іҐазета
Інтернет новинка Пудкарпатськых Русинÿв

Особнōстї

11. фебруара 2020

До 185-роча уд народженя Анатолія Кралицького

Анатолій Федорович Кралицькый (псевдонімы: І. Васильевичъ, Аскольдъ, Иванъ Нодъ) родив ся 12 фебруара 1835 рока в селі Чабины на Восточнуй Словакії, «у самой подошвы Бескидов, где первый раз я узрел свет Божий». 1858 рока скончив ошколованя в Ужгородськув духовнув семінарії й зачав робити вчительом при Марія-Повчанському монастирьови. Вже з 1869 рока до посліднього дня свого живота (умер 11 фебруара 1894 рока) быв игуменом Мукачовського монастиря св. Миколая.

В исторії Подкарпатя Анатолій Кралицькый - знамный писатель, историк, етнограф, фолклорист. Написав булш ги 400 робот. Вун пробывав писати по-російськы, через се булше його робот увіділи світ у русофілськых журналах Подкарпатської (товды – Угорської) Русі й Галичины.

Як послідовник Александера Духновича, ювіляр пропагандовав идею єдности словян, знакомив русинув Подкарпатя з «руськимы братами» (росіянами). Также знакомив читателюв из културов южных словян, напримір: сербув. Описовав и несловянські народы, в першум шорі - мадяр. «Бетярюв Угорскых степов» руняв из карпатськыми опришками з конями й збройов.

Айбо май фурт писав про живот нашого народа, який жиє од Марамороша до Спишської земли. Як патріот свої земли з любовльов описав край свого дітвацтва – Лабірськый округ, де на тот час были 32 села, в якых жили 9 370 русинув, было 22 церквы, 15 попув, 1 монастырь у Красному Броді, де товды было четверо монахув. Школы были в каждому селі, айбо вчили ся в них діти лем узимі, бо потому в яри, літови й восени помагали в ґаздувсті старшині. Вун писав, ош русины – нащадкы білых хорватув, які давно жили в Карпатах. Кралицький писав, ош всі «лаборчане, як вообще вся Русь, есть народ певучий».

30. януара 2020

Карпаторусин – кум царя Александра І

Васильови Кукольнику – 255 рōкӱв.
Говорячи про судьбы русинськых ученых, котрі у 19 ст. перебрали ся жити и робити у Росію, не мож забыти Василя Кукольника, чоловіка из академічныма знаниями, кума царя Александра І.

Родив ся Василь Кукольник 30 януара 1765 рока в Мукачові.
Будучный ученый ошколововав ся в Лемберзькуй академії, по чому муг научати на дакулкох кафедрах: Права, Исторії, Математикы, Політичных наук, хоть котрого из давньых и многых новых языкув и літератур.

У 1803—1804 рр. Кукольник выдав на полськум языкови дві роботы: «Dzieło Ekonomiczne», 5 ч. г. и «Dziennik Ekonoraiczny», 12 ч. Ги професор Замостського ліцея, В. Кукольник в 1803 рокови быв кликаный из Австрії Н.Новосильцевым, по наговорови И.Орлая, в Петербург діла возглавленя кафедры Римского права в Педагогійному институтови (товды ищи- Учителськуй гимназії). Айбо кафедра уже была занята, и вун ся согласив выкладати на кафедрі Опытної фізикы, так як ошколованя го было універсалным. Кукольник такой выкладав хімію, технологію и агрономію.

З 1805 рока Василь Григорович читав Римськоє право у Высшому Училищі Правоведеня, фізику и право на публічных курсах про гражданскых чиновникув, римськоє и приватноє право в Главному Педагогійному институті.

28. януара 2020

Вун заслужив, абы го тямили!

У Полши, у вариши Краков, недалеко од головного плаца на березі р. Вісла, высочить памнятник нашому краянинови Ивану Гарайді. Там го тямлять и честувуть, а у нас про нього мало тко знає. А быв Иван Гарайда вызнамым лінґвістом, педагогом, товмачом, русинськым просвітительом.

