ниґда ни вертали
Земні вандрӯвникы – єдна лем думка
Про смерти край вд нас удбирає силы,
И чинить з нас рабӯв житя мізерных,
Так смілости живый и острый угиль
Стає загаслōв, затупілōв думкōв,
Котра лем и валōвшна – изгирити,
Изпрастати, обы навхтема зслызло
Так дōбрi начатōє. Айбо – доста!
Офелїє! О, нїмфо! У молитвах
Ушытко, чим им грішный, помняни.