Вмерла душа Карпат – у споминку на Олґу Прокоп

Тямлю, у 2009 рокови проводили шорову «Червену Ружу» в Мукачові. Зайшов им у зал и увидів товды першый раз Олгу Кириловну: красива высока жунка исполняла баладу «Летіла бы м на край світа». Нич им на тот час про неї не знав, айбо велична постава и префайный голос нараз обернули на себе муй позур…

Вже май пуздно взнав им, што є она участницьов дакулкох музичных знамных рокашув, авторков двох книг, и вже близько четырьох рокув як создала дітськый вокалный ансамбль «Бабчина співаночка».Проводить про діточок безплатні репетиції, а тоты несуть русинську співанку в світ. У голову ся не вкладало: в крайи є фест державных институцій, котрі ся гибы занимавуть позашколскым ошколованьом, а туй цілый ансамбль майже з двадцятьох дітськых душ успішно выступать у нас и за границьов. При тому и учительков, и керовничков, и менеджерков ансамбля й є ся, виділо бы ся, моцна жунка. Штодо єї моцы, туй тоже изирь звідань: тко добре знав Олгу Кириловну, тот видів, на кулко она мала раниму душу…

Вже коли сьме ся познакомили й, виділо ся, знали сьме ся добрі, и так нич им за неї не знав. Се до момента, докы про журнал «Отцюзнина», котрый выпускали сьме з 2016 по 2018 рук, моя дочка Юля, товды студентка УжНУ, не взяла интервю од Олгы Кириловної. И полляла ся на мене (та и на другых читателю журнала) тяжка правда живота русинської жункы…натулко тяжка, што несила было се вшитко удержати. Товды м побзерав на неї иншак: шкода ми ї стало, айбо заєдно и зауважав им бабку Олгу май-май…

Дуже тяжко приходила до Олгы Кириловної слава: абы дустати званя «Заслуженый працовник културы» прийшло ся пройти, ги говорять, «и Рим, и Крим, и мідні трубы». Айбо добила ся, та и порядні люде помогли. Была она и лауреатом двох русинськых премій: на Мадярах – им.А.Годинкы и премії СКР им. В.Турока-Гетеша. Но радовало ї май, коли челядь слухать и честує. Май булшов цінов юй была людська повага, честь нашых русинув – любов русинув…

Зрана, коли м учув, што не є ї вже, ходив ги деревляный; написав им сухый некролог з двох фраз, комусь звонив, давав дакому знати по Интернету. Булш писав – говорити м не мав ни дякы, ни моцы. Лем теперь, в конець дня, врозумів им, што Олга Кириловна ми вже не позвонить, нич не розкаже, не поділить ся радостьов, не пожаліє ся на невдачу…Зачинаву розуміти, што сьме понесли утрату, котру не мож ничим компенсовати. Вмерла душа Карпат!