Януар богатый на свята. Тот, тко честує свÿй край, своє коріня, добре тямить «бабин вечÿр» (18 януара), обрядовость якого образно розкрывать духовный світ нашых предкÿв у їх буденных зимовых заботах и святах.
Народна мудрость поучає: «Бабин вечÿр» рÿк кончає, а новый зачинає”. Се направду так, бо вÿн завершає собôв цикл рÿздвяно-новорÿчных свят. Людьом хотіло ся подяковати Всевышньому за щедрость тых днюв и гÿдно одзначити проводы коляд и новорÿчных щедровань.
«Бабин вечÿр» ‒ се народна назва Святвечора перед Богоявленієм. В сю нÿч, кажуть, небо розкрыває ся так само, ги у Святвечÿр. Установлює ся зязок меже сущыма на земли и на небі. Перед Рÿздвом Бог-Творець через Святого Духа сповіщав про земноє народженя свого Сына – Исуса Христа, теперь же сповіщає про його хрещеня. Аналогічноє знаменя. Тому й не чудно, што у «бабиного вечора» фест общых бытово-сохташных прикмет из Святвечером. Наперед ‒ у сесь день Церьковльôв накладав ся на свойих вірникÿв строгый пост – даже не обзеравучи ся на то, на якый день тыждня припадало 18 число, хоть другі дны и из 7 по 19 януара были порзныма, то єсть ‒ мясоїстныма. Так як и на Святвечÿр, по родинах готовала ся пÿстна святкова трапеза из многых страв. Домашні молили ся, добрым словом споминали душі померлых родичÿв, што «не дожили ся, обы вєдно веселили ся», кликали їх до стола «не дялазовати, а што Бог послав – одкуштовати».
По вечері дяковали Всевышньому, «ож хыжу не опустив и усякым їством насытив». Потому, за сохташом, принимали ся за гадання и ворожбу. Дівчатам-одданицям кортіло вывідати у долі: ци люблять ся комусь из хлопцюв, ци стрінуть обранцюв серця и выйдуть замÿж у мнясниці? Гадали по-разному: на ножах и ложках, пÿдмітовучи в руці: кедь падав нÿж – быти сватачові, ложка – сидіти в дівках; на картах – якый жених судив ся: туз, король, стрілець (валет) ци простый собі; на вуглику, якый метали у миску из водôв: потоне – не засватає милый, лишить ся на плаву – готуй ся до свальбы. Практиковали й инші гаданя: на чобÿтках, кÿлках у городині, варениках тошто. Неодмінно гадали й на свічці. Єї запальовали, тримали в руци и приговорьовали: «Свіченько, свіченько! Блисни на моє личенько, мене не спечи, а правду речи: яку мені долю в новому роци ангеликы віщувуть, ци посвальбуву?..» Йсе говорили, здержувучи дыханя. Се было необходимо, штобы воздух не вплывав на язычок пламени и воск рÿвномірно топив ся. Кедь розтопленый воск проривав віночок свічкы из боку и скропльовав дівчині руку – значить задуманоє нив збуде ся, коли же з протилежного – то ньит.
