Як Иван у попа служив
Жыла раз у єднōму селови худобна фамилія. Ґазда у нюй забетежив, и низадōвго умер. Лишив вдōву з дивятьми сиротами сарачити ся. Ревуть дома, вдова грōши ни має, ни годна и похоронити сеґінина.
Єдну серинчу вдова мала, ōж майстаршый сын Иван фест шікōвный быв, знав вшелияко ся из хōтьчого укрутити. Туй кōй Иванко увидїв, ōж яка бїда на ōбыстьови, рїшив майстаршый сын ид попови піти:
– Панотче! Пōхōрōніть нянька, я вам за тото служити буду!
– Добре Йванку, – удпōвів му пӯп, – гуд у ня бачовати будеш.
Похоронив пӯп сеґіня ґазду и з тимітова пӯшōв рӯвно за вдōвōв, за Иваном, за квітованьом.
– Но пōй, лиґіню, до мене пуйдеме.
Так и пӯшōв Иван до попа служити.
Переспав нӯч, на зōрїх го будить пӯп.
– Уставай Йванку, иди ми уд цекви через цїлоє село вчини таку путь, бы правӯй нōзї было мнягко, а лївӯй твердо.
– Дōбрі. – каже Иван. – Так и вчиню, панотче!
Урізав Иван пōпӯвськый кердиль и уклав путь уд попа до церквы з лївого боку кістьом – з правого скōрōв.
– Отче, готово, пōйте! – Каже Иван попови.
– Ой, юй! – Напудив ся пӯп. – Йванку, што-сь вчинив?!
– Я, пане отче, вчинив то, што сьте просили. – Удпōвів му благо Иван.
– Та хыба так треба было? – Звідать ся сердито пӯп. – Завтра будеш робити то, што и друга чилядь. – Упōвів Иванови.
– Дōбрі, панотче! – Удпōвів Иван.
На другий динь зрана Иван устав и увидїв вонка худобняка, котрый улїз си на хыжу и из стріхи торгать суху солōму.
Туй испомянув Иван вчорашнї пōпōві слова. Улїз навирьх и як начав урывати новый череп из стріхы. А пӯп ся исхопив ōнь як ся гола стріха убстала.
– Што-сь начинив, Йване?! – Злостно начав пӯп річати.
– Я, панотче, чиню то, што и другі люде. – Удпōвів Иван тай указав попови хыжу худобного сōсіда.
На слїдуючый динь заставив пӯп Ивана залїзти у міх. Як Иван залїз, пӯп шікōвно міх заязав и вер на вӯз. Узяв попадю и пōвюз міх из Иваном ‘д ріцї.
Кōй ся везли коло кōрчмы, каже попадя:
– Штōсь ня на вино забажило, може станеме у кōрчмы?
Согласив ся пӯп, стали коло кōрчмы, злїзли з воза и пӯшли на погар вина.
Дōкі пӯп з попадьōв вино пили, минав кōрчму дяк. Пиля воза став и видить: штōсь ся удну кивать.
– Ба што йсе? – Зазвідав ся про себе дяк.
– Йой, біда, я ни читати, ни писати, а мене пōкōруновати хōчуть. – Удпōвідать хитро Иван.
– О! – Убрадував ся дяк, – я знаву и читати и писати.
– Ану, міняйме ся, най тебе пōкōрунувуть. – Попросив го Иван.
Рōзузлив дяк міх, Иван улїз, а дяк залїз удну. Як дяк залїз, узяв Иван шікōвно заязав міх, и утїк гет.
Туй уйшōв пӯп з попадьōв, сів на вӯз и пōвюз міх на мӯст. На містї узяли пӯп из попадьōв тот міх и верли го дōлӯ у вōду.
