Скоро Григорію Тарковичу – 265

Вже менше ги місяць обстає ся нам до одміченя 265-ї рочниці од дня рожденя вызнамного подкарпатця, карпаторусина, священника, церковного иєрарха, поета и урядовця Григорія Тарковича.

Се была фест суперечлива постава нашої исторії, про котру и його сучастникы и днешні изглядателі говорять по-всякому. Айбо вшиткі суть єдині в тому, што Таркович быв великый челядник - любитель свого рода.

Жывотопис

Григорій Таркович родив ся 20 новембра 1754 року у селі Пасіка Березького комітату в сімї дяка.

Ошколововав ся в Ужгородськуй гімназії.
1773-1774 рокы штудійовав філозофію в духовнуй академії Великого Варадина (Надьварад, Орадея).
Теологічноє ошколованя дустав у «Барбареумі» у Відні.

По высвяченю на греко-католицького священника в 1779 рокови став професором церковної исторії в Ужгородськуй семінарії, быв єї ректором.

З 17903 До 1798 року - парох в вариши Гайдудорог. Там не раз одмічав ся єпископом А. Бачинським, ги такый, што робить з молодежов: научає, приближає до церковного житя.

З 1798 по 1803 рук - священник Ужгородського храму на Цеголнуй улици. У 1803-1813 рр. быв цензором кириличных выдань, што публіковали ся Королювськов печатньов універзитета в Буді (днесь частина Будапешта).

З 1813 по 1815 рук - вікарій Кошицького вікаріату Мукачовської греко-католицької єпархії и кафедралный вікарій у Мукачові (1815).

У 1816 р. Г.Тарковича было назначено першым єпископом нововчиненої Пряшовської греко-католицької єпархії, хоча фактично вун быв затвердженый на сю посаду папом Пійом VII у 1818 р.

Лем 17 юнія 1821 рока Таркович быв рукоположенный на пряшовського єпископа у Краснобродському монастирі мукачовськым єпископом Алексійом Повчом. Умер 16 януара 1841 року у Пряшові, похороненый у крипті кафедралного собора.

Се бы вартовало знати

- Штодо рожденя самого Тарковича вже давно ходить фест версій: кроме вже принятої на днесь даты - 20. 11. 1754, є ищи дата, подана у Шематизмах МГКЄ - 20. 11. 1744 и дата, на котру ся сперав єден з першых изглядателюв біографії Тарковича Михаил Лучкай - 20. 11. 1752.
[Іван Ем. Левіцький, VI. Григорій Таркович», С. 465]

- Єпископ Григорій Таркович ищи як капитуларный вікарій позволив, штобы монахы Василіане вне монастыря могли мнясо їсти.
[жерело].

- Зачинавучи из 1822 рока и вшитку свою службу єпископа Таркович обходив ся без помочникув, хосновав ся послугами лем секретаря Василя Поповича. Аж до 1837 рока, коли Попович став єпископом мукачовськым.
[Іван Ем. Левіцький, VI. Григорій Таркович», С. 466]

- Г. Таркович основав велику бібліотеку в Пряшові, яка містила такой книги з Російської імперії.
[Алмашій М. Таркович Григорій (Тарковичъ Григорій). Енциклопедія історії та культури карпатських русинів. С.724]

- Ги цензора, Тарковича бояли ся многі русинські писателі того часу. Так вун «зарубав» «Поясненя до Літургії» Ионникія Базиловича, и оно не было напечатано. Айбо одобрив «Граматику» и «Проповіді» Михаила Лучкая, заставивши священникув купити по примірникові на каждый приход.

- Великый Духнович писав у свому деннику про Тарковича: «Єпископ - чоловік дивної вдачі и великої скупости…». Таркович хотів лишити о. Александера духовного сану и сполупраця сих двох русинув так и не вдала ся [жерело]. Хотя многі изглядателі творчости Духновича твердять, што кебы не фуртошні придераня и переслідованя Тарковича, то Духнович не дустав бы тої закалкы, котра помогла му выстояти пуздніше проти мадярського шовінізма и интриг ренегатув.

- Г. Таркович быв такой знамным русинськым писательом. Вун написав панегіричну оду «Тезоименитству Его Царскаго і Высочества, Пресвѣтлейшаго Государя Іосифа, угорскаго палатина» (1805) на честь Иосифа, намісника Угорщини, з присвятою знамному мадярському державному діятельови Ференцу Сечені. Написана в стилі русського поета и вченого 18 ст. Михаила Ломоносова, ода демонструє компетентность автора в русськуй културі. Ода Г. Тарковича была знана и в Росії, она цитує ся в першому томі популарної роботы Михаила Карамзіна «Исторія государства Россійскаго» (1817).
[Алмашій М. Таркович Григорій (Тарковичъ Григорій). Енциклопедія історії та культури карпатських русинів. С.725]
Сю оду у статі «Зразок угроруського мадяро- і москвофільства з поч. XIX в.» подає й Иван Франко, пишучи, што меже рукописами Йосифа Левіцького быв найденный и стих, подписанный «МАРКОВИЧЪ 1805». Иван Якович у притаманнуй му манері доводить, што стих быв вчиненый высокым стильом и пренадлежить перу Григорія Тарковича.
[Іван Франко, V. Зразок угроруського мадяро- і москвофільства з поч. XIX в. С.461-465]

Жерела

Лїтература

1. Алмашій М. Таркович Григорій (Тарковичъ Григорій). Енциклопедія історії та культури карпатських русинів [Текст] / уклад.: Павло Роберт Маґочій, Іван Поп; заг. ред. Павла Роберта Маґочія; пер. з англ. мови Надії Кушко; ред. укр. видання Валерій Падяк; карти Павла Роберта Маґочія; вип. ред. Лариса Ільченко. - Ужгород: Вид-во В. Падяка, 2010. 856 с. + XXXII с.: іл., у т.ч. 32 кольор. вклейки + карти.
2. Іван Франко, «МАТЕРІАЛИ І УВАГИ до історіі австро-руського відродження (1772-1848). V. Зразок угроруського мадяро- і москвофільства з поч. XIX в. Житє і слово, II, З (Львів, 1897).
3. Іван Ем. Левіцький, «МАТЕРІАЛИ І УВАГИ до історіі айстро-руського відродження (1772-1848). VI. Григорій Таркович», Житє і слово, II, З (Львів, 1897).
4. Василь Микитась, Галузка могутнього дерева (Ужгород, 1971), особл.
5. Elaine Rusinko, «Between Russia and Hungary: Foundations of Literature and National Identity in Subcarpathian Rus’», Slavonic and East European Review, LXXIV, 3 (London, 1996).

Інтернет-жерела

1. «Житє і слово» Том ІІІ.
2. Русинська веб-книга «Отколи ѣдять Василиане мясо»
3. «Колесо життя» – Пам’яті Олександра Духновича (12. 05. 2013)