«Я став малярьом на бесіді з верховинськым селом» – у споминку на карпаторусинського маляря Юрія Герца

Пройшло вже почти девять рокув од дня, як великый русин, народный малярь Украйины, лауреат державної премії им. Т. Шевченка пушов у вічность… Час проходить, фест ся забывать: много трафункув житя, які колись виділи ся нам піціцькыма, на днесь поражавуть свойов значимостьов…

Доста часто, вечорами перепозіровучи репродукції мого двоюродного брата Юрка, споминаву стрічі з ним, коли за погаром доброго домашнього вина, котроє привозила му з рудного Лохова сестра Анночка, споминали сьме нашых рудных, говорили про исторію краю, про русинськоє двиганя, котроє з часу независимости Украйинины, з културно–прочвітницького й етнографічного, котроє ширило и плекало свуї сохташ, исторію, помалы перечинило ся й політизовав ся. Як Юрій Дмитрович Герц муг односити ся до політизації русинського руху? Нефайно, раховав,што розвой културы має ліпшый ефект.

«Русины мавуть быти великыма, признаныма: знамныма свойима малярями, писателями, свойов граматиков, літературным языком. Мы можемо похвалити ся хіба шо народным сохташом, фолклором. Русин Духнович и тот писав по-руськы. Треба поднимати, возвишати нашу културу, науку. Товды нас вызнавуть у всьому світі, не лем в Украйині», – так розвивав свою думку Юрій Дмитрович. Вун утверджовав русинську націю свойим великым талантом народного самобытнього маляря.

Родив ся Юрій Дмитрович Герц 27 фебруара 1931 рока в селі Лохово на Мукачовщині, в селянськуй многодітнуй небагатуй сімї. В Митра Герца было семеро дітий. Юрко быв третьим. Його мама, а моя сама старша тютка Марія Грубінко, такой была з многодітної сімї. В мої бабкы было дванадцятеро дітий, меже котрых лем троє хлопцюв. Долі й животы вуйкув были тяжкыма й авантюрныма – се вартовало бы окремого повіданя.

Хижа родини Герцув находила ся на самому зачатку села, справа. Се была типова русинського хыжа, яка складала ся з турнаца, передньої и задньої комнат, якых розділяли сіны.

Юрій Герц – «Ясіня», жерело: Brovdi Art

Передня комната, яку по-украйинськы называли бы «світлицею», як правило, хосновала ся рідко: пуд час сят, прийому гостий и вшилякых урочистых дійств. Сіны – се комната, з якої быв вход з двору й далше проход у передню й задню комнаты, єдночасно, се своєрудный тамбур, склад, в котрум держали робочу ношу, инструменшак, фрукты, овочи й многоє другоє, што треба было в газдувстві. Доста часто, взимі, держали й маргу, штобы не померзла. В заднюй комнаті жила вшитка многодітна сімя.

Нянько Юрка умер в молоді рокы, я го не тямлю. Айбо знаву, же дуже любив його маму, мою тютку Марю, яка часто была в нас дома, в Старому Давыдкові. Каждый приїзд тюткы быв про мене сятом. Подаркы были фурт: смачні баникы, шитимині, оріхы. Та мало чого доброго мож было найти в тайстрі вадь кошарови тюткы.

Айбо майбулше я любив оповідкы, казкы й вшилякі повіданя мої дорогої тюткы. Єї тихый голос з таков же интонаційов зачарововав, захватовав, даколи вызыкав страх в тілі, коли розказовала «страшилкы». Особо радовали казкы в довгі зимні вечоры. Не чудно, што в такої доброї, талантливої казалниці уросли такі сыны, ги Мішко й Юрко.

На плечі самого старшого сына Михаила після смерти чоловіка люг вшиток «терьх» чоловічого воспитаня молодшых братув й сестер. Роблячи директором музичної школы в Мукачові в 50-60 рокы минулого стороча, Михаил Дмитрович Герц воспитав фест музикантув и педагогув, знамных не лем на землях бывшого Совітського Союза й независимої Украйины, айбо й Європы и Америкы. Михаил Герц рано пушов з житя. Шкода, што колись знамного челядника в Мукачові и не лем, днесь майже забыли.

В сімї Герцув пановав култ честовань од старшині, од файті, од церковли. Хоть Юрій Дмитрович рідко ходив до церквы, айбо любов до Бога, до сятых народных традицій у нього была в серці. Споминаву рокы житя и творчости Юрка в Мукачові у 70 рокы минулого стороча. Робив Герц в майстерні, што находила ся в подвалному поміщені на улици Кірова. Я даколи заходив в майстерню до брата, позирав за його роботов, любовав ся написаныма картинами и часто бывав його першым критиком и рецензентом. Товды в нього возникла идея написати картину «Протисія з с. Лохово в Мукачовськый монастирь». У роботу занурив ся з головов. За куртый час великоє епічноє полотно было готовоє. На картині реалістично были зображені єдносельці маляря и вун сам маленькым хлопчиком. Тямка за дітвацтво: тяжка, айбо ярка й интересна. Картина была выставлена на єднуй з выставок и нараз куплена гражданином Израїлю, выходцьом з Подкарпатя. От товды ся и зачало: разні комісії, выкликы на вшилякі «партійні ковры». Высновкы были єдні: Герц свойов релігійнов картинов «спаплюжив світлу соціалістичну дійсність» та щи й продав єї гражданину имперіалістичного Израїлю. Правда, якось обойшло ся. Вже в тоты часы Юрій Герц мав авторитет и быв знамным не лем у Союзі, но й за гатаром. Тому розправа над заслуженым малярьом могла бы вызвати негативный резонанс. Шкода, айбо ни репродукцію, ни копію картины мені так и не вдало ся булше видіти. Яков была протисія на Подкарпатю в часы дітвацтва Юрія Герца мож поглипати на подануй мнов подобенци.

Особу и важну роль у становлені Юра одограв старшый брат Михаил, який зробив вшитко, што мож, а часто й не мож, штобы стимульовати свого меншого брата до научаня и штобы направити го на правилну дорогу в житю. Діточі рокы Юрка пройшли на зламі епох: при Чехословацькуй республіци, в 1938 роци, пушов у першый клас. З 1939 по 1944 рук ходив до школы при мадярах, закончив ошколованя в 1945 роци вже в Закарпатськуй Украйині.

Старшый брат Михаил видів у малого брата талант до мальованя и привозив му папірь, фарбы, цирузы. Юрко мальовав фест, дуже радовав ся каждому иппному рисунку.

Юрій Герц – «Хуст», жерело: Brovdi Art

У 1945 роци Михаил порекомендовав Юркови йти на студийованя в педагогійноє училище, якоє отворили в Мукачові. З 1948 року Юрій Герц продовжив своє научаня в Ужгородському училищі прикладного умілства, якоє было одпертоє на Замковуй горі. Ошколованя в училищі фактично сформіровало «художній світогляд» молодого маляря. Доста назвати хоть бы десять великых подкарпатськых малярюв, які в разні часы робили в училищі прикладного умілства, штобы врозуміти, што Юрій Дмитрович мав у кого перебирати тонкости майстерства, принимати житейську філозофію майструв. Першым директором училища быв Адалберт Ерделі, професорами: Федор Манайло, Василь Свида, Йосиф Бокшай, Ернест Контратович, Иван Гарапко, Андрій Коцка, Вільмош Берец, Адалберт Борецький, Иштван Севке.

Тяжкоє было житя школашув училища у повоєнні рокы. Были трафункы, коли в Ужгород на ошколованя діти приходили без обувкы. Худобрі сімї не мали можности купити дьитині топаночкы, айбо великоє жаданя было вчити ся. Юрій Герц з теплотов и любовьов споминав трафунок: єден из цімборув Юрка прийшов на лекції босым. Ерделі взяв за руку хлопчика й повюг до обувного бовта – купив му топанкы. А такі трафункы были фуртушныма.

Научаня в училищі было перервано службов у Совітськуй Армії уподовж 1951-1954 роки. Після службы Юрко продовжив учобу. Туй вун стрів свою любов й женив ся. Музов го стала Наталія Семеновна Толстая.

Фурт им восхищав ся и днесь ся восхищаву мудростьов, здержаностьов и интелігентностьов сьої жункы – жоны мого брата. Видить ми ся, Наталія Семеновна свойов любовльов, требованостьов од собі, од свому чоловікови, зограла велику роль у творчости Юрія Дмитровича. Интересна доля и житя талантливого майстра гобелена – Наталії Герц (Толстої). Обернеме позур лем на єден факт з біографії єї сімї. Нянько Наталії Семеновної – уроженець вариша Симбірська в Росії – Семен Васильович Толстой, коли в новембрі 1917 році была сформована Добровольча Армія, служив у першуй девізії под командованьом генерала Денікіна. По гражданськуй войні в Росії Семен Толстой емігровав в Турцію, а по тому перебрав ся в Прагу. Туй штудійовав ся в Карловому універзитеті. Закончив юридичный факултет. По запертьови штудийованя в універзитетови емігрант Толстой направив ся робити вчительом в Подкарпатську Русь. Ситуація в краї была дуже тяжка: худобность челяди, неписемность, епідемії й хронічні хворобы в верховинськых окресах. Се вызвали немалу журу чехословацької влады. Треба было проводити радикалны просвітницькі дійства. Влада зачала стройити в карпатськых селах школы, одкрывати медичні уряды. На сюй ниві важну роль одограла ошколована еміграція з Росії. Интересный момент: майфайным научалным урядом Подкарпатської Русі была російська гімназія в Мукачові, яку постройили емігранты з Росії. Се были високошколовані люде…

Айбо дале про Юрія Герца й його родину. Після законченя училища молодым спеціаліштам было предложено міста за розподілом. В сьому звідані слово жоны было главным. Молода сімя выбрала Хуст. У юлію 1955 року Юрій Герц зачав робити выкладачом у Хустському технікумі култпрофсвіты й малярьом при районному домі културы. З 1959 року и подовж десяти рокув Юрій Дмитрович щи робив малярьом-декоратором у самодіялному народному театрі.

У 1957 роци у сімї Герцув родив ся сын Сергій. Сын рус добрым й талантливым легіньом. Мав дар до точных наук. У 8-10 класах неєдноразово перемагав у школськых олімпіадах з фізикы, математикы, хімії. В 10 класі Сергійко став призером всесоюзної олімпіады з фізикы. Закончив школу з золотою медальов, дале – фізичный факултет УжДУ, який такой закончив з «Червеным» дипломом. По штудийованьови молодый фізик поступив у аспірантуру, айбо в подалшому його «музов» став компютер. За куртый час Сергій Юрійович став ведучым системным адміністратором области, керовав одповіднов структуров в облдержадміністрації. Шкода, айбо доля Сергія розпорядила ся недобре – в 40 рокув вун нагло умер. В Хусті Юрій Герц создав вечурню студію рисунка. У марті 1964 року было создано Хустськоє умілськоє обєднаня «Митець Верховини», першым керовником якого став именно Юрій Дмитрович. Через обєднаня «пройшло» фест знамных днесь хустськых малярюв: Андрій Кідора, Иван Калинич, Иван Гайду, Степан Мякішев, Павел Кляп, Ян Пашко, Наталія Герци др. Хустщина стала про Юрій Герца своєрудным «народным оболочком» у світ народных традицій. Малярь признавав: «Я став малярьом на бесіді з верховинськым селом…»

Юрій Герц – «Цирьков из крестом», жерело: Brovdi Art

У 1969 роци Юрія Герца приняли до Спілкы художникув Украйины. Дакотрі изглядателі живописа твердять, што умілство маляря має мажорный декоративный характер, котроє вплітать ся в многозвучну кольорову гаму рудного Подкарпатя. Період злету и розцвіту Герца, як народного маляря, припадать на 90-ті рокы минулого стороча. Щи у далекому 1970 роци Йосип Бокшай так оцінив Герцовоє «одчутя кольорової плямы»: «Гармонія фарб на полотнах Юрія Дмитровича захватує. Интенсивні фарбы – одкрыті й чисті: зелена, червена, синя й жовта – домінувуть у творах маляря».

У 1974 роци подружя Герцув вєдно з сыном Сергійом переїжджає в Мукачово, а в 1982 роци – Ужгород.

Творчество нашого земляка и великого русина Юрія Герца было одмічено многыма наградами и званями:

• 1990 рук – присвоєно званя «Заслужений художник України»;
• 1994 рук – наградили Державнов (днесь – Націоналнов) премійов имени Т. Шевченка;
• 2003 рук принюс званя «Народный художник України».

Се – вызнаня на державному уровни, коли творчество умілця репрезентує націю; 2011 рук – имня Юрія Герца занесено в «Світову художню енциклопедію всіх часів і народів», яка была выпушена Институтом європейськых малярюв у Гейдельберг (Німечина) – том 72.

У марті 2012 року народный малярь Україны, лауреат Державної премії им. Т. Шевченка Юрій Дмитрович Герц за активну творчу діятелность в образотворчому умілстві, за новаторство и вірность традиціям народного умілства быв урочисто одзначеный обласнов премійов им. Йосифа Бокшая й Адалберта Ерделі в номінації «живопис».

Колись, бесідовучи з писателями Подкарпатя, Юрій Герц вповів: «Про мене живопис – се и музика, и філософія, и наука». Вун вшиткі написані картины розпозіровав лем ги свойих дітий.

15 септембра 2012 року серце нашого знамного земляка сперло ся. Одправив ся у вічность великый русин Юрій Дмитрович Герц, айбо його талантливі полотна продовжовуть даровати людьом любов од рудному карпатському краю, любов од русинському народови, од його умілствови. На зачатку 2015 рока жителі села Лохово обратили ся до Мукачовської районної рады з прозьбов присвойити Лоховськуй школі имня великого земляка – Юрія Герца.

Хосновані матеріалы

• Юрій Герц, Людмила Біксей. “Барвиста Верховина”. Ужгород. Видавництво “Карпати”. 2006
• Людмила Біксей. “Юрій Герц ЖИВОПИС. Наталія Герц ГОБОЛЕН.” Ужгород. ТОВ “ІВА”