Руснацькый сохташ – Водощі

Матеріал Юрія Шиповича за сохташ Карпаторусинув на Водощі. Другі публікації на тему сохташа годни сьте прочитати за одкликованьом – Сохташ

Всокоченый правопис автора

Водощі ведуть сватув у гості

(За книгов Юрія Чорія «Ой роде наш красний… обрядово-звичаєві традиції Закарпаття»)

Се сято припадать на 19 януара. Оно має дакулко назв: Водощі, Богоявленя, а такой день Хрещеня Исуса Христа. Оно суто християнськоє, приуроченоє хрещеню Исуса Христа в ріци Иордань Иоаном Предтечов. Пузніше од сього сята зародила ся така обрядово-сохташна тра­диція, як осячованя самої воды.

Воду сятили як у церкви, так и на ріци (озері). До церквы несли воду у судинах, прикрашеных пучками сухоцвіта. На ріци, кедь быв лед, робили проруб (ополонку) у виді хреста. Йшли туды процесійов, несучи перед собою павісы. Десь по селах, коли сяще­нник приступав до осяченя воды в ріци, под ногы му стелили маціцько соло­мы. Казали: кедь з сьої соломы взяти дакулко стеблин и подстелити квочцив гніздо - курчата добре проклюнуть ся и «так будуть коло квочки топтати ся, як челядь коло проруба из сяченою водою».

Посячену воду набирали в судину инесли по хыжах. Она не портила ся и, за сохташом, мала цілющі йчаровалні свойства. Нив кропили обыстя й усіх домашньых. Кропили такой и живность, «абы худоба слухала ся, добре множила ся й файно росла!» Дакулко цяток сяченої воды додавали й у пойло, «абы худобы хворота не ймала ся, и бы розмножала ся».Кроме того, каждый старав ся пригубити з тої сяченої воды: дівкы - штобы быти красныма, хлопці - моцныма, смілыма, бетежні - штобы выздоровіти, сердиті - подобрішати, а всі вєдно - штобы сповнити ся любови єдно до другого й до рудної земли.

Подагде из водов сятили й свічкы. Десь єдну, а десь три. Їх называли «богоявленськыма». Свічкы переязовали пантликом и при­крашали стеблами сухоцвіта. И припа­льовали над прорубом од свічкы, котру держав дяк. Як обряд осячованя вже заперав ся, свічку-тройцю гасили, занурьовучи у проруб. Держали ся думкы, што «богоявленська свічка» помагать од усякых бід. Пополудню «сяченый проруб» нерідко нащивляли одданиці. Они черпали руками воду з проруба и вмывали ся, «абы мати черлені лиця ибыти свіжыма, ги вода-йорданиця».Деякі матері вели до проруба маленькых дітий, «абы ся вмыли й набрали ся од воды силы» штобы они «мали не лем очка ясні, айбо й личка красні».

Традиційнов стравов на Водощі были пирогы. Газдыні, замішовучи кісто на пирогы, частенько не обтирали рук од кіста, йшли в сад ибрали ся руками за стовбур дерева, роблячи при сьому кістову позначку-хрещик. Приговорьовали: «Абы ись родило такі смачні плоды, як пирогыз сього тіста, замішаного на йорданськуй воді».

Были й такі села, де в сесь день хыжи на­щивляли полазники. Они вінчова­ли: «Абы ся так стало, як ся загадало - и вам, и нам, и всьому дому, й усьому миру сятому!» На Водощі за народним повірьом, уся нечиста сила, што насе­ляє рікыгозера, коли сященник сятить, хрестячи ополонку, выскакує з воды й перебыває на березі доты, докы якась из жунок по Водощах не прийде на проточну воду райбати. Лем з райбаньом паскудної ноші нечиста сила навертать ся назад у воду. Тому, за сохташом, після Водощув уподовж усього тыжня райбати на ріках, ставках й озе­рах одговорьовали, «абы нечиста сила назад тудане вернула ся». И штобы булше ї вы­мерзало од морозув, які были маймоцнымаза вшитку зиму.

На Водощі даякі дівкы, як звун на звоници сповіщав полудень, сідали за родинный стул, запальовали свічку-тройцю и позирали в зеркало, приворожувучи собі милого: «Як ся свічка тане-вяне, так бы й твоє серце, Иване (Василю, Петре), вяло-тало за мнов!».А надвечур выгрібали попіл из шпора, несли на ріку и высыпали го в проруба вадь у проточну воду, «абывшиткоє зло, що в хижі было, за водовсплыло».

Придержовали ся думкы: кедь на Водощі дерева вкриті инійом – на яри добре сіяти ярові зернові: они дружно пророс­туть и заколосять ся. Кедь день ясный, сонячный - озимі будуть чисті, без «сажкы» и куколю, кедь хмурый, но теплый - «хліб буде темный» - наросте фест вшілякого буряна. Кедь же на Водощі йде ти­хый сніг - на добрый врожай, кедь небо зоряноє - на родючость гороху и ягод­ных култур, кедь заметіль - зима задержить ся й буде мести снігом щи й че­рез три місяці. Кедь же погода «красна, морозна иясна» - красным, погодным буде й літо.

Водощами, за сохташом, заперав ся каскад чис­ленных руздвяно-новоручных сят. Так и казали: «Иван Предтеча Сына Божого похрестив идвері сяткам запер». Вадь : «Прийшов Предтеча - забрав ся­та на плечи!»По селах наново поновньовали ся приперті на Руздво й Новый рук вечорниці. Крометого, набирав повсякденної чинностиновый зимовый сохташ - мнясниці, який славив ся щедростьов сватанок, обзорин, заручин, свальбув. Казали: «Водощі ведуть сватув у гості!» Вадь: «По Водощах всягдыгостять»