Коментарь позерача: «Паннонське чудовисько» презентовали у Ужгородови

19. септембра у Ужгородови ся удбыла презентація украинського товмачиня книгы «Паннонське чудовисько» бачванського руснака Миколы Шанты. На туй презентації быв и Мигаль Кушницькый, ниже подаєме ёго реакцію на тото дїйство.

Учора [19. септембра — позн. ред.] зась трафило ми ся попасти на презентацію книжкы — “Панонське Чудовисько”, не простый роман за страхы, што ся творили на балканах у 20. сторочови. На сись раз книжка была, минї лично, многым май інтересна. Тай даже не книжка, ай скорше автор юй — бачванськый руснак Микула Шанта.

Модератором презентації быв товмач украийнського выданя тої книжкы — Андрій Любка, вӯн ай зачав, ай первым вызвідовав ся автора за саму книжку, ай за його персоналні взтягы из Пудкарпатьом тай Украйинов.

Запервоє Микула позвідав ся ож як має говорити: ба ци по-русинськы, а ци по-украйинськы. Авдиторія выдказала ож най приказує як хоче, та мештер пера ай слова выд того момента говорив уже лишек свойим, лишек “бешєдовал”. По первых звіданках Андрій Любка изкурта потовмачив слова Микулы тай выд себе добавив: “…не знаву ци вшытко сьте порозуміли, бо даже я, не порозумів гет-гет вшытко”.

Первый дараб презентації автор розказовав за саму книжку, за сужеты тых страхӯв, што ся там творили. Розказовав за ділему выбора, спереґ котров стояли ушыткі руснакы Бачкы в момент бойованя націоналізмуса Сербського из Хорватськым. Безвыходна сітуація, у якӯй чилядник мусїв приступити на єдного из двох бокӯв, бо инчак, быв битый обома. Руснацька комуна в тӯй войнї мала ся барз тяжко. Кажда родина мала тото індивідуално, но скоро усягды ишло лиш за выбор помежи двома, тай даже не выбор, а даяка автоматічна сістема: кидь маш зятя серба та будеш бойовати за сербӯв, кидь маш зятя хорвата — за хорватӯв.

Книжка розказує ай за другі страхы, попиля войны 90. рокӯв, свідком котрої быв ай сам автор, была щи война друга світова, у котрӯй руснакы бачкы тоже доброго не зажили. Ай автор, ай книжка, повідали нам за бруталну історію, яку застали жителї бачкы “пуд ледом”.

Пӯсля того зачитали ай по дарабчикови книжкы сам автор (читав кус ориґіналного текста по-сербськы), ай перекладач, Андрій Любка, читав дарабчик свого перекладеного. Из сього ми ся затямила фраза “сховай свою бридку пику”, ай стало ми смішно, же таку фразу бы ниґда не чув выд автора книжкы, хыба “изпряч си скарідноє лице”. Но туй уже направду сыплю субєктівізм тай утїкаву выд темы у драча.

Автор книжкы щи повно розказовав за свої взтягы из великов Украйинов, за тото из котрыма містныма поетами майбӯлш быв закапчаный, споминав фамілії Мідянкы, Гавроша, прощеного бы Скунся. Розказовав ай тяжкі, но наєдно комічні, сітуації, як держава (Украйина) помагала руснакам Бачкы: загнали йим были тисячу тон папіря, тай тисячу тон нафты. Тото вшытко было продано, а гроші подїлені помежи културныма сообществами руснакӯв. Микула Шанта направду из великов теплотов розказує ай за своє путьованя Украйинов, ай за люди туй, благо называт сисю зимлю “ґорнїце”, бо єсьме горі май выд йих днишнього міста.

Дӯйшло ай до того ож ся лляли слызы выд вспоминок.

Дале пак была многым май інтересна частина: звіданя. Люди поєдно тягли рукы тай звідали ся автора, но майбӯлш не за книжку, як бы то не іронічно, ай за самоє екзістованя руснакӯв ай русинства, окремого выд украйинської нації. Сміх сміхом, но тото быв не я, тко ся звідав кым май провокативноє 🙂

Як дӯйшло слово до мене, казав им слїдувучоє: “Микуло, казали сьте ож мало пишете по-русиснькы, бо не маєте там читавої авдиторії, ож може вас прочитавут 100 чоловік. Та знайте, ож туй сперед вами стойит сто первый! Будьте добрі, пишіт по-свому! А звідати ся хочу: ба ци не видит ся вам іронічным, же люди народа, ку котрому ся вы голосите, мусят мати товмача (указуву перстом на Любку), обы ся межи собов розуміти?” Микула ми выдказав, же дуже го тїшит кидь буду його читачом, но уповів ож ниякого товмача не потребуєме (руснак каже руснакови же не потребує товмача, смішні сміхы), што само собов понятно туй в Ужгородови, но за 15 минут сперед тым сам Шанта казав ож у Києві, Одесі, авадь Львовови, ниє такого, обы го сяк легко люди розуміли, гикой в Ужі. Та значит товмача треба?

Мімоходом Шанта розказав ай за його візію самоідентифікації:
— розказав за тото, як руснакы видят “свойих” лишек у себе у селови, лишек помежи руснакӯв;

— за другый уровинь того никаня, кой руснак видит “свого” ай у руснаках Словенська, Пудкарпатя, лемкӯв Польщи;

— ай за тритьый уровинь самоідентифікації (котрый вӯн гордо пудкреслив ги інтеліґентный) — тото капчаня из цїлов Украйинов, бо, за його словами, про бачванськых русинӯв, не позиравучи на йих окрему бисїду ай історію, самый лїпшый сценар выживаня є културноє прикапчованя до інформаційного простора Украйины.

Направду за таку многослойну самоідентифікацію писав им не так давно на Общество Русинської Літературы, тай уповім вам, же у нас тото ся выд бачванцюв не силно рӯзнит. Но рӯзнит ся єдно “но”: руснакы Бачкы сут гражданами Сербії, а из многых етнічных міноріт Войводины (там ай мадяре, ай румуны, ай словакы), за руснакӯв не стойит нияка держава, та лоґічно, ож имлят ся за кажду перву руку помочи, котру йим подадут. Споминав Шанта, ож быв ай на русинському конґресови, а дуже банує выд того же тот конґрес не є функчным, а ниякої помочи выд нього ся не дочекав. Выд сих слӯв ми было даже мало смішно, бо чилядник поруняв єдну піціцьку орґанізацію из руснакӯв дакӯлкох держав до цїлої державы Украйины. А щи май сумно є то, же Шанта не знає што заживавут руснакы туй на Украйинї, бо сам вӯн жиє в другӯй державі.

На кониць його добра цімборашка ай фанатка зачитала вірш Шанты, но тоже лишек в украйинськӯм товмачіньови. Тай розуміву, ож ани єдна робота Микулы не была опублікована в Украйинї його рӯднов русинськов бисїдов. А кидь ситуація така, та ци ни видит ся вам комічнім, ож така наперта популаризація бачванської літературы у нас є лишек ширмов, комедійов? Бо на єдного бока сам автор каже ож товмача нам не треба, ож розумієме ся, а на другого бока — ани єдна його робота не была туй выдана по-русинськы, його матерськым языком, котрый так и лишит ся лишек в Сербії.

На сись раз пудпис выд автора на книжку я не дӯстав, тай саму книжку не купив. Чекав им ож буде даяка література по-русинськы, но того ся не стало. А книжок по-украйинськы мам дома повну бібліотеку.