«На Андрія поворожу» Руснацькый сохташ – Андрія

Матеріал Юрія Шиповича за сохташ Карпаторусинув на Андрія. Другі публікації на тему сохташа годни сьте прочитати за одкликованьом – Сохташ

Всокоченый правопис автора

З давных-давен погадати, поворожити фурт кортіло всім, як старым, так и молодым. Та ци не майбулше – дівкам. Ой, як кортіло їм вывідати у долі: ци довго щи будуть дівочити, коли посвальбувуть, якым буде обранець тд. Приурочовали они своє гаданя, за сохташом, до ярьно-літньых русалій, осінньо-зимовых вечорниць, Юря, Сятвечора, Нового року, «Бабиного вечора». И особо масового характеру набывало молодежноє гаданя на сято Андрія (13. децембра).

Чому в сесь день? Андрія – обычноє именинноє сято. Такых у роци фест (Ивангель, Петра й Павла, Илий, арх.Михаила, Миколы и десяткы иншакых) – за числом сятых. Поясненя – у народному повірю. Нагадаємо: апостол Андрій Первозванный рахує ся заступником и провісником людської долі.

Кроме того, день його именин припадає на той час, коли, за давньов прадідувськов традиційов, зачаті Покровами сватанкы, обзорины й свальбы заказовали ся (аж до «Бабиного вечора» й зачатку мнясниць) у зязку з передруздвяным постом й новоручныма сятками. Молоді пары, котрі повінчали ся ци были вже засватані, серенчливо ся фрайировали, а тых, котрі щи дівочили, безпокойило сердце: «Скоро мнясниці на носі, а я щи не засватана й досі». Вадь не просили они Покровоньку «сповити головоньку»? Айбо й не дуже бановали, надівучи ся на сятого Андрія. Доста было у його день на долю погадати, як стане ясно: буде у мнясниці дівка засватана ци рук-два щи у одданицях юй сидіти. От они й гадали:

Андрію, Андрію, подай ми надію,
Порадь, што чинити, вбы долі зажити.

Побытовали як индивідуалні, так и колективні гаданя. Правда, першым оддавало ся преймущество, так як булшость дівок-легінюв не жадали звіряти ся иншакым – вказувати свою тайну на сміх паскудным языкам. До того же, ліпше сердити ся на самоті, ги в глоті.

Затямило ся, у нашому селі (Фогораш-Зубовка, што на Мукачовщині – Ю.Ч.) поширеным гаданьом на Андрія было гаданя на штахейтах. Завидка дівкы (легіні) бігли до городины й з хоть-котрої штахейты зачинали лічити до девять. Девятый дручок (штахейта) быв знаковым. По тому, якый вун – низькый, високый, товстый, тонкый, руный, кривый, здоровый ци нє – робили высновок про руст, здоровля и фізичні дані будучного жениха (одданиці).

Вадь ся приказувало: «Городина – штахетниця, в городині кілкілиця, ци буде з ня молодиця (ци буде в ня молодиця?)». Кедь склад «ця» збігав ся з пуслідньов штахетков перед сулаком – буде. Коли же ньы, то кулко ся штахеток лишало, – тулко рокув щи дівовати (легіньовати).

Гаданя на топанках

Одперши сінашні двері, дівка ставала пиля стола, знявши з ногы топанку (чоботу):

Топаночку (чоботочку), муй паночку,
Загадала м гаданочку:
Сватача мені чекати
Ци судило ся дівовати?

Товды, стоячи плечма до дверий, метала чоботу через лівоє плече: полетіла у сіни – чекати, а не долетіла ци вцілила у стіну – нич з того. Вадь щи так: метала через себе у заперті двері. Кедь чобота падала носком до порога – поведе жених пуд вінець, а кедь падав носком всередину хыжи, а до порога каблучком – сидіти дале в дівках.

Гаданя на подушци

Перед Андрійом, звечора брали чотыри папірці: на трьох дівка писала по имени тых фатьовув, які юй любили ся, а четвертый лишала чистым. Потому ті папірці клала в парну, у кождый куток по єдному. Зробивши се, заплющовала очи й зачинала повертати парнюшок у руках:

Парнюшку, парнюшку из піря мнякого,
Насни мені дашто про милого мого.
Шепни ми на вухо, хотіла бы м знати,
Ци буде ми вірным и як його звати?

(На декотрых селах замість проговоркы лічили до 99). Одтак клала парнюшок на постіль, собі пуд голову. Рано, пробудивши ся, дівка спирала свуй выбор на котромусь из кутцюв подушкы, вынимала з-пуд напірника папірь: якоє имня было написане – такоє буде в жениха, коли попадав чистый папірь – имня у нього буде якоєсь другоє.

Гаданя на стеблови

Як зачинало вечоріти и в хыжи засвічовали лампу, одданиця брала з постелі стебло соломы, йшла в сад й метала го на дерево, на котроє падало світло з оболока:

Соломко-стеблинко, на тобі ночуву.
Повіж, ци до яри я щи посвальбуву?

Кедь соломка закапчовала ся за якусь из галуз – быти свальбі, а падала на землю – щи почекати рук-два без милого, «самуй на твердуй соломі спати».

Гаданя на кутци

Довидка бігли до кутця (хліва) и дуркали руков у дверцята:

Веприку, свинко, Божа тваринко!
Кедь спиш, то збуди ся, до мене озви ся
И дай мені знати, ци буду свальбовати?

Кедь з кутця хрюк зачув ся нараз – посвальбує, кедь ньит – прийде ся дівочити. Коли же свинка (веприк) была тихо, а потому захрюкала дакулко разув – аж через стулко рокув посвальбує ся.

Гаданя на ногавицях

Звечора, перед Андрійом, узявши жменю насіня (жита, пшениці, ярцю, кендериці ци конопель), йшли в двур и засівали навколо довбні:

Андрію, Андрію, насіннячко сію.
Хотіла бы м знати, з ким буду го жати?
Посіявши, волочила ногавицями:
Волочу, волочу, дознати ся хочу:
З якого видіку на хлопця чекати,
З ким маву свальбовый віночок узяти?

Меже тим прислухала ся, ци не загавкать десь пес. Удкедь зачув ся гавкот – з того боку треба чекати сватача. Потому ті ногавиці, якыма волочила, клала собі на нуч пуд подушку, приказувучи: «Гаті, гаті-ногавиці, тко судженый – най приснить ся!»

Вірили, гибы вшитко то, што приснить ся тої ночи, – збуде ся. И якый приснить ся легінь – такої подоби буде и жених.

Гаданя на воскови

Брали воск (майчастіше з сяченої свічкы) й топили на шпорови (плиті):

Топи ся, топи ся, вощику сяченый.
Хотіла бы м знати: тко мені судженый?

Коли воск розтопив ся, проливали го через ушко ключа у миску з водов:

Вощику сяченый, на огни топленый,
Лівов руков у мисочку з водов
Через ключик ллю тя,
Укажи, молю тя,
Што ся стати має, што на ня чекає?

Твердівучи у воді, воск набирав формы одбитку вшилякых ліній-конторув, што могли нагадовати собов зображеня тых ци иншакых предметув. По їх малюнку вызначали: кедь подобноє до перстня – на свальбу, кедь до пса – чекай на себе брехні, кедь на горнець ци качулку – оддасть ся и буде «клебаню в хижі носити», буде повновладнов газдыньов. Коли же хрест ци похожоє на церков – на файту прийде біда, а дзвун – добра новина, сабля, пушка, канон – заберуть фатьова до войська на войну.

Даколи, «абы ся правда показала», одливали до тричі. Кедь єден малюнок выпадав за всі три разы, – обоязково збуде ся.

Практиковались и такі гаданя, які мали місто на «Бабин вечур».

Каждоє село мало свої любимі виды андрійовськых гадань. Но, бизунь, не было такої хыжи, де на сято Андрія дівкы-хлопці не гадали бы свою долю. Гадали щи на клочах, пирогах, колотовицях, гребіні, иглицях и тд.

Говорячи про гадалный сохташ нашого краю, треба вповісти й про такоє гаданя, як тлумаченя снув. Їм придавали нехоть-котроє значеня, особо тим, што приснять ся у Сятвечур, пуд Новый рук ци в нуч на Андрія. Каждоє сновидіня мало своє традиційноє поясненя. Были провбы систематизації снув и їх одгадовань. Придержовали ся думкы, гибы сны, што приснили ся звечора до пувночи – збудуть ся подовж тыжня, од пувночі до третьых когутув – на третьый-четвертый рук, од третьых когутув довидка – подовж року, а котрі приснять ся удень – збудуть ся подовж суток.

Прикметы

Вбертали позур й на прикметы, одгадувучи по них ті ци иншы віщованя долі.