Старші тоже ворожили. Была се, в основному, ґаздÿвська, оздоровча и чаровална ворожба. Проводила ся она из добрым наміром: обы худоба плодила ся, обы ткось біду и напасть не наврочив, обы вдало ся серенчливо сына женити ци дочку замÿж выдати и т.д. Май часто босорканили старі жÿнкы, што розуміли ся на зашіптованю и цілющых властивостях лічебных рослин, и бабы-ворожілі, які тоже были на каждому селі. Через то в народі й нарекли даный вечÿр «бабиным». Бабы зливали дітьом «ляк-переляк», хворым «гасили вугликы», маргу обкурьовали разным протизлодушным зільом, а одданицям язали «парувалні вузликы», обы так не мÿг «Иванко (Василь, Петро) без дівчины днювати-ночовати, як не може ся тот вузлик розязати». «Бабин вечÿр» служив такой сохташным орієнтиром. Після нього вже по хыжам чули ся світські співанкы, а колядовати не рекомендовало ся, бо ‒ гріх. Не паровало и здоровати ся «Христос рождає ся!». Треба было наново переходити на традиційноє: «Слава Исусу Христу!» ‒ «Слава навіки Богу!». Се сохташноє правило набирало чинности из 19 януара, то єсть Богоявленя и Хрещеня Господнього. Подвалинами його церьковної и світської обрядовости послужили біблійні мотивы Хрещеня Исуса Христа, взяті из Нового Завіта. Там говорить ся, што пророк Иоан закликав иудеюв до покаяня-хрещеня на «сповіді гріхÿв свойих». Израйилтяне, котрі пройняли ся вірôв в його пророцтво, каяли ся в гріхах, и вÿн хрестив їх водôв у ріці Иордан. Даякі раховали його за Христа (Месію). Айбо Иоан товмачив, што вÿн лем хрестить водôв, а за ним иде «Силнішый», котрый буде хрестити Духом Святым. И коли Исус, похрещеный Иоаном у ріці Иордан, выйшов на берег и зачав молити ся Богу – розкрыло ся небо и явив ся Дух Святый, што злетів на нього у виді голуба. При сьому из небес зачув ся Божый голос: «Се є Сын Мÿй Возлюбленый, у Ньому Моє благоволеніє!» (Матв. 3:17) И товды всі упознали в Исусові Сына Божого…
Се дійство и складать первісну духовну святость Богоявленя и Хрещеня Господня. Пÿздніше, на єї подґрунті, зродили ся такі обрядово-сохташні традиції, як: церковноє хрещеня новонародженых водôв и Духом Святым и освяченя самої воды – Водохрещеня (Водощі). У день Хрещеня Господня (Богоявленя) на ріци ци потоці освячовуть воду. От чому у народі и называвуть се свято ищи Водохрестьом вадь Водощами. Люди набиравуть посвячену воду собі у судину и несуть домÿв. А після службы у церьковли во многых селах нашого району в кажду хыжу иде священник и освячує усе водôв.
Наші предкы здавна обожньовали воду. Раховали єї, нарÿвні из сонцьом, первожерелом житя на земли. Ищи бÿлше увіровали у магічні властивости воды из прийнятьом християнства, коли она была освячена Святым Духом. Придержовали ся думкы, што свята вода не портить ся и фурт всокочує свою жерелну свіжость. А се вже – чудо. Тому ставили ся до неї из особым честованьом, сокотили и хосновали за разных обставин як лічебноє, так протизлодушноє средство. Нив брызгали обыстя и хыжу – обы «прогнати злых духÿв»; брызгали на дітий у дні весняно-літньых русалій – обы сокотили од нечистої силы, наврочень и замахÿв на їх красоту и здоровля; на вымня корÿв – обы «дойити ся давали и босоркані молочко не забрали»; додавали дакÿлко цяток у купіль при «змываню ляку-переляку». Даколи хосновали й при оздоровчÿй и ґаздÿвськÿй ворожбі. Но и, обовязково, при такÿй обрядовости, ги хрестины, вінчаня, погреб, освяченя вербных галуз, пасок т.д.
Поязані из Водощами (Водохрестьом) ищи й инші обряды. Наново поновльовали ся по селах вечорниці, перервані рÿздвяно-новорÿчныма святками. Єдночасно они давуть старт такому общенародному обрядово-сохташному виду зимового святкованя, ги мнясниці. По хыжах зачинавуть ся масові сватанкы, обзоры, заручины и свальбованя, пересыпані веселыма молодежныма бавками (як по хыжах, так и на свіжому воздухови). Так и казали: «По Водощах – всягды гостять!». Вадь: «Водощі ведуть сватÿв у гості!».