«Илько кригу мече» – руснацькый сохташ на Илія
«Прийшов сятый Петро у садок – зорвав колосок, а прийшов Илля – зорвав уже два»… Август-місяць не дає челяди спочити: трудять ся люде, роблячи запасы на зиму. Оддавна говорять: «Август-багач на новый калач, щи й про запас збирач».
Основні роботы сього періода – сінокос и жнива. На Илля сінокос ся мав заперати, а жнива ся зачинали. Косили, ги правило, од Ивангля (7 юлія) до Илля (2 августа). Тому й говорили: «Кедь не покосиш до Иллі – трава всохне на стеблі».
Так як по Иллю студеніло: «Илько кригу мече», через се процес сінозбираня не мож было затяговати дале: «До Илля сіно й под корчом сушать, а по Иллю й на корчови не сохне». Сінокос – се цілый процес з свойим сохташом, свойима правилами й забобонами. Фест приказок родили ся на сьому ґрунті: «Коли сіно косять – доща не просять», «Йде Илько на колісниці – лічить копиці».
Айбо основнов журов августа є жнива: «Илько громами мече – у поле жати кличе», «Зерно співом голосить ся – в комору просить ся». Челядь добрі знала, же кедь ся колос осыпле – хліб пропаде. Тому у поле йшли вшиткы: од старых до маціцькых діточок. Докус піціцькых клали в саморобні колыскы-гомбалкы з верень. Жали зернові серпами у нас жоны, а хлопы – косили. Накошеноє ци нажатоє складовали у снопы. Нигда наші предкы не зачинали жати в понеділок. Вірили, што кедь жати в понеділок, то зерно в полі зогниє вадь мыші го зїдять: «Хочеш мати добрый ужинок – не роби из понеділка починок».
Так як жнивный день – майдовгый, то брали їдіня на цілый день. Вшитко, од студеної левешкы до вареных крумплюв, солонины й хліба. Спочивали у затінках дерев, котрі з часом й имена дустали: «Яблонка старого Ферка», «Дичка тюткы Гані» и тд.
Перед тим, як зачати жати, ставали на коліна и молили ся. по тому робили скрутку з стебел пшениці, переязовали ся нив й казали: «Дав ись нам, Боже, жнив дочекати,дай нам здоровля урожай зобрати». Хрестили ся: «Боже, помагай вшиткым людьом, а нам май». Коли жыто было высокоє, не давали го в молотарку, а молотили ціпами. Тов довгов соломов пузніше перекрывали хижі. Абы не принести шкоду фауні, отці вчили сынув: «Переводячи косу, од земли не одрывай, а пятков траву одгинай, бы ись у гніздо вадь зайчика не втяв». Кедь вдавало ся имити зайця ци якоєсь потя, треба было одпустити: «Бо без мамы не ужыє»:
Путь-пуруть, путь-пуруть,
Не руш потят, добрым будь!
Снопы клали колосками всередину, а накривали зверьху снопом-попом. Удси и приказка: «Класти на попа», - тоесть, лежачи зверьха. Завершовали ся жнива обжинками. Ґаздыня пекла ритуалный хліб-обжинок з мукы нового урожая. Снопы потихы звозили в обыстя, де зрана до ночи чуло ся гупканя ціпув и тырканя молотарок. И так даколи до пузньої осени.
Сято Илля рахувуть вже осінным сятом: «Прийшов Илля – холодніє земля». Часто у сю пору в день ищи жара, а вночи – фрішно, ходь перинов ся закрывай. Стає вже небезуно поспати десь на траві: «По Иллі не лежи на землі», «Зверьха можеш сонцьом напалити ся, а здолы, од землі, простудити ся».
За вірованями пророк Илля сів на огняну кочію и подняв ся у небо. Подакотрі учені твердять, што се давні космічні полеты, а простый народ пояснює по-свому: «Илько по каміню гримить, а колеса кришать блискавкы», «Сятый Илько розганять грозы – дітьом калачикы розвозить». Пчолярі по Иллю старали ся, абы не ройили ся пчолы, бо руй мож не зобрати.
Тому тямім: «У августі серпы грівуть, а вода холодить!»