Родив ся Иван Гарайда 29 януара 1905 рока у селі Заричово (Унґ. Австро-Мадярщина, теперь Украйина, Закарпатська область, Перечинськый район). Його отець быв директором містної школы, а дідо по матери Иван Торма, тоже учитель, булше ги 40 рокув занимав ся збераньом устного народного умілства. Завто Иван ищи з малых рокув знав традиції и обряды свого народа, особенно любив народні співанкы и приповідкы.

У 1919 р. Иван Гарайда вєдно из родителями перебрав ся жити у Мадярщину. Там вун закончив гімназію, а из 1924 по 1928 р. учив ся на юридичному факултеті Будапештського универзитета, дустав титул доктора права, айбо юристом ниґда не робив. Поступив на філологічный факултет у Пейчи, а позад його законченя из 1930 по 1934 р. учив ся в Ягелонському универзитеті на філософському факултеті, позад законченя якого преподавав у Ягелонському универзитеті, а также у ліцейови и гімназії г. Краков. Сю роботу перервала Друга світова война. Уєдно из краковськыми професорами 6 новембра 1939 рока быв арестованый гестапом и одправленый у концлагер Саксенгаузен. Страшні условія у концлагерови одбили ся на його здоровлю – и вун тяжко заболів. За ходатайства родичув, мадярськоє правителство добило ся його высвобоженя, и в яри 1940 року Иван Гарайда вернув ся в Мадярщину и перебрав ся жити в Ужгород, де стає директором Подкарпатського Общества Наук (ПОН).

Період из новембра 1940 до 27 октовбра 1944 рока (до прихода совіцької армії) быв майбулш плодотворным у житю И. Гарайды. Тогды вун активно занимав ся научнов, выдавательськов и просвітительсков роботов.

18. януара 2020

ІІІ. засіданя «Русин-клуба» одбыло ся в Ужгороді

17 януара у конференц-залі Центра култур націоналных меншин Закарпатя одбыло ся ІІІ плановоє засіданя Сосполної організації «Русинськый културологічный клуб». У роботі «Русин-клуба» на сесь раз участвовав Йосип Резеш, началник управліня націоналностий и релігій Закарпатської обласної державної адміністрації.

Члены «Русин-клуба» на засіданьови заслухали и обговорили звіт Шиповича Юрія, головы клуба, котрый розказав про роботу організації за септембер-децембер 2019 року. Быв наміченый план роботы на януар-март 2020 року. Такой на засіданьови было розділено меже членами організації напрямы роботы клуба, розпозерано календарь знамных и памнятных дат, котрі одзначатимуть ся членами «Русин-клуба в І кварталі 2020 року.

Обговорьовало ся такой звіданя штодо вызнаня русинув окремым народом на Украйині и врахованя сього при шоровому Всеукрайинському переписі людности.

Была вчинена провба у шоровый раз затвердити символіку «Русин-клуба», айбо и на сесь раз меже клубістами не было найдено консенсус, тому договорили ся звіданя одклали на IV засіданя, котроє планувуть провести у кунци марта 2020 року.

18. януара 2020

Днесь 170 рокув Юлію Ставровському-Попрадову

Юлій Ставровський-Попрадов родив ся 18 януара 1850 року у с. Спишська Сулина Бардейовського округа у фамилії священника.

Ошколововав ся в Пряшовськуй гімназії, на юридичному и богословському факултетах Будапештського універзитета. Робив парохом у с. Орябина, служником в єпископськуй канцеларії Пряшова, по тому аж до смерти - парохом у с. Чертіжному.

Щи роблячи у Пряшові, Юлій Ставровський-Попрадов просив по смерти свого отця дати му його фару. Айбо єпископ Михаил Товт отказав му и писатель обстав ся без роботы, вже мавучи сімю. Лем по смерти чертежського священника Михаила Бескіда, было му позволено перебрати ся на живот и роботу у Чертіжне.

