Русинська родина – Євген Фенцик

Євген Фенцик родив ся 5 октовбра 1844 рока у селі Мала Мартынка Березького комітата. Його родителями были Андрій Фенцик и Анна Фірцак. Ошколововав ся вун в Ужгородськуй и Сатмарськуй гимназиях. Кончив богословськый факультет Віденського універзитета.

У період університетського ошколованя участвовав у роботі рокашув словянськых студентув. Вун знав ся из Коларом, Шафариком, Челаком, Талупков и другыма. Фенцик знав їх стихы, слухав выступы. Именно товды, абы обставати ся инкогніто, вун узяв псевдонім «Владимір». За файну роботу на пути словянського ренесанса Фенцик быв награжденый 32 золотыма корунами, котрі му премійовав незнамный меценат.

По конченю наукы Фенцик вернувся на Пудкарпатя , де ся женив на Марії Васовчик. У 1869 рокови быв посяченый у священникы. Служив у селах Люта, Богаревиця (1869-1871), Буковець (1871-1872), Дусино (1872-1882), Порошково (1882-1894), Великий Раковець (1894-1902), Горінчово (1802-1903). Быв членом «Общества сятого Василія Великого», перебывав на позициях А.Добрянського и И.Раковського. Продовжавучи традиції А.Духновича и А.Павловича, став послідным русинськым будительом. На зачатку свої літературні роботы и краєписні очеркы печатав в ужгородськуй новинци «Світ» и львовськуй газеті «Слово».

На 1885 рук зорганізовав журнал «Листок». Быв под впливом панславізма. З 1891 рока выдавав «Додаток» до «Листка» на русинському языкови,адресовав го простым людям. Писаный язычієм «Листок» у послідньый рук свої екзистенції мав лем 25 подпищикув. Айбо не обзиравучи ся на язык «Листка», мож сміло вповісти, ож подовж десять рокув (1885-1895) вун обставав ся єдинственнов незмадяризованов новинков.

Интересы Фенцика до исторії найшли ся у обємнуй статі «Мысли о составлении нашей истории».

Подовж 1892-1896 рокув на сторінках свого журнала Фенцик печатав «Очерк угро-русской письменности», котрый пузніше выйшов окремым выданям. Сьов научнов роботов, а такой роботами «Начало нашей письменности», «Очерк словацкой поезии», «О словянських языках и литературах» будитель хотів указати місто русинськоі літературы меже иншыма словянськыма. Євген Фенцик быв знамным просвітительом, педагогом, публіцистом и популяризатором усього словянського, што ся одобразило у його многогранному наслідствови. Се находиме в такых його роботах, ги “Уроки из граматики русского языка”, “Русская книга для чтения”, “Очерки угрорусской письменности”, повістях“Нищие духом”, “Учитель Неборак”, романови “В отчизне без отечества”, народных оповідках“Василь Кобиляк-Ковач”, “Бадзьо Василь-Колесарь”, “Разсказы діда Данила” и др. Из сьої категорії май интересні казкы діла дітий. У казках Фенцик оттінив добрі діла геройов, айбо так, жебы діти увиділи злоє, розпознали го, одокремили ся од нього. Примірами мали стати козкові герої.

У повісти Євгенія Фенцика «Учитель Неборав» вказано процес ренегатства русинськых интелігентув. Безхарактерный Владимір не усокотив не свого имени, не фамилії и зачав называти ся Аладаром Неборакі. Сесь педагог воспитує дітий у мадярському дусі, говорячи, ож Бог не дав русинам ани правутцюв, ани пророкув… Майбулше (215 робот) Фенцик написав ги сященник. З теологічных робот мож бы памнянути “Литургіку” (1878р.) и “Молитвословъ” (1892 р.), “Спішское єпископство”. Лем в єдному“Листкови” было опубліковано 200 його проповідюв.

Кроме прозовых творув, Євгеній Фенцик писав и стихы - поезійок вун занимав ся щи в гімназійні рокы. Из його поетичных робот мож бы назвати поему “Корятович”, драму “Покореніе Ужгорода” (1879 р.), стихы “К Угорской Руси (1868 р.), “Несчасни да печальни ми” (1868 р.), “Над вершинами” (1871 р.) и др. Свої творы вун часто подписовав псевдонімом “Владиміръ”. Його патріотичні чувства, любов до рудного края и народа вылляли ся у стихови “Ужгородъ”. Именно Фенцик первым одновив старое имня столиці Покарпатя - Ужгород, замість Унгвара, ги го именовали в рокы Мадярського Королювства, Австрійськоі имперії, Австро-Мадярщини. Сесь стих быв найденый у його сімейному албомі 1866 р.

Євген Фенцик находив своє місто и в школных учебниках. Не будучи педагогом, Фенцик занимав ся школьнов діятелностю, рахувучи:

1. Народноє ошколованя – єдиный путь поліпшеня соціального стана подкарпатськых русинув, позбавленя їх бідности й одсталости, школа – лікарство од усякого зла: «Народ пропадает без науки, это не фраза, это здесь смело можно назвать аксиомой».

2. Діла поліпшеня уровня ошколованя треба поліпшити стан учебникув: «У нас нет школьных учебников…, не проводять ся внешкольные занятия, не проводяться чтения», Фенцик сам бере ся за складаня учебникув: «Первоначальные сведения из грамматики и арифметики в пользу учащихся», «Первоначальные сведения из физики в пользу учащихся», «Естествоведение или три царства природы в пользу учащихся», «Краткая общая и отечественная история и краткая история Угорщины в пользу учащихся».

3. Едну з головных задач школы Фенцик видів у тому, жебы воспитовати в ученикув твердый характер и добрі вкусы, вчити їх цінити файноє в житі и искустві, робити из них благородных людий.

4. У функції школы входить и притягованя людий до роботы, воспитованя у них роботолюбства, здорового раціоналізма и прагматизма.

5. Серенчливоє ошколованя возможно лем на жывому материнському языкови : «народ токмо на родном языке можно образовати. Если кто-то , кроме свого материнского, и другие языки знает, то всегда первым есть материнський язык, который каждого народа есть драгоценнейшее сокровище».

6. Фенцик нагадовав учителям, ож не мож загружати ученикув неинтересным матеріалом, заставляти учити ся, зубрити на памнять. Учитель має поясньовати понятно, свойыма словами.

Всьо своє житя Фенцик робив над тым, жебы русины, ги народ, стали у шор равных етносув Австро-Мадярщины.

Умер Євгеній Фенцик 5 децембра1903 рока в Горінчові.

16 мая 1926 рока в Ужгороді из великыма почестями быв отвореный памнятник Євгену Фенцику, котрый вчинила Олена Мондич… вчинила славна русинка великому будителю…