Наш карпаторусинськый край навхтема славився лісом якый усе быв возстребованый не лиш у мадярщині но і у другых Європейськых Державах. Умісті із лісом у Європу поставлялася суль из нашых Мараморошськых копалинь, у оты часы такі поставкы раховалися май дешиві. Буштино мало дуже справне выгодне географічне положеня ще з зачатка XVII — столітя яке стало свого рода перевалочнов базов для транспортіровкы по Тисі дерева і соли далеко за межі краю, в мадярщину, у Вары, Солнок, Сеґед і Токай. У Буштині были два так звані портоші де кучкованый ліс скліповали у бокоры і готовили до сплаву по Тисі у мадярщину, пуслідньый бокор пушов по Тисі у далекому 1959 годі, і с того часу сплав прекратився повностьов.

Такі товарні склады — портоші были: Оден на Бинячовах почти под самов горов Варгедь, у приселку Бинячово были учинені склады – амбары для соли у якых подлаш быв выстеленый из плесканцю (выбуркованый річным каминьом), як указує документ (талмута) у 1792 годі соляна домінія у Ронеску уклала договор з мадярськым графом Телекі про передачу сиі ділянкы зимли ім на хоснованя, що было і вчинено, назывка Бинячово (Benishov) гий бы походит от имени одного заможного жида Бені якый мав ни мале слово перед Австромадярськов елітов, з часом назывався Бинячов, Бинячово, там же быв учиненый бовт із корчмов для потреб бокорашу, а другый портош быв не доходя Вышкувського моста, на мілери — ростоці за долинов деся всий і сортовав. На Бинячовськум портоши кучковався тот ліс котрый сплавлявся по ріках Тиса і Тересва, а на мілери тот котрый ишов в основному ріков Теребльов.

Щодо Лісової управы панські должностя занимали Австромадяры які ся читаво знали на лісному ділови. В скорому часови Буштинськый Гандал і приселок Бинячово стали в Тереблянськуй долині своєрудным пунктом транспортіровкы лісу і соли.

Так ся зачала у Буштині Лісова управа, якых у нашому карпаторусинському крайи было три. Пак у 1881 годови управу перейменовали в Буштинську лісову дирекцію державных лісу і маєтков Мараморощины. Деяка ни велика чась дерева перевозилася куньми і волами на лісопильный завод на розпиловку якый уже у Буштині на тот час повным ходом фунґовав.

Бригады бокорашу — плотогону формовалися в основному із бідных русинськых файт, Буштина, Теребла, Салдобоша (ныні Стеблівка), і Крайникова.

Каждьов бригадов бокорашу керонив керон, одна бригада мала од чотырьох і бульше бокорашу. Бокорашом муг быти не каждьый чилядник, треба было мати одмінне здоровля і навыкы так що ни каждьый пудходив до такої опасної роботы.

Буштинські бокораші котрі были керонами: Дуйчак Мигаль, Монич Митро, Мадай Іван, Микита Мигаль і Роман Юра. Наше Буштино славилося цілима династіями бокорашу исе были файта Дуйчаку: Мигаль, Андрій, Цильо, Митро і Іван. Файта Коршинськых: Мигаль, Андрій і Цильо. Файта Богачику: Митро, Петро, Циль, Іван. Файта Микульцю: Юра, Мигаль, Іван і Петро. Файта Пийтеру: Мигаль, Петро, Митро, Цильо. Файта: Оросу: Цильо, Юра тай Іван. Ище Роман Юра із сыном Іваном. Келемен Мигаль, Бабич Іван, Цех Микула, Маркуш Іван, Паш Іван (Пиньтя), Миговка Мигаль, Попович Юра, Шпряха Іван, Грицюк Цильо.

На портошах Буштина формовалися бокоры із двох — трьох дараб по 60-70 кубометров кругляка у каждьому, бо зачиная из Буштина Тиса была май повноводна спокуйна і май широка. Обычно коли йшов сплав по Тисі із Раховщины, сплавлялися бокоры ни бульше одної двох дараб, так же само і по ріці Тересва изза іхньої остроты.

Перед каждьов отправков бокору обізательна молитва, пак ся розходили по бокорах і газу, управляли бокором двоє весловых опайничу. Обычно сплав у мадярщину занимав один світовый динь, но трафлялося і бульше. Самым опасным раховався проход под мостами бо подеколи бокор цыпляв лабу і його нараз нагле потоком воды розвертало у поперек Тисы, а ще гурше бокор розбивало на части. От того що бокораші отвічали повностьов за сохранность і доставку ліса, мусіли приставати на мілину обы имити і скучковати усьо до кучи у кайлакы.

Сезон сплаву зачинався на висні зразу после Великодня і кончався подеколи місяцьом децембром, бывало і у новембрі, аж были морозы Тисов тюк сай якый читаво заважав сплавови. Думу із мадярщины бокораші обычно верталися перед Руздвом, ішли на попутных возах вадь пішкы, коли як ся получало. За сезон робилося по 12-15 рейсу. Так що наші бокороші усе были при грошах і могли субі позволити загулы у корчмах цілыма сутками. Ни раз про них складали і співанкы. На чисть нашых Буштинськых бокорашу — плотогону у центрі села в 1983 годі быв встановленый памнятник лісорубу-бокорашу, иніциатором став буштиниць Іван Васильович Бонґар якый фактично настояв обы даный памнятник стояв у центрі нашого селища, за що му низькый поклон од усих буштинцю.

Написано на Мараморошськум наречийи карпаторусинського языка верхнього потисся. Інформація взята з історичных архівных джерел, частично з інтернета.