Причина
Паску у давнину замішовали из пшеничноі вадь жытноі мукы (даже товды, коли сімя цілый рук йила саму кендерицю, всьо єдно находили возможность перед сятом розжыти ся десь на муку из зерна).
Закваску (причину) газдыня місила у понеділок, середу вадь пятницю. Через се паскы выпікали у вівторок, четверь, суботу (в основному, у суботу, жебы была фрішнов). По иншакых днях пекли из перестраховков, што выпічка ся не вдасть, або у тых случаях, коли у хыжи жыли дакулько сімей, а пец быв єден. Файты у давнину были великі, и тому на єдну паску схоснововали од двох до десять кілограмув мукы (обзеравучи ся на число людий). Заквасити таку причину коштувало газдыні даколи три-чотыри годины.
Закваску газдыня накрывала чистов плахтов, а звирьха клала посячену у Вербну неділю щютку(міньку), штобы добавляла заквасці роста и сокотила ї од нечистоі силы.
Паска
На другый день рано розпальовала пец буковыма дровами и перекладала причину у тепшу діла печеня. При тому газдыня была вбрата у гуню, што символізовало багатство, и пудскаковала на містови, абы росли паскы и прибавляло ся у газдовстві.
Ги правило, пекли три паскы: паска-матка (ї посячовали в церьковли), паска-сестра и пасочка (се -булка у формі потяти, тому ї ще называли зозульков). Сестров была паска, котра пекла ся на запас, кить прийшли гості, а матки не выстачало. Зозульку выпікали про дітий-хрестникув вадь, жебы оддавали йих вєдно из писанками жебракам. Были случаі, коли пасочкы лишали у церьковли.
У давнину паску не припараджовали, айбо у 20 ст., ги пише Ф.Потушняк, звирьха из кіста почали ліпити хрестикы, вінкы, узоры и се было новацийов, заведенов интелігенцийов. У паску додавали молоко, яйця, масло. Часто выпікали тулько пасок, кулько членув фамилиі.
Штобы паска добре росла, пудскаковали, и се обіцяло добрый урожай. Коли на пасці наростав рожок (ворча) або коли появляла ся тріщина – се на багатство (лем не всягды, в декотрых районах - се символ смерти). Коли паска не росла, се - на неврожай, а коли западала по середині – ткось у хыжи умре. Было дуже великов радостьов, кить паска наростала така, што ся приходило розбирати пец, жебы ї выйняти. У дакотрых районах газдыня паску выпікала, натягнувши гуню и рукавиці, ворожачи на хосен.
Спечену паску клали на великоє блюдо, котроє стояло на окремуй великуй скатерти. Ту завязовали звирьха у вузол. Май давно блюда заміщали «деревлянкы», котрі ще до днесь рідко трафлявуть ся по селах.
У періоды епідемий служниця священика (вадь го жона) била пароха по задови, бо люде вірували, ож товды епідемия ся кончить.
У четвер и суботу збивали у маслозбивачках (збушках) домашньоє масло и часто ліпили из нього якусь звірку (овцю, козу др.).
Пасхальный кошар збирали у суботу вечур. Туды клали паску-матку, писанкы, шовдарь, масло, сыр (коровячый, овечый, козячый), домашню пикницю, суль.
Закрытий сятковов салфетков кошар ставив ся на стул и стояв там до другого рана.
Писанкы
Обоязковым пасхальным атрибутом є писанка.
Писанка – се звареноє и розмальованое яйце.
На Пудкарпатю майже всягды церемония вчиненя писанок была єднака: звареноє яйце розмальововали спеціалным предметом из металічным гострым наконечником (се муг быти зробленый из бляхы пищик вадь замок из піпы, котру обоязково ткось у файті курив), вымочовучи го у розтопленый воск; потому яйце фарбили. Часто фарбу варили самі из шкарлупы цибулі, настойкы вульхы, червеного бурака и др.
Кедь ґаздыня сама не знала мальовати писанкы, се робили спеціальні жоны, при тому задарь, бо раховало ся, што за се їм простять ся гріхы. Мальовали писанкы у четверь, пятницю и суботу. Айбо майбулше - у Страстну Пятницю, бо друга робота у сесь день майже не робила ся.
На писанках мальовали (наперед ділячи писанку на дві-три-чотыре часты повздовж) чічкы (косиці), хрестикы, смеречкы, трикутникы, ромбикы, звізды, ламані линії и др. Май рідко – зображали звірюв. А на Гуцульщині – мальонкы, ги узоры вышывок.
Даровали писанкы дітьом, котрі на другый-третьый дны Великодня ходили поливати, нанашкы (нанашкулі) – свойым хрестникам. А кедь хресник умер, товды – жебракам. Нанашка вкладала померлому хрестникови в рукы писанку, штобы мав бавку на тому світі.
Страстный ôгêнь
Из Великодныма сятами поязані Страстні огні, котрі ся палять у четверь вадь суботу.
Так, предпасхальный огень, котрый дуже напоминать язычнецькоє сято Ивана Купала, у дакотрых селах пудпальовуть у четверь перед Страстнов Пятницьов, и символізує вун арешт Иисуса Христа. Бо в сю нуч Месія зазнав много збытковань: мучителі го плювали му в лице, били го, а ученык Петро тричі ся одрюк од Спасителя – и вшытко се чинило ся при світлови огнюв.
У давніші часы в сесю нуч коло Страстного Огня сходили ся селяны и ся молили, споминавучи Иисуса. У другых селах сяткувуть Страсть по Месіі из суботы на Великодну неділю, коли тіло вже мертвого Христа охраняли, штобы го не вкрали ученикы и не обявили го воскреслым: стражникы такой цілу нуч палили огень. Суботный огень фест одрізнять ся од четверного. У декотрых регіонах легіні били «клепало» (имітовали прибиваня Христа).Сятый суботній огень палили нараз по заходови сонця. Напримір, у западнуй части Пудкарпатя (на восточнуй сесь обычай майже не стрічать ся) церковнык выносив вшытко смітя и траурні убранства из церьковли и пудпальовав их. Потому вже сходили ся молоді люде и приносили из собов дрова вадь штось другоє діла огня.
Палили и палять Страстні огні коло церьковли, на тимитові або десь на возвышеному містови, штобы было видко здалека.
У совітські часы традиция Страсти частично згубила свою первичну ціль и вбернула ся на протест против атеістичноі політикы власти, а такой на екстремальну пригоду діла молодежи. Палячи огні на тимитовах над селами, а пузніше просто на возвышеных містах, молоді люде пущали горящі гумові колеса на вчителюв и участковых міліціштув, котрі пробовали помішати «релігійному міроприємству». Ги обычно, се ся супроводжувало пянков. Коло Страстного огня молодеж чинила вшылякі игры, котрі доста часто кончали ся буйками. Любимов забавков легінюв было зниманя деревляных городин и капурок коло сільськых хыж и спаленя йих на пасхальному огньови.
У днешньый час церемония паліня огнюв и дале жыє, й фунгує она у тому же виді, што и в совітські часы, хотя, иппен, не переслідує ся.
Сяченя паскы
Сятити паску заведено дуже рано. Нюс кошар майстаршый у родині –отець, а при одсутности го - сын. У долинян, кить сімя была без чоловікув, товды паску нюс сусідськый хлопець (принюсши паску, вун заступав місто старшого у хыжи). Паскы клали довкола церьковли, каждый на своє звычное, закріпленое роками місто.
По числови пасок у давнину узнавали про число родин у селі, бо паску сятив каждый.
Обовязково, при посячені, у середину паскы клали воскову свічку, котру запальовали. А по кунцьови ритуала люде хапали кошары и чим скорше тікали домув. Тко первый прибігав – раховало ся - буде первым у всьому.
Дома (несучому паску)стелили на порозі петек (вовняный покровець). Газда заходив у хыжу и кланяв ся: «Христос Воскрес!», - по чому прикладав кошар од голові кожного из дітий, приговорьовучи: «Будь чесный ги паска». Товды газда заходив у хлів и тоже самоє робив из коровов и телятьми (жебы ся не боли и росли добрі ги паска).
Розклавши йидіня на столови, сімя молила ся и газда, похрестивши паску ножом, обрізав краї ї из чотырьох бокув (в дакотрых селах -трьох, а инде – дванадцятьох). Наперед пробовали из всього сяченого. Обрізкы давали худобі од хворобы. Так само ся не вымітувала шкарлупа од писанок. Не вымітували такой віночок вадь хрестик, котрыма паску припараджували. Йих сокотили до Вознесіня, по чому хосновали ги и обрізкы.
У восточнуй части Пудкарпатя паску сятити носили у вовняных вадь полотняных бесагах. А у западнуй – у домашнюй вышытуй скатерти, припарадженуй пантликами. Айбо днесь йих домак замінили кошары.
26. 04. 2019 г.