Анатолій Федорович Кралицькый (псевдонімы: І. Васильевичъ, Аскольдъ, Иванъ Нодъ) родив ся 12 фебруара 1835 рока в селі Чабины на Восточнуй Словакії, «у самой подошвы Бескидов, где первый раз я узрел свет Божий». 1858 рока скончив ошколованя в Ужгородськув духовнув семінарії й зачав робити вчительом при Марія-Повчанському монастирьови. Вже з 1869 рока до посліднього дня свого живота (умер 11 фебруара 1894 рока) быв игуменом Мукачовського монастиря св. Миколая.

В исторії Подкарпатя Анатолій Кралицькый - знамный писатель, историк, етнограф, фолклорист. Написав булш ги 400 робот. Вун пробывав писати по-російськы, через се булше його робот увіділи світ у русофілськых журналах Подкарпатської (товды – Угорської) Русі й Галичины.

Як послідовник Александера Духновича, ювіляр пропагандовав идею єдности словян, знакомив русинув Подкарпатя з «руськимы братами» (росіянами). Также знакомив читателюв из културов южных словян, напримір: сербув. Описовав и несловянські народы, в першум шорі - мадяр. «Бетярюв Угорскых степов» руняв из карпатськыми опришками з конями й збройов.

Айбо май фурт писав про живот нашого народа, який жиє од Марамороша до Спишської земли. Як патріот свої земли з любовльов описав край свого дітвацтва – Лабірськый округ, де на тот час были 32 села, в якых жили 9 370 русинув, было 22 церквы, 15 попув, 1 монастырь у Красному Броді, де товды было четверо монахув. Школы были в каждому селі, айбо вчили ся в них діти лем узимі, бо потому в яри, літови й восени помагали в ґаздувсті старшині. Вун писав, ош русины – нащадкы білых хорватув, які давно жили в Карпатах. Кралицький писав, ош всі «лаборчане, як вообще вся Русь, есть народ певучий».

Анатолій Кралицкый першый из вченых люди Подкарпатя написав про легендарного князя Лаборця. 1863 рока в русофільському журналі «Галичанинъ» уйшла його повість «Книзь Лаборець», яка ся перевыдавала много раз по смерты автора в зміниному форматови. Фактично Анатолій Кралицькый передав исю исторію уд автора хронікы «Геста Гунгарорум». Вун міфологізовав ранню исторію русинув, коли писав: «Земля, на которой мы теперь живем и боремся за свои права и народность, назвівалась в то время Панония – бо была вольна. Обыватель горделиво показывал на своего собывателя: Пан-он-и-я, все мы панове! Нашими русскими предками владел старенький Лаборец». У IX сторочи прийшли мадярські племена и взяли замок Унг. Старый князь Лаборець втікав, айбо быв схопленый на ріці Свіржава й там повішеный. Того потому оту ріку стали называти Лаборець. Доньку князя, Віру, оборонив «Украйиниць», што прийшов из угорцями. Зо нього ся оддала донька Лаборця й жили они у «подножья высоких Карпат».

Из научных робот Анатолія Кралицького май важнов є статя «Северо-Восточная Угорщина», де автор дав географічно-топографічну опись всіх комітатув из характеристиков варишув и сел. Напримір, про Берегово там ся писало, ош колись там были золоті рудникы, а Свалява «имеет кислую воду». В статті «Дата к истории Угорских Русинов» историк подав картину розвоя ошколованя, роль греко-католицькых єпископув у научному й културному животі русинув.

Житя простых селян Анатолій Кралицькый добре показав у художных творах «Сельський учитель», «Иван», «Екзекутор». В послідньому, на примірі сімї на Иршавщині, проилюстровав бідованя людий в селах краю в кунци XIX стороча.

Анатолій Кралицькый знався из професором Петербурзького універзитету Александром Петровим (1859–1932), автором «Матеріалів діла історії Угорської Русі». У 1875 роци в Мукачові стрічав ся из Михаилом Драгомановым (1841–1895), якый му передав російські и вкрайинські книжкы. Переписовався Анатолій Кралицькый из галичанином-русофілом Яковом Головацькым (1814–1888), котрый йому помагав ся печатати в журналах «Галичанинъ», «Галицко-Русская Матица». Через львовськых знакомых контактовав из Иваном Франком, публіковав ся на боках його журналу «Житє і слово».
Умер Анатолій Кралицькый у Мукачові й похороненый у крипті пуд церьковльов Мукачовського монарстиря.

Интересно, што Анатолій Кралицькый єдным из першых называв вариш Унгвар словянськов назвов «Ужгород».

У варишах Ужгороді й Мукачеві є улиці, названі на честь нашого ювіляра, а в його рудному селі Чабины стоить памнятник будителю.

За живота Анатолія Кралицького його роботы окремым зборником не выдавали ся. Лем у 1984 рокови його «Выбрані творы» увіділи світ у Пряшові (укладачка Йолана Голенда), а 1998 рока зборник «Кому мила єсть отчина» в Ужгороді ушорив Валерій Падяк.

Приятно констатовати, ош недавно, в кунци 2019 рока, у Словакії за фінансової подпоры «Фонду на підпору културы народностных меншын» ушореный зборнык Анатолія Кралицького «Творы» на 440 бокув. Выдавателями суть Валерій Падяк и Міхал Павліч.

Вже у близькум часі чекаєме на презентацію сього важного труда в Ужгороді!

При написанні информації про Анатолія Кралицького были ухосновані бокы монографії Дмитра Данилюка «Історія Закарпаття в біографіях і портретах (з давніх часів до початку XX ст.) (Ужгород, 1997. С. 175–183)».