17 апріля 1879 рока, подавучи заявленя на роботу у Чертіжному, Юлій Ставровський-Попрадов писав А.Добрянському у письмови: «Знаю, ош там, у непосредственнуй близости до Вашого Высокородія, я найду тото душевноє наслажденіє, отсутствіє котрого я туй, у городі, постоянно чувствую, и лем у руському селі можу найти».

25. новембра 2019

Із Пасїкы до Пряшева через Великый Варад

Маленьке русинське село **Пасіка** перебувало в складі королівського комітату Береґ, колись Верецького, а відтак Свалявського округу, та належало Мукачівській домінії (землеволодінню) графів Шенборнів.

До XVII ст. поселення згадувалося разом із селом Сусково. 5 березня 1590 р. трансільванський князь Жіґмонд Ракоці дарує це поселення Матею Палчічу, Ференцу Зітткару, Шімону Зітткару та його синам Яношу, Орбану і Станку.

За даними урбару 1649 р. село трансільванського князя Дьордя Ракоці мало 13 вільних селян, 16 хлопців, 32 дорослих чоловіків та 8 коней. У 1699 р. в селі згадується священик (батько) Янош Пап. В селі проживали одні русини, а півсела тоді звали Іванами.

За даними канонічної візитації Мукачівської уніатської єпархії, здійсненої у 1750–1752 рр. єпископом Михайлом Мануїлом Ольшавським, парохом в селі був Сімеон Таркович. Парафія була заснована попереднім єпископом Георгієм Геннадієм Бізанцієм, від якого в церкві св. Архистратига Михаїла знаходився антимінс. В селі налічувалося 50 вірних уніатів та 12 «гостей». Церковна метрика в селі ще на той час не велася.

24. новембра 2019

Честовали памнять Григōрія Тарковича

23 новембра у Сваляві з поводу 265-ых роковин од дня рожденя першого пряшовського єпископа Григорія Тарковича, уроженця села Пасіка (колись Березького комітату) пройшли памнятні урочистости.

Так як постава Тарковича є майменше знаною меже вызнамныма свалявчанами, тому и рішили дійство провести максимум ефективно, залучивши медіа и науковцюв.

Григорій Таркович, який родив ся у сімї сілського дяка, дустав префайноє ошколованя у Великому Варадині и Відньови, быв священником и професором Ужгородської семінарії. У 1816 р. Тарковича было назначено першым єпископом нововчиненої Пряшовської греко-католицької єпархії, хоть рукоположеный вун быв лем 17 юнія 1821 року у Краснобродському монастирі мукачовським єпископом Алексійом Повчом.

19. новембра 2019

230 рōкӱв Михаилу Лучкаю

Михаил Лучкай (Михаил Поп) родив ся 19. новембра 1789 у Великых Лучках, Березького комітату. Быв священником, историком, лінгвістом.

М. Лучкай зачав ходити до гімназії в Ужгороді, а закончив єї в Орадейи (Великому Варадині) в 1812, потому вчив ся у греко-католицькуй семінарії у Відні (1812 – 1816).

По освяченю на греко-католицького священника у 1816-му рокови куртый час служив у руднум селі, почому, у 1818 р., быв призначеный до єпіскопскої службы в Ужгороді, де став секретарьом єпископа, архіваріусом, нотаріусом и главов єпархіалної консисторії.

Пуздніше, у 1827 рокови, быв призначеный священникаком на Цеголну улицю.

У 1829 р. М. Лучкай перебрав ся служити при дворі князя Карла Людовіка Бурбона в вариш Лукка (Италія). Перебывавучи у в. Лукка, М. Лучкай присвятив свуй час зоставленю граматикы про карпаторусинув («Grammatica Slavo-Ruthena: seu Vetero-Slavicae et actu in montibus Carpathicis Parvo Russicae, seu dialecti vigentis linguae», 1830). Вун хотів, жебы церковно-словянськый язык став сполочным літературным языком про вшыткых словян, так ги латинськый язык фунговав сполочным літературным языком про многы народы Европы.

10. новембра 2019

100 рōкӱв Майклу Стренкови

Міхал Странк (Майкл Стренк) - вояк Другої світової войны, морськый піхотинець, герой Америкы.

Міхал Странк родив ся 10 новембра 1919 рока в русинськуй фамилії у селі Ярабина (днесь район Стара Любовня, Пряшовщина). Отець му Василь Странк и мамка Марта (у дівоцтві Грофикова) были уроженцями сього села, заселеного русинами.

Отець Міхала перебрав ся в США у 1921 рокови, там вун устройив ся робити на шахту в округови Камбрія, штат Пенсилванія. Сімя злучила ся по єдному рокови, коли отець Міхала заробив гроші, жебы перевести жону и сына в Сіверну Америку из Європы. Дворучный Міхал прибыв вєдно из мамов в порт Ню-Йорка 4 августа 1922 рока на лайнері «Беренгарія».

В штатах Василь Странк быв май знамый пуд имням Чарлз. Имня малого Странка, даноє му при роджені - Міхал, было поміняно на англоязычный варіант – Майкл, фамілія – на Стренк. У 1937 рокови М. Стренк кончив школу в Франклин Боро, штат Пенсилванія, по чому вступил у Гражданскый корпус охраны окружающої среды, де робив пувдрога рока до поступленя на военну службу. У Майкла были два браты, котрі ся родили уже в Пенсилванії – Пітер и Джон, а такой сестра Мері, май мала у фамилії.

9. новембра 2019

Знамі америцькі Карпаторусины ІI.

Исе уже є другый за шором очерк про знаных людий из Карпато-Русинськōй діаспоры Америкы, які прославили себе и наш народ у разных сферах: ци ôто наука, музика, спорт и так дальше. Писати за сякых людий треба и мусай. Знайме їх и бирім пример, а май главное тямім, ош є у нас свōї славні люди усяды, даже и за окêаном!

А май уважав сих людий, бо їх вӱтці и матери імігровали из Карпатськōй Руси, и тяжко робили у чужōму контининті май часто на шахтах и заводах, а ім удало ся добити ся вершин, тым самым прославити наш, Карпато-Русинськый народ. А май ми дуже приятно, ош лічно м знакомый из єдным из сих славных людий – Павлом Робертом Маґочійом, профессором, историком, ученым. Дуже ми было приятно мати из ним тêплі бисіды и пôлучити выд нього книжкы из автографом.

7. новембра 2019

Василь Лізак – зеркало русинського ренесанса 20-40 рр. 20 стороча

У 2009 рокови днесь прощун бы замголовы Свалявської райрады Борис Русин, знавучи, што я из свойим бывшым учеником Иваном Козарьом роблю над исторійов Свалявщины, дав мені рукопис якогось Василя Лізака, напечатану на обычнуй печатнуй машинці. Борис Петрович, котрый быв твердым патріотом свого края, вповів: «Се тобі поможе».

Хоть, иппен, сеся фамилія гибы мелькала до того перед мойими очима, коли м перебирав шематизмы учителюв за чеськый період, айбы меже десятками фамилій учителюв народных школ района она якбы ся розмыла. Интерес до рукописа у мене май вырос, як им дознав ся, же Василь Лізак є дідом знамого у світі композитора Євгена Станковича.

Коли я перечитав сесі спомины, написані Лізаком лем про свойых дітий и внукув, то м увидів, же се типовый варіант сторочного одрізка Подкарпатської исторії, розказаный не ученым-изглядательом, а простым учительм народної школы, самым екземпляром дійства. Рукопис є образцьом вадь літописом народного житя, про котроє говорить сам літописець, котрый каждый вирьх ци шанц го одчув на свойой кожи.

Автор, котрый ся родив 25 октовбра 1884 року, розказує про свого діда Василя-йобагіона (кріпака) из села Лохово на Мукачовщині. Розказує про то, же після мадярської революції под час епідемії холеры дідик и бабка го повмерали, и отець го Василь вєдно из братом Иваном и сестров Марійов мусіли жебрачити. Дяк села Серенчовци (днесь Щасливоє) Бумбак забрав дітий до себе.

6. новембра 2019

Знамі америцькі Карпаторусины I.

Народ наш малый, айбо славный! Хōть кӱлько бід треба было нам пêрижити, кӱлько тяжкых дōрӱг траплят ся нам типирь, айбо сокотит нас Бог, нê дасть нас згырити. Людности нашōй видит ся, ош нас мало, айбо ōто нê так! Наша чилядь истинно «золота» и славна нê лише дома, в Карпатськӱй Руси (Лемковина, Пряшӱвщина, Подкарпатя, Марамуреш), ай пō всьому світу.

Через тяжкі часы, у нашōму краю, ищи при Австро-Мадярщині, у Америку почали мігровати тисячі русинӱв. Посиляли ся май часто у штаті Пенсільванія. Там и образовала ся велика карпато-русинська діаспора. Діаспора подарила світови вêликых людий, котрых мы файно знаеме, айбо парадокс у тōму, ош пошти вшиткі нê знавут, ош ōты люди мавут русинськое куріня.

Про тых Американськых Карпато-Русинӱв я и хōчу накурто написати. Для многых из нас, може буде и дрӱбный шок, ош дані люди мали мамку, авать няня русинськōй національности. Но нам исе знати треба, убы відіти и рōзуміти, ош мы нê другосōртні, и у нас є свōї люди, котрыми мош ся гордити!

29. октōвбра 2019

Скоро Григорію Тарковичу – 265

Вже менше ги місяць обстає ся нам до одміченя 265-ї рочниці од дня рожденя вызнамного подкарпатця, карпаторусина, священника, церковного иєрарха, поета и урядовця Григорія Тарковича.

Се была фест суперечлива постава нашої исторії, про котру и його сучастникы и днешні изглядателі говорять по-всякому. Айбо вшиткі суть єдині в тому, што Таркович быв великый челядник - любитель свого рода.

16. октōвбра 2019

Александерови Митракови – 182 роки

Меже будителями нашого народа постава Митрака є єднов из майчестованых у исторії края.

Родив ся просвітител 16 октовбра 1837 рока у фамилії сященника Андрія Митрака, котрый перед сьым перебрав ся у Плоскоє из Ганьковиці (обыдва села у Березькому комітаті). 12 фебруара 1841 рока отець Андрій умер (простудив ся у церьковли).

По сьому сімя (котра налічовала четверо дітий) наново перебрала ся жыти в Ужгород. Туй, в Ужгороді, умер брат будущого писателя, а сестры го жыли из ним по вшытких містах, де попував.

05. октōвбра 2019

Русинська родина – Євген Фенцик

Євген Фенцик родив ся 5 октовбра 1844 рока у селі Мала Мартынка Березького комітата. Його родителями были Андрій Фенцик и Анна Фірцак. Ошколововав ся вун в Ужгородськуй и Сатмарськуй гимназиях. Кончив богословськый факультет Віденського універзитета.

Кончив богословськый факультет Віденського універзитета. У період університетського ошколованя участвовав у роботі рокашув словянськых студентув. Вун знав ся из Коларом, Шафариком, Челаком, Талупков и другыма. Фенцик знав їх стихы, слухав выступы. Именно товды, абы обставати ся инкогніто, вун узяв псевдонім «Владимір». За файну роботу на пути словянського ренесанса Фенцик быв награжденый 32 золотыма корунами, котрі му премійовав незнамный меценат.

1. октōвбра 2019

Євменію Сабōву – 160

Родив ся 1859 року в селі Вербяж.

Ошколововав ся в ґімназіях в Ужгороді, Мукачові, Пряшові и Левоче. Закончивши богословську семінарію в Ужгороді, служив священником в Арданові, а потому выкладачом русського языка в Ужгородськуй гімназії.

1898 року переселив ся в Севлюш (днесь Виноградов), став архідияконом. Быв обраный «пожизненно» головов «Общества им. А.Духновича». Автор єдної из популарных у "чеськый період" граматик, хрестоматії русиньскых творув, многых научный трудув.