Свято Руздва Христового є єдным из майчестованых на Подкарпатю издавна и до днесь. Май читава часть русинув є православныма вадь греко-католиками и через се праздновуть они Руздво 7 януара, а передує Руздвови Святый вечур.
У булшости пудкарпатськых сімей святвечурні обряды – обычна процедура, котрої у туй ци другуй мірі додержувуть ся. Айбо, из роками (май булше по варишах) они забывавуть ся.
На Святый вечур ґаздыні чинять дванадцять страв. Кулко місяцюв у рокови – абы было на каждый місяць. Всі стравы мавуть быти пусныма. Падамент хыжі застелавуть сіном вадь отавов. Се сіно в хыжу заносить газда из словами: «Вінчуву, вінчуву, на серенчу, на долю, на щасливый Святый вечур». Вшитка фамилія молить ся, и всі сідавуть за стул (до вечора нитко не торкать ся їды).
Керечун
Неодмінным атрибутом сятвечурного стола є керечун. Сесь руздвяный хліб має глыбокі давні традиції. Керечун (крачун, корочун) у славянськуй міфологиі – имня зимнього сонцестояня и поязаного из ним свята (давньорус. «корочунъ», словац. «кraèun» - «Руздво»; болг. «крачунец» - «руздвяный день», а такой «злый дух»; білорус. «корочун» - «нагла смерть у молодому віци, судорогы (корчі), злый дух, скорочуючый жытя», рос. «карачун» - «смерть», «загибель», «злый дух»).
Подкарпатськый руздвяный хліб керечун позыченый, бизувно, од сербув, бо вже на Галичині такої традиції не є.
Не обыйшло ся туй и без апокрыфальної исторії, штобы приязати явно язычницькый обряд до християнського свята: «Керечун печуть, абы люде тямили про чудо, котроє вчинило ся, коли Святый Йосиф из Дівов Марійов и Сыном Божым тікали в Єгипет.
Путь до Єгипта їм вказав ангел, и од нього они взнали, што близько погоня. А проходили они через поле, на котрому ярьовав челяднык чотырьма волами.
- Боже, помагай!
- Дякуву. И вам щасливо дорожити!
- Та што сієш?
- Мало вувса, мало жыта, мало пшениці…
- Боже, помагай вшитко зорати и посіяти, абы вже завтра урожай збирати!
И так ся стало: на другый день на тому полі вже женці жали. Прийшла погоня и звідать:
- Ци не йшла сюда из дьитинов мати?
- Ой, ишла, ишла…
- А коли?
- Коли ґазда на сюм полі сіяв.
Погоня вернула ся, а ґазда зробив три снопы и принюс домув. Єден змолотив, змолов, и ґаздыня спекла из нього хліб. Другый сноп поклав в угла, ги памнять про чудо и абы так скоро и рясно родив ся овес, жыто и пшениця. Третьый сноп розсипав на току, ги знак того, што Христос родив ся у стайни».
И теперь так роблять на Руздво: розсыпавуть солому в хыжі, кладуть сноп в угла и печуть керечун.
Керечун печуть…
Рано роблять «опару». Діла «опары» дружджі розбавлявуть у пудогрітуй воді, всыпавуть половку мукы, файно перемішувуть и кладуть киснути у теплоє місто.
Коли «опара» уросте и зачне пласнути, єї зєднувуть из остатком мукы, доливавуть теплої воды, мало олаю, солять, кладуть цукор и вымішувуть, докы кісто не буде одліпльовати ся од рук. Товды його кладуть у теплоє місто на 2-3 годины.
Из готового кіста чинять великый круглый хліб (символізує зимньоє сонце) и лишавуть го на пувгодины. Потому по крайови хліба выкладавуть вінок из трьох валикув, а посередині роблять ямку, в котру кладуть часнок, пасолю, насіння коноплі и др. (7-12 насінин, што вырощовуть ся дома).
Печуть керечун у добре прогрітому пецови при температурі 220 градусув 30 минут. По тому, як керечун пече ся и наростать, ворожать на прийдешноє: кедь кісто высоко пуднимать ся в пецови, рук обіцять быти серенчливый, кедь керечун западать — чекай біды. Тріщына у керечунови – на багатство. Керечун кладуть на стул, и там вун стойить до старого Нового рока , або до Водощув. Потому из трьох сторун надрізавуть кускы, пробувуть, розділявуть на части, давуть худобі. Часнок из керечуна сокотять и давуть їсти хворым.
Колись ґаздыня пекла керечун в рукавицях и у обернутуй вовнов нарубы гуни — штобы всокотити багатство у файті на цілый рук. Спеченый святковый хліб клала посеред стола на солому, на зерно од пусліднього зжатого у жныва снопа або на гроші. Зверьху накладали зробленый из кіста хрестик. Посередині керечуна чинили невелику ямку — “пупець”. Туда насыпали вшилякого зерна, штобы уліті добре родило. Клали такой туда чеснок — вірили, ож вун помагать при запалені гертанкы, буде сокотити од злого ока и паскудного языка.
Припараджували керечун травами, хвойныма галузками, стеблами вувса, барвінком. Потому йих вплітали до вінка невісты, штобы передати молодым силу сьых рослин. Обвязували керечун льоном ци коноплями — штобы добре вродили. Коло нього клали мед и сячену воду.
Ворожили из помочов керечуна: клали го на розсыпану муку и розпозірували сліды од спода хліба. Кедь вымальовував ся чоловік, товды прийдуть сваты, а кить звірка — чекати поповненя в худобы.
На Сятвечур, лем смеркло, керечуна треба было посятити в проточнуй воді — в ріці вадь поточкови. Принюсши од воды хліб, ґазда качать го од порога до стола розстеленым на падаментови новым ручником. Лічили: кулко разув керечун при сьому ся вберне, тулько возув сіна або зерна зберуть уліті. Кедь сятковый хліб падав сподом - чекали серенчливого про файту рока, кедь верьхом — до трати у ґаздувстві вадь смерти когось из родичув. На Василя керечун розрізали и зїдали го. Кому дуставав ся кусок из копійками, подовж рока мав добре заробити. Крихты керечуна не мож было вымітувати — йих треба спалити вадь закопати в землю. Корочку од керечуна клали перед дверима хліва ги оборуг од відьом, штобы они не врікали (губили) худобу и не одбирали у коров молока. Годували скибками керечуна коров, штобы добрі дойили ся.