За трьох вадасӯв

Ци было, ци ни было, а жыли сōбї раз три вадасы. Часто ходили на вадаску, а жӯн лишали дома. Сердили ся на них жоны за йсе, айбо нич ни годни были вчинити.

Зыйшли ся раз й зачали думати, як бы чōлōвікӯв уд вадаскы удонадїти. Думали, судили й надумали ся, же заткавуть їм цївкы. Так й вчинили.

Зобрали ся ґазды на пōльōвку. Хōдять лїсами, лугами. Стрїчавуть дичину, а пушкы ни стрїлявуть. Промотали ся так до пӯзднього вечора. Найшла йих нӯч у лїсї. Рушили дōмӯ, айбо заблудили ся.

Мусай было дагде ночовати. Розкласти бы ōгинь, та што, кидь дрыв ниє. Туй позиравуть: у тимнōтї ватра горить. Коло ватры люди сидять, грївуть ся. Єден каже:
– Иду лем, я пōпрōшу гōлōвню, та ōгинь розкладеме.
– Иди, иди, швыдже! – выдпōвідавут му.
Пӯшов вӯн ōгинь просити.
– Добрый вичӯр. – поклонив ся уд челяди, котра сидїла коло ватры. – ци дали бы сьте нам ōгня?
– Ōгня даме, кидь нам розкажеш казку, у кōтрїв бы ни было правды. А кидь буде у тӯй казцї правда – урїжеме ти из зад римінь.
Зачав вадас казку приказовати. Приказовав, приказовав, тай правду упōвів. Урїзали му з зад римінь тай пустили гет.

Так было й з другым вадасом. Пӯшōв уд ватрї тритьый.
– З двох сьме уже римінї урїзали, – варовали го люди коло ватры й начали слухати казку.
– Коли мӯй няньо быв лиґіньом, а мама дївкōв, загнали ня на млин. Намōлōв им мукы у міхы, а міхы были такі, ги мышачі хвосты.
Вер им йих на вӯз, запряг им кōгута з мацуром. Везу муку лїсом і туй раз – што йсе? Гōлōву’м забыв на млинї. Приязав им вӯз уд букови й пӯшов им на млин за гōлōвōв.
Вернув им ся назад, виджу – на букови тōму дупло, а у дуплинї тӯв мід. Дупло гузкоє, ни ставуся ни рукōв, ни ногōв.
Тоды’м ся склубачив й залїз у дупло. Виджу – у дуплї цїла бочка. Удручав им бōчку вон, затирьхав на вӯз й пōвіз дōмӯ.
Хōтїв им занести бочку дō хыжі. Нису ї у двирї – ни стає ся! Прōбуву у оболок – таде!
Тоды’м просверлїв у двирьох дїрку й чириз ниї задїв им бōчку дōхыж.

Увидїли люди, же у сїв казцї ниє и краплї правды й дали лōвцю огня.
Заночовали вадасы, а на рано найшли путь дōмӯ. Уд тоды йих на вадаску бӯльше не тягло.