іҐазета
Інтернет новинка Пудкарпатськых Русинÿв

Лїтература

12. фебруара 2020

Вучоє молоко

Сусід дідо Митро утовк із піпы баґов у жминю, шиковно завер у рот, мало порумеґав ги коза цвіт з пасулі, а пак сплюнув: – «Перебачте», так ги качка кой ся спорознит. Сонце ймило припікати, дідо зняв крысаню, утер жеболовков свою впрілу лысину, попаровав перо за шапков ги катуна кокарду, поникав на нас, дітваку, прогыркав мало так ги фурт гыркат перед тым як натоптати доган у піпу, та звідат:

-Што?... Розказати вам новту?
Мы в оден голос кричали:

-Розкажіт, розкажіт, діду Митре!

Мы, дітвакы году по дисять-дванадціть, посідали вокул діда ще май шіковно ги в вошколі за парту кой сараку баба Віра зазвонит на урок.

–Но та слухайте. Наїмали нас хащу рубати в Верховині. Одної днины дуже пекло сонце, робота тяжка, кырниця з водов далеко, а пило бы ся так што очи завиват.Быв серед нас оден «фахма» што фурт ся хвалив аж ун не такый ги другі, не такый простый ги ся видит. Та звідат нас:

– «Хочете молока ся вучого напити?». Мы ся засміяли над ним, бо вуці были уд нас на сусіднюй горі... Туй не довго думаючи ун ухопив нуж зятяв у смереку, а з смерекы потекло молоко! Правді быти вуці, што ще минуту назад супукуйно ся пасли начали бевкати ги бы вдуріли. Уд сякого чуда мы роты пороздявляли бо не розуміли як сякоє годно быти. Ай вучарь быв тоже не з простых, як вуці начали ревати, зняв из ся петек, вер ним на зимню та начав бити ботов так ги бы вшалів. Наш цімбор-махун, упав на зимню, ймив ся по земни качати, ревати тай просити обы го вучарь не бив, а на тілови ся ймили появляти синнці. Сяку му вучарь дав платню за вуці збонтовані. Вірьте ми, ні доти, ні потому не відів я сякого чуда.

06. децембра 2019

Гадя з дївōчым сирцьом

У старому селови понад Тисов, на горбі, жила ни добра зависна жона, на имня Иляна, была дуже читаво свадлива. Якусь один раз куй ся свадила из старов бабов Цильов сусідков сталася из нив ни добра пришта, ввергло нив ид земли, а куй пришла до тямы стара юй спомогла ся пудняти и прокляла такым казаньом:
А Богдай бісь вмісто дітинчати уродила гадину. Иляна была беременна.

Як правило, у малинькых хыжках быв лиш єден вêликый шпор, на якōму варили істи и єден чôлôвік мӱг на ньому спōкӱйно спати. Муровали їх тоды из рōзумом, убы мош ся было удобно пōльзовати ним. И так вӱн давав тêпло цілӱй родині. Айбо нê лише родині…

И так ся стало через ни виликый час Иляна уродила гадя, та вбы ніко ни видів и обы ся ни дузнав про сийсь страшный реґемент она ото гадя увергла на сусідськуй городині обы ї скітити, но гадя ся счокло дись у жаливнику.

Но тай уд того часу доста читаво утікло воды, у сусідкы Ержікы Мигальової донькы тої бабы Цилі што прокляла Иляну пудрус сын Иванко, якый ся фурт любив бавити коло Иляниної хыжи, вун ото й доникав што пак переказав своюв маттери, но Ержія му ни вірила. Дітвак ниґда ни брехав бо ни знав што ото таке, брехати из старшинов, тай доказовав каждьый раз маттери што ота гадюка вылізат из пуд Иляниної хыжи коли вун там ся бавит і зачинат коло нього водити таниць, а як ся натанцює жалосно тіче у нору што пуд хыжов.

22. новембра 2019

Міфічні персонажі Карпатськых казок

Ци читали вам казочкы, кой сьте были малі? Думаву си, ож айно. Мало тко ся упстав без такоі родинноі атракциі про діточок на спаня.

Айбо што вто были за казкы? “Черлена шапочка” ци “Колобок”? А може “Івасик Телесик” тай “Котигорошко”? У ваші малі ушка годни были залетіти многі шедевры знамых загатарных казкарÿв. Айбо ци чули сьте за фолклор тоі місности де жиете? Ци розказôвали вам казкы, што ся передавали од старшых нê єдно коліно? Гадаву си, ож не так добрї за них знаете, ги си думаете.

Мав єм радость почитати пару збирьок нашых народных казок, што ся збирали по русинськым селам комітатÿв тодышньоі Австро-Мадярськоі імпериі (днêшні Закарпаття тай Выходное Словенсько), та маву дяку ся з вами поділити атмосферов тых казок. Про мене они были дуже интересными, а подаколи єм быв даже в шокови.

19. новембра 2019

Босорканї

Студеный януарськый вичур, быв так, ги фурт розбавленый сміхом дівок тай леґіню, што ся вертали дому з вичурниць. Місячик, ги лампаш світив на сисю натружену тай споконвічно благословенну зимню так, што мож было впознати здалеку челядника, што йшов путьом.

Дись не дись в хыжах мереконіло світло уд нафтянок. Становный леґінь Іван вертався з вечорниць мало зажуреный, бо дівкы ся розбігли з другыми леґінями, а ун ся встав сам.

Помалы погугнуючи пуд нус співанку, не дуже пилуючи дому, стрів такі красні дівкы, што нараз му стало май весело на души од сякого трафунку. Такі красні ги косиці, не мож ся на ні было надивити лиш одно Івана грызло з середины, не розумів удкы сисі дівочкы, бо село не на тулько грубоє обы ун не впознавав когось.

11. новембра 2019

Гамлетӱв монолоґ

Быти вадь ни быти – сторцом стало.
Бо што души май ипно: ци тирпiти
Всї шпурянї в ню стрілы и плитачя
Нисиринчливōї судьбы, ци вдбити
Габы біды? Умерти – вто уснути,
Домак. Сном упōвісти: туй кōниць є
Ушыткых мук сердечных, што йих тїло
Нести вже ни бирує – ци ни йсе
Майвышшōє жаданя? Вмерти, в сон упасти,
И пōзирати сны. Айбо які
Сны в тӱм спаньōви смертнōму наснять ся,
Кидь из ся зверичи затварку плōтї?
Йсе нас зōпирать: бо кōму бы иншак
Кōртїло утирпіти вшыткы біды
Довженного житя, туй кімловати
Вд гоненій глупакӱв шархантьовитых,
Уд беззакония тупōï власти,
Уд мукы бeзōтвітнōї любови;
Тко бы сьōму жадав теєтовати,
Кōй годен вшытко ипно ушорити
Вдар чуплака? Тко пуд житя тирьхом
Ревав, йойойкав, зōпрівав бы страшно,
Кидьбы ся ни бōяв гатара смерти,
Зза котрого ся ниґда ни вертали
Земні вандрӱвникы – єдна лем думка
Про смерти край вд нас удбирає силы,
И чинить з нас рабӱв житя мізерных,
Так смілости живый и острый угиль
Стає загаслōв, затупілōв думкōв,
Котра лем и валōвшна – изгирити,
Изпрастати, обы навхтема зслызло
Так дōбрi начатōє. Айбо – доста!
Офелїє! О, нїмфо! У молитвах
Ушытко, чим им грішный, помняни.