іҐазета
Інтернет новинка Пудкарпатськых Русинув
«Дōкус бы не заніміти, в бōвт ідуть полопōніти» – послолный живот у вершах Володимира Рошка
18. мая 2020

«Дōкус бы не заніміти, в бōвт ідуть полопōніти» – послолный живот у вершах Володимира Рошка

Володимир Рошко заслужено поважує ся за праву еліту модернōї русинськōї поезії. Його авторська излога ни дасть го спутати из дакым другым, и кōй читач дӯстане перед ся його шорикы, нараз оцїнить, же то є робота истинного майстера слова.

Понукаєме вам дакӯлко вершӯв на тематику посполного руснацького живота у днишньых реалійох, у котрых пан Рошко красно пописує данōстї характера простōї чиляди. Данōстї як дōбрї, так и пӯдлі.

Сільський бōвт

Ще за чеху бōвт у Мошка
Бōв, та гі у файті ложка.
Каждōму штōсь уділив,
Кіть за штōсь кōсь заплатив.
Нафта, шваблики вадь мыло,
За ушытким ту ходило.
Цукор, руслики ся брали…
Грōші кіть ся не давали,
Тейка на тото служила,
Бы ся “правда” не забыла.
Ще й перценты набігали,
За гешефт руснаки знали.
Як то было? В бōвт прийшōв,
Вер у тайстру і пушōв
Нись без гроши. Бо не мав.
Мошко в тейку записав.
Пувів, кулько дōвжен буде,
Най руснак се не забуде.

Тихо тот пушōв думу.
Яка бесіда? Чōму?
Ты прийшōв у бōвт купити,
А не языком ліпити.
Не до бесіды там было.
Висить на т’ти мука, мыло.
Дōвжен ’ісь, вернути маєш.
А потягнеш – фест пруграєш.
“Правда” ще єдна ту была,
Мошкови ся вна любила.
Кіть руснак дōвг не вернōв,
Дома козу не найшōв.
А даколи і корова
Пушла ’д Мошкови без слова.
Ще такоє ся трафляло,
Што вōнь рōзум убертало.
За великий дōвг руснак,
Жонōв платив, неборак.
Давно такий у селови
Цяпкав гешефт бōвташови.
Ніє Мошка, ніє течки…
Нись громада в бōвті гречки.
А по нашōму – поганки.
Не глядай нафту, топанки…
Бōвт в селі. На хліб ідуть.
У руснаку єден путь.
Не на талош позеравуть,
Дішкурованя чекавуть.
Де ще ввидяться в селі?
Се гі Кремль про мацкалі.
За пōлітику, державу.
Як крадуть? Ко має славу?
Приказувуть, гōді сперти.
Скоро. Гібы мали вмерти.
Говорять і говорять…
Як языки не болять?
Бōвт на клуб ся убернōв.
Ко за чим прийшōв – забōв.
Бōвт в селі – сятоє місто.
Гі на хліб квасноє кісто.
Лем росте людьський рокаш.
В Краю се новый сохташ.

Вуліці пōрōжні стали,
Чий ушыткі повмерали?
Село селом. Німота.
Чеська правда ту проста.
Люди, што ще штōсь бірувуть,
Жоны, кōтрі силу чувуть,
В Чехох рōблять, зароблявуть,
Гі прокляті ся звивавуть.
Грōші думу ай паки,
Женуть, бы ту діточки
Жыли і не голодали,
Бы ся в Краю дубрі мали.
Дома пстала старшина,
Кōвдōші, з дітьми жона.
Зато села спōрōзніли,
Зато села заніміли.
Бібліотека вже вмерать,
Двері клуб не одоперать.
Ще за ним дітня банує.
Бал село вжек рук не чує.
Челядь плісніє в хижах,
Ся німота родить страх.
Што у світі? Як кума?
Ци на Чехох вжек зима?
Зять коли з Праги надыйде?
Вышша пинзія ци прийде?
Де учуєш, перезнаєш?
Де ся зыйдеш, де стрічаєш?
Бōвт, гі школа про діти,
Зберать нас, Гōспōдь, прости.
Што-што, айбо хліба треба,
Шкрипчуть кōпійки із жеба.
Дітьом цукорки беруть,
Ще кіть дакі туні суть.

Што нись в світі – хōчеш чути,
У бōвт мусиш завернути.
Ту учуєш і плітки,
Што не пишуть новинки.
Приказувуть за ушытко.
В телевізōрі не видко
І полōвку з сього всього.
Де то вчули, до сятого?
В бōвт ідуть поговорити,
Бесіду бы не забыти.
Бы самōму в хижи дома
Не поплісніти, до грома.
Дōкус бы не заніміти,
В бōвт ідуть полопōніти.

  • Кидь вам ся любить творчōсть Володимира Рошка, та слїдкуйте за ним у facebook – читайте поезію из первых рук.

Сусідове

Притчі хōдять за сусіду,
Гі на мокрых дільох сліду.
За янных кажуть красно,
Вадь мачавуть у багно.
Дакого хвалять за пōмуч,
Иншый – то скупый гі ōбруч.
Тот брехач, антот пяниця,
В сього на межи керниця.
Пустить кури т’ти в грядки,
Бырвуть твōї лопатки.
Вадь гнōю́вку у твуй двур,
Пустять нишком пōпуд мур.
Тот межу переорав,
Другий дітьом твойим лав.
Та ворожка, ся краде,
У селі ся так веде.
Ще у нас ушыткі знавуть:
Ош і завидки кусавуть
Твойих ближньих сусідōву.
Прōсять здохнути кōрōву.
Де ту правда, а де фіґлі?
Котрый чиї брав біціґлі?
Сусідове всякі суть.
На єден із нима путь,
Вуйдеш, айбо не усе.
Даколи тя вōнь трясе.
Я сусіду, хвала Бōгу,
Маву, гі безногий нōгу.
Жыву субі за селом,
Без сусіду за двором.
Дōвкул поле, хиж ніє:
Войовати опстає
Із жōнōв, вадь із дітьми,
Може з псом, ци із курьми.
Ніє́ лармы без сусіду,
У грядках чужого сліду.
Нікōму у двур ся хпати,
Із-за плота тубі лати.
Не тōлōчать комоницю,
Не обламлють кендирицю.
І смітя у двур не мичуть,
Вадь біду на тя не кличуть.
Никого то не болить,
Што в двōрі у тя лежить.
Вадитися не біжуть,
Коли кури вон гребуть.
Нико тя не мириґує,
Не гучить, тебе не чує.
Нішто ни з ким ти ділити,
Без сусіду фаєн жыти.
Я вам што хōчу казати?
Сусідōву честовати,
Мусай, бо межи людьми,
Та гі лишка із курьми.
Вічна суєта буде,
Лем здōрōвля украде.

Схилені будары

Селами у нашум Краю
Хōджю серединōв, скраю.
Штōсь ся у них поміняло,
Много чого не опстало.
Наші спорозніли села.
Челядь де тота весела?
Де суть череды, коровы?
З возом, плугом, де чіковы?
Села наші заніміли
І руснаки десь ся діли.
Стōвуть будары схилені,
Нашōв бідōв зажурені.

Миче ся у вōчі нись,
Не як давно, не колись…
Дōкус зароснутый двур.
Хижа. Облупленый мур.
За хлівом будар схиленый,
Здолы мох нарус зеленый.
І жалива до груди,
Видко, ош ніє люди.
Од біды гет пōвтікали,
Свōї хіжі полишали
В Краю бідаки-руснаки.
Не од доброї се дяки.
Лем будар стойить схиленый,
Нашōв бідōв зажуреный.
Будары нись не тōті,
Зад хліва у німōті
Сиротливо субі стōвуть
І упасти ся не бōвуть.
Дōшьки старых будару
Позсыхалися в жару.
Вубілило сонце їх;
Вумочив і дощ, і сніг.
Віхор дує, дверьми хлипать,
Завісами тихо рипать.
У два пальці світять спары.
Ганьба? Біда? Де до хмары?
Ту роки нитко не ходить,
На путичці трава сходить.
Чим ся журять будары?
Стōвуть німі, до мары.

Стойить зад хліва будар,
Цуравый в траві кошар.
Што ся нарас в вōчі миче?
То, што думати нас кличе.
А ще, душу теребить,
То, што руснака болить.
Будары, што ся схилили…
Ту колись руснаки жыли.
Ийзрі втікли за гатар,
Сиротливо пстав будар.
Се за нима засмучені
Стōвуть будары схилені.

Юрко Капац