Карпаторусинська азбука

Першоє – прасловянськоє И. Наш звук /и/ ни золляв у єден вєдно з звуком /ы/ ги у украйинськӯй бисїдї, вӯн лишив ся окремым, айбо выговор му ся крихту пōміняв. Вӯн став выгōвōрювати ся май твердо, май розкрыто й ближе уд /е/.

Другоє – узькоє Е. Иппен так ги и з переходом о у ō, нашоє удкрытоє Е за тыми самыми правилами переходить у закрытоє Е, котроє звучить ідентично И, тōму у такых припадках на містови е пишеме и (динь / денный)

Правописні правила

• на містови прасловянського И на зачатку слова: Иван, имня, из, и.
• на містови прасловянського И у кōріньови слова: видїти, годинка.
• на містови прасловянського И у концовцї слова: на Руси, пиловати, ґаздовати.
• даколи на містови мадярського е/é: иппен, ипиря, изирь.
• пӯсля голосных а й, прасловянськоє И пирийшло у йотованоє йи: млойити, Гафійи, стройити.
• ги узькоє е – сперед складом, ōбсягувучым закрыті голосні і/у/ӯ/ї/ю: небо > на нибі.
• ги узькоє е – сперед складом, уже ōбсягувучым ō вадь закрытоє е (=и): читвирь, типирь.
• ги узькоє е – сперед мнягкым приголосным: вирьба, динь.
• у даякых припадках прасловянсьоє Ѣ трансформовало ся у ЬЫ: ньит, дьитина.

Вывой структуры прасловянськых голосных звукӯв удбывав ся у каждӯй бисїдї окремо й рōздїлно. Дїла прикладу мож порӯвняти еволуцію звукӯв у украйинськӯй, рōсійськӯй и карпаторусинськӯй бисїдах:

• у украйинськӯй бисїдї резултатом вывоя стало золлятя звукӯв /и/ й /ы/ у єден звук /и/
• у рōсійськӯй – фонетичный рōздїл межи /и/ й /ы/ змацїцькав ся, и самі по сōбі они суть aлофонами єденого звуку /и/, котрый ся рӯзнить лем мнягкōстьōв согласного пережого звуку
• у карпаторусинськӯй бисїдї ни удбыло ся золлятя /и/ й /ы/, ги резултат маєме всокоченый окремый звук /ы/, котрый ся вымōвōв рӯзнить як уд рōсійського /ы/, так и уд украйинського /и/

З лінґвістичного становиска – карпаторусинськый звук /ы/ є окремōв фонемōв, а ни алофоном. Кідь по-простōму: ни годни сьме на письмови позначати звук /ы/ буквōв и, бо годна настати заміна значеня слова (быти / бити; мы / ми).

Правописні правила

• на містови прасловянського Ы: быти, рыба, вышше, грызти.
• на містови прасловянського Ъ: слыза, блыха, дрыва.
• у концовках слӯв: рукы, файный, красныма.
• пӯсля г, ґ, к, х: гырча, ґыґнути, кывати, хыба.
• даколи пӯсля ж, ш: першый, шыти, жыти.
• у концновках слӯв з мнягкым приголосным у кōріньови: тритьый, синьый, вирьхньый.

Тот рōздїл дōбрї чути на прикладох:

• дїдо, дїдик / дівот, діавол
• тїло, тїгати / тінта, тітул
• цїлый, цїна / цімбор, ціґаретлик

У першōму припадку звук /і/ помнякшує пережу согласну букву. А у другōму звук /і/ май твердый а пережа согласна ся лишать тверда.

Правописні правила

• на містови ѣ (ять) і мнякшить мнягкі согласні: д, з, л, н, р, с, т, ц (пишеме ї): дїдо, лїто
• у концовках слӯв і мнякшить мнягкі согласні: д, з, л, н, р, с, т, ц (пишеме ї): файнї, краснї / цяткові
• у чужых словах пишеме усе простоє і: діско, ґімназія, тінта

У нашӯй бисїдї екзістувуть два варіанты голоснōї О: удкрытоє О й закрытоє Ō. Рōздїл мож чутко чути у далшых прикладох:

• корова – кōрōві
• вода – вōду
• поле – мōркōв

Буква ō ни є окремōв фонемōв, и кедь пōміняти у слōві ō на о, його значеня ся ни пōмінять.

Правила й приклады писаня

• сперед складом, котрый ōбсягує закрыті голосні і/у/ӯ/ї/ю: ōріх, ōгӯрок, в пōлї, кōню, кōжух.
• сперед складом, ōбсягувучым закрытоє ō вадь закрытоє е (=и): кōрōві, ōгинь.
• сперед напӯвголосным в: файнōв, баґōв.
• cперед мнягкыми приголосными: ōнь, вōля, пōтя.
• сперед ч, щ, дж, й: кōй, ōвōч, пōй.

Мож спорити, кедь значіня слова ся ни мінять, та нашто будеме писати там иншаку букву, нашто тото компліковати? Нынї люди зачали забывати рӯдну бисїду, бо фурт мусять хосновати другі языкы на рōбōтї тай у світї, та истоє звучаня многых слӯв годно ся стратити. Сись звук ся стрічать скоро в каждōму карпаторусинськōму діалектови, та радиме вам сисю букву хосновати, ōбы го всокотити.

Буква Ӯ сама по сōбі ни має звука. Історично ся так стало, ож словянські звукы мали иншаку евōлуцію в каждōму діалектови, языкови.

Cловянськоє /о/ (конь, мост, хвост, нож) в языкови украйинськōму евōлуціоновало майбӯльш в звук /і/ (ни рахувучи пару дрӯбных локалных діалектӯв), закедь у нас там выросло маймало три (кедь ни читыри) варіанты звука в тых самых словах.

И дїла того, бы сьме писали єднако – на містови того старословянського /о/ пишеме ӯ.