За хвōру жōну

Жыли сōбі чōлōвік з жōнōв. Жыли сōпōкӯйно и у здōрōвлю, айбо раз жона забетежила.

Зажурив ся чōлōвік, звідать ся ї:
– Шо тя болить?
– Вшытко ня болить, іди лем за дохтором! – мириґовано удпōвідать му жона.

Вичур пӯшов муж за дохтором. Дохтор жыв ōнь дись у пятōму селї. А жона дōті пӯшла си на гулї.

На другий вичур з жōнōв дале біда, дале мусай было за дохтором ити.

Та так дōкі ґазда-ниборак ся мōтав за дохтором и обратно, жона си пирид гудаками играла, тай зимлю си весело топтала. Чōлōвік так ходив щи нираз, дōкі му ся раз на пути ни трафили ті гудакы:
– Вы куда идете, честовані гудакы?
– Ха, та ид жōнї ти!
– Як ид жōнї, кидь жона ми хвора лежить?
– Но, я ти кажу! Ōбы вшыткі такі хвōрі были! Дївай ся у міха, принесеме тя дōмӯ и покладеме на лавіцю, жона подумать, ōж то контрабас. Та пак увидиш, яка ōна хвора.

Дōгōвōрив ся из гудаками ґазда и вчинив так ги наплановали. Гудакы прийшли ид жōнї, сїли у хыжи за стӯл, зачали ся из жōнōв гостити. Упила си жона децу, другу. Захмилїла и зачала спӯвати:
«Старый за дохтором пӯшōв,
най бы нигда и ни прийшōв!»

А чōлōвік слухать у міхови то вшытко и нїмо сидить.

Пӯдкӯнцьом уже и гудакы заспӯвали:
«Дораз кōй мы розяжеме міх, міх,
но то буде сміх, сміх!»

Розязали гудакы міха, а из міха улїз чōлōвік. Жона кōй го увидїла, та так ся напудила, же за вшыткі болячкы забыла!

Ōдтоды ся жона ниґда на здōрōвля ни чажкала, а муж ниґда бӯлше за дохтором ни ходив.