Три лиґінї и дївиця

Жыла раз у єднōму селови красивиця-дївка. Жыла си сōпōкӯйно, дōкы ни прийшōв час ся їв уддавати. Нияк си ни годна была убрати сватача, а ходили ‘д нюй ōнь три лиґінї: Иван, Петро и Василь.

У нидїлю ‘д нюй Иван прийде, ōбдивлять ся її красї, а она го хытромудро упровадить и на другого чекать.

Прийде другий – она и його упровадить, а сама тритього выкукоє.

Цілый гӯд так ся фраєрōвали, а пак Иван упōвів:
– Ходиме ни первый динь, мож уже и свальбōвати.
– Файн! Прийди у читвирь, у сім годин. За вшытко ся договориме.

Прийшōв ид нюй Петро, она му иппен то каже:
– Прийди у читвирь, у вӯсям годин.

Туй и Василь из сим дїлом прийшōв. И вӯн учув пōдōбну ōдпōвідь:
– Прийди, Васильку, у читвирь, у девять годин.

У читвирь, у сім годин, Иван уже сперед дївкōв.
– Знаєш што, милый мӯй? Я ся ничого ни бою, тай уддати бы-м ся хōтїла ни за страхōпуда.
– Тай я ни єм из избабілых. – ōдпōвідать Иван.
– Но, та тōгды, иди, Иванку, у тимітӯв, у ту каплицю, куда безродных прощеникӯв кладуть. Там є пустый кōпōрōшӯв. Пролежиш у ньōму до рана – пōвірю, же-сь хлопӯвськый.

Мусїв Иван ити у тимітӯв. Залїз у деревище и чекать рана.

У вӯсям годин прийшōв Петро. А дївка му каже:
– Иди у тимітӯв, у ту каплицю, куда безродных прощеникӯв кладуть, там увидиш копорошӯв и будеш по ньōму цілу нӯч паліцями бубнōвати. Удержиш, ни напудиш ся – тōгды-м твоя.

У девять годин ид нюй прийшōв Василь, а она му каже:
– Пуйди лем ты у тимітӯв и вӯзьми з сōбōв два ланцы. Будеш бігати кругом каплицї и шуміти ланцами.

Но, што туй вчиниш? Пӯшов и Василь у тимітӯв.

Як ся зачав шум, звӯн, буханя-бриньканя – ни удержав Иван, ускочив из деревища и пōбіг як лем бирōвав!
А Петро, кōй увидїв, же з гроба кōсь ускочив, схопив ся – и пōвнōв парōв!
Ускочили двоє з каплицї а Василь з страху вер ланцы – пōбіг так, же ōнь ся за ним закурило.

Напӯвмиртві уйшли лиґінї из тимітова.

Туй пройшло пару днӯв и стрітили ся вєдно у вшыткі кōрчмі. Упили, розбисїдōвали ся. Слово позад слово, Иван каже:
– Но, цімборы, ни вірив ім у нечисть, айбо аддека и сам ім быв того свідком. Є на світї нечисть!
– Йо, правду кажеш Йване! Нидавно-м ся тоже страха убыбрав.

Василь тоже согласив ся. А як щи по деці упили, нигамішно признали єден другōму, што ся з ними стало.
– Та най тōгды цілый живот зостає ниуддатов, кидь така примудра! – Упōвіли фатьове.

А молода дївка и направду, позад свōї натуры, сама до старости ся ōбстала.