іҐазета
Інтернет новинка Пудкарпатськых Русинув
Не бануву, не реву, не кличу. Иван Ситар – живот а творчōсть
03. мая 2020

Не бануву, не реву, не кличу. Иван Ситар – живот а творчōсть

Про членув «Русин-клуба» стало вже сохташом подавати біографії вызнамных русинув, котрі в давнину вадь днесь принесли хосен про нашу челядь. Не обзеравучи ся на вто, што сесь ювіляр, з Божов помочов, буде праздновати 80 лем через два місяці, айбо маву дяку вповісти дашто за нього вже днесь.

Вік мине, як з яблонь білый дым…

Днешньый наш герой - се русинськый поет, товмач, сосполный діятель Иван Дмитрович Ситар. Так, ги вно майже фурт бывать, спознав им ся з Иваном Дмитровичом май пуздно ги м про нього взнав: на тот час вже м читав його товмацтва російського поета Сергія Єсеніна, быв им в захваті и фурт им думав, а як «Письмо матери» и другоє «єсенінськоє» буде звучати под гітару?

Письмо матери
Ци живі сьте, мої любі мамко?
Няньо як? Кланяву ся йому!
Най над вашов хижков каждый рано
Куряться з яловых дров дымы.
Пишуть ми, ож вам в ночи не спить ся,
Пудлый сон вам давить душу знов.
Вам ся снить, ож з мене злі пяниці
В корчмі цідять в лавор з серця кров.
Што за сны? За што вам ся покута?
Лем кобы од них вас Господь спас.
Не такый я вже страшный планіта,
Бы м умер, не видівши всіх вас.
Я остав ся люблячов дітинов,
И навхтема думку мав єдну,
Про того, як вы казали: "Сыну,
При біді вертай ся гет думу."
Я ся верну, мої любі мамко,
Як в яри розквітне старый сад.
Лем уже ня не зганяйте рано,
Як колись, як много літ назад.

Уявлявучи собі автора, видів им перед собов битанґу десь мого віка (товды мав им 37-38), котрому з єдного боку вже «дух вандровань не милый», а з другого – авантюрноє жаданя ищи не раз «на ружовому пробігти ся кони» нияк не лишать го. И коли прощун бы И.Петровцій у 2009 рокови, в себе в «Бовті», нас познакомив, зачудовав им ся фест, увидівши челядника, котрому было десь под 70. «Наш русинськый Єсенін!», - представив го товды Иван Юрійович. Вже выпустивши на тот час зборник поезій «Старі стихы про родный край» (1992 р.) Янош Деметерович Ситар (записаний так, бо родив ся у 1940 роци за другых мадяр) прозрадив ся, што готує выдати зборник співомовок Степана Руданського, назвавши їх «Руданками». Чудно ми было: ба нашто на русинськый язык щи и з украйинського переводити?

В своюй хыжи й своя правда, и сила, и воля…

Ниґда м не применшовав важность товмацтв з другых языкув. Ясно, што они, ги нич другоє, доказовуть екзистованя языка и його самодостатность. Айбо важность перевода на русинськый з украйинського, врозумів им лем, читавучи товмацтвам И.Ситаря.

На зачатку се были «Товмацтва. Руданкы. Стихы» (2010), а май пуздно - «Русинська Шевченкіана» (2019). Легко вказовати діференцу меже оригіналом и товмацтвом, кедь языкы далекі, но тяжко се чинити, переводячи з близького языка. Ситарю сьыма двома зборниками удало ся вказати не лем діференцу, а й доказати, што Шевченко по-русинськый и звучить, и ся позерать єднако файно:

Украйино! Украйино!
Сесе твої діти,
Твої чичкы молодії
Тынтою политі,
Московською дур-травою
В німецькых теплицях
Задавлені!.. Плач, Вкрайино!
Бездітна вдовицьо!

Якось розсердить ся за фіґлі… Якось задрімле, захрепить…

За сесі 11 рокув слідив им за творчеством Ивана Дмитровича, купляв у «Бовті» й «Кобзарі» його книгы, дашто автор сам ми дарив. Тому дуже м ся зрадовав, коли у 2012 р. выйшов го зборник «Смійтеся, смійтеся з того, русины». Дакотрі русинські сосполні лідеры критикувуть фіґлярный жанр и кажуть, што сьым ся принижуєме ги народ. Так не думаву, и вижу, што так не думавуть многі, в тому шорі и Иван Ситар.

Фіґлі у нього – преорітетный жанр. При тому ним у Руданського позычена форма співомовкы з моралльов:

Кумо, вы жона статочна,
Усягды ся честуєте,
А Йван каже, ож з роботы
Фурт весела приходите.

- Гріх бере Иван на душу.
Обясню вам сесь момент:
То ся трафлять лем даколи,
Кедь хочу вчути комплімент.

Кедь прихожу тверезненька ,
Й не озве ся на то.
З кумом фотбал позеравуть,
Вадь бавлять в шахматы.

Та втямивши, ож весела м,
Одразу найде вун слова:
- Діти, куме, позерайте,
Вже красавиця прийшла!

Так што, кумо, д погарови
Мене бы й не тягнуло,
Кибы м даколи од нього
Комплимент учула.

****
Кедь не хочете у хыжи
Мати сі моменты,
Кажіть, людкове, й свойим жонам,
Часом компліменты.

Ще єдно доброє у характері Ивана Дмитровича: вшитко вун доводить до логічного кунця, максимум «выжавши» з заданої темы. Так у 2015 роци выйшла «Русинська Єсенія». Важность сього зборника тяжко переоцінити. Думаву, же сам Сергій Александрович обстав бы ся доволным.

И трагічна сеся епопея, ги пуджало гражданськой войны…

Збиравучи матеріалы на шоровый «Алманах днешньої русинської поезії», попросили сьме дашто загнати и Ивана Дмитровича. Меже стихами на близькі му темы найшов им товмацтво зробленоє 3 мая 2017 року (руно три рокы тому). Переклав Ситар з русського на русинськый язык стих Євгена Євтушенка «Державо, будь чоловіком»:

Державо, будь чоловіком
Мамо предкув мойих, Украйино,
Што в Дніпрі охрестила ты Русь,
Ци до правды з тя роблять руйину,
Я ся бою за тя и молюсь.

Невидимыми на Майдані
Пушкін, Брюлов, вєдно й мы стойиме,
Притиснувшись д народови тайно,
Так давно и вовік жиєме.

И трагічна сеся епопея,
Ги пуджало гражданськой войны,
Сеся кийовська Помпея,
Де єдні на другых кажуть «вни».

Тут идуть, ги стінка на стінку,
Брат на брата и сын на вÿтця.
Вы, Шевченко и Ліна Костенко,
Помиріть їх усьих до кунця!

Вудкі насунули сі чорні хмары
И з єдной и з другой стороны.
Хыба мало вам Бабйого Яра,
Треба вам меж собов щи войны?

Розцвітеш ты ищи, Украйино,
Обцюлуєш ты свуй чорнозьом.
И, ги рудных, обыймеш раввина
Из простым православным попом.

Державо, будь чоловіком!
Примири їх ушиткых й не мсти.
Над амбіціями, и над віком
Стань, и всьих, вєдно з Юльов, прости.

В Європі быти усі мавуть право,
Нам сеся правда небом дана.
Но и ты ся задумай даколи, державо,
Ци не є десь у сьому и твоя вина?

Важность высше прочитаных шорикув у тому, што се позур на украйинські дійства збоку. Товмацтво позура Євтушенка зроблено такой не украйинцьом, тому ся позиція у нашуй державі має не лем изглядати ся, айбо и обоязково – врахововати ся.

Знаву много з написаного Иваном Дмитровичом, айбо, з прочитаного, май ми ся полюбила зтовмачена Иваном Дмитровичом з украйинського языка лірична драма В.Густі «Зоря Біловежі» (2017). Профінансовав товмацтво добрый наш цімбор, екс-староста с. Біловежі Бердийовського окреса на Словаках Петро Мікула. Што може быти миліше сердцю русина, ги исторія Будителя, передана рудным словом?

За сесь читавый фалат часу поміняло ся многоє. Мінявуть ся й люде. Айбо не вшиткі. На подобенках Першого Світового конгреса русинув вижу тих делегатув, котрі щи живуть, айбо давно забыли, што суть карпаторусинами. Петровцій, котрый быв фест острый на язык, и од нього доставало ся многым (мені тоже), ниґда не посмів недоброє вповісти лем про дакого, меже пуслідныма й Иван Ситар. Добру чуйку мав прощун бы «русинськый Бодлер»…

Юрій Шипович