Добровольні гасичі за доб Пудкарпатської Руси
Споминавучи людий, котрі присвятили себе пожарогасіньови, сьому благородному дїлови, тямиме, што у минуты опасности именно они сміло йдуть на борьбу из огньом. Днешні поколіня гасичув огня – продовжовачі славных традицій свойих передникув, котрі (май на селах) безхосенно спасали людий од опасности пожарув. Айбо кроме професіоналных пожарникув, колись в селах фунґовали добровольні дружины гасичув – пожарникув из тутешньых жителюв.
Исторія пожарного діла на межевоєнному Пудкарпатю 1920 – 1930-х рокув є файным приміром самоорганізації місных громад и єднов из интересных бокув минулого, коли регіон пуд назвов Пудкарпатська Русь входив до Чехословацької Республікы. Именно у середині 1920-х рокув у товдошнюй Пудкарпатськуй Руси появили ся перші добровольні організації гасичув. Сесі сосполні рокаші мали обезпечовати пожарну безопасность у селах и варишах.
Они вчинили ся організовано по всюй території Пудкарпатя майже в каждому великому и середньому селі. Типовым приміром такої дружины може быти організація добровольных гасичув у Сторожници (товды Йоврі) пиля Ужгорода. Така організація формовала ся за приміром державної пожарної службы. На Ужгородщині особої популарности ся система набыла на зачатку 1930-х рокув, коли вчинили ся бригады в Холмоку, Великуй Доброні, другых селах. Через се и у Йоврі «Дружина добровольных гасичув» была офіційно зарегістрована в 1931 роцi. Она чудовала свойов структуров и дисциплінов. До єї состава входило близь двадцять-тридцять членув. Гасичі регуларно проводили спеціалні занятя, польовый вышкол, де одшліфововали уміня нараз и ефективно реаговати на опасность и уміло вести ся у минуты опасности. Исе робило ся на крайови села, на окремо одведенуй про се полянци. У централнуй части села находила ся спецхыжа, де сокотила ся «пожарна кочія». Се быв спеціалный пристрой про гасіня огню на двох великых металічных колесах. Вун приводив ся в двиганя вручну. Всі члены дружины обезпечовали ся єднакыма біціглями и спецреманентом.
Кроме того, дружинникы мали свою уніформу (каждоденну и неділяшню). Організаційов керовав командир. Йому помагали двоє-троє помочникув. Каждый член такої бригады мав чотко вызначені функції. До рокаша дружины входили такой звуковый сигналник, рядові пожарникы, рокаш медицинської помучи. За проявленоє мужество при пожарах они награждали ся місным урядом. Організаційну структуру дружины файно поповньовав духовый оркестр. Єдным из основателюв и многоручным керовником дружины у селі быв місный учитель Андрій Міньо.
«Дружина добровольных пожарникув» мала свуй статут, якым керовали ся вшиткi члены бригады. Выконаня положень документа было обязателным, што говорить про серйозноє ставленя до благородного, айбо и опасного діла. Місні дружины мали и свою символіку – герб, прапор и печатку. Прапор добровольных пожарникув Йоврі являв собов бархатну коругву темно-червеного вадь бордового цвіта, посередині якого у білому колі розміщовав ся герб пожарної дружины. Се быв символ Пудкарпатської Руси (герб з медвідьом) на фоні пожарної серсамы (балта, крюк, лазиво и др.). Такоє же зображеня повторьовало ся на круглуй печатци, на якуй была надпись двома языками – чеськым и карпаторусинськым.
Герб місных гасичськых дружин
Усі символы были єднакі про вшиткых добровольных дружин. Разниця была лем у назві населеного пункта. У даному трафунку в Йоврі надпись значила ся таков: «ДРУЖИНА ДОБРОВОЛЬНЫХ ПОЖАРНИКОВ В ЙОВРЮ» и «SBÔR DOBROVOLNÝCH HASIČU V JOVRE. 1931».
Подовж 1935-1936 рокув до состава оперативної групы добровольных пожарникув у селі входило 18 чоловік. Їм помагав рокаш молодых медсестер.
У Йоврі часто проводили ся зборы, зїзды, курсы повышеня кваліфікації, праздничні дны за участи добровольных пожарникув. Місні гасичі участвовали и у общекрайовых ославах у другых варишах и селах регіона. Так, 4 мая 1934 року они стали учасниками праздничного походу улицями Ужгорода на честь міністра загатарных діл Чехословацької Республікы Едварда Бенеша, 7–9 юнія 1935 року – зїзда в Сату-Маре (Румунія), а в юлію 1937 року – общедержавного зїзда гасичув у Братиславі.
2 августа 1936 року в Йоврі проходив десятый зїзд організації добровольных пожарных служб. Його проведеня збігло ся из одзначеньом
5-ручної діятелности місної дружины. Одкрытя зїзда зачало ся Службов Божов у міснуй греко-католицькуй церьковли, після чого у єї дворі высвятили прапор дружинникув. Потому одбыли ся выступы пожарникув и майфайных дружин, стрічі из колегами, обмін опытом и т.д.
Члены «Дружин добровольных пожарникув» на сосполнуй основі пудпоровали єї екзистованя и свойим особым приміром доводили доцілность самосправованя у кождому селі края. Діятелность такого рода організацій мала важноє значеня про житя сілськых жителюв и продовжовала ся до Другої світової войны.
