За худобного шустера, папішськых пōпӯв и презвітера
Жыв си раз худобный шустер. Мав вӯн красну жōнe, айбо ни было у них дїти. Проклинав шустер свӯй терпкый живот и вшиток миреґ свӯй выливав на жōнї-красивицї.
Раз му ни устало кōжі на обув, та изнōву побив жōну. Тōвк ю, тōвк, легдва му ся, нибога, выфыркнула з рук и утїкла.
Иде селом заревана и стрічать католицького попа. А пӯп тот уже довго покушав ся за нив ходити. Упōвіла му за біду свōю. Пӯп ю пōшкōдōвав, дав гроши и упōвів, ōж вичур прийде на навштяву. Шустерка му ōбіцяла, же вичур выправить чōлōвіка гет, а його буде чекати.
Иде дале и стрічать уже уніатського попа. И сьōму за свōю біду розказала. Сись пӯп юй тоже дав гроши и звелїв юй, бы го вичур чекала. Серенча ся юй засміяла и тогды, кōй стрітила презвітера баптістӯв. Тот тоже ни минув мōлōду красавицю. И йōму ся жона на чōлōвіка чажкала.
А презвітеру лем то и треба было. Договорив ся, ōж вичур ся стрітять.
Жона накупōвала мужови вшелиякого матеріалу и вернула ся дōмӯ.
А чōлōвік ю дале тōвчи зачав – де узяла тӯлко гроши на кōжу а другый матеріал?
Вшытко му жона розказала. Кōй ся дӯзнав у чōму дїло, согласив ся шустер из хыжі пуйти. Айбо упōвів жōнї:
– Каждый раз, як пӯп прийде, я пōдуркаву на двирї, ōж ги бы-м ся дōмӯ вертав. А ты пōпӯв у пец пряч.
Вичур ґазда из хыжі вон, а первый пӯп такōй нараз туй. Мало пōбисїдōвали, як туй раз, муж дуркать, гōйкать жōнї, бы го пустила до хыж. Пӯп ся напудив, миче ся по хыжи, глядать, де бы ся спрятати.
– Пряч ся у пец, скоро! – каже му жона. Так ся первый, католицькый, пӯп и спрятав у пец.
Рӯвно у дивять годин ся отворявуть двирї и захōджує другый, уніатськый пӯп. Пōсидїли мало з жōнōв, показкōвали.
Туй зась чōлōвік дуркать у двирї. Жона и сьōму попови упōвіла, бы ся у пеци спрятав.
Рӯвнож так ся стало и з презвітером. Легдва-легдва, айбо и вӯн залїз у пец. Кōй ся спрятав, зайшōв муж из жмытком соломы и швабликами. Задїв солому у пец и запалив – вшытким попам туй прийшōв кониць.
Айбо такōй у тот час до хыж захōджує катуна и просить ся, ци годин бы ся лишити пириспати.
Муж ся согласив при пōдмінцї, же тот уднесе попа и верже у ріку. Катуна узяв попа и бігом на мӯст. Вер, вернув ся, а у двирьох дале пӯп стойить.
Россердив ся катуна, хватив попа, вер си на пличе и ‘д мостови. Шмарив го у май глубōку воду ги первый раз, ōбы пӯп ни валōвшен быв улїзти. А сам пōбіг назад до хыж.
Устиг пōріг пириступити, очам си ни вірить: пӯп дале у хыжи. А то шустер уже пōслїднього попа из пеци утяг. Щи май россердив ся молодый фатюв. Пӯшōв и из сим попом на мӯст. Вер го у вōду и чекать, позерать, ци улїз пӯп.
Туй раз на мӯст выходит дрында. Припозерав ся катуна, а у дрындї пӯп.
Но типирь ужек вӯн вшытко похопив. Імив попа за руку и утяг з дрынды. Пӯп гойкати зачав, а катуна му каже:
– Та зато ты май скоро у хыжи быв ги я! Бо автом ся везеш, а я – пішком! – тай вер го гет у вōду.
Вернув ся катуна до хыж – тай направду, ни є бӯлше попа. Розказав ґазді, чōму ся пӯп усе вертав до хыж, и увірив го, же бӯлше попової ногы туй ни буде. Годин му ґазда вірити.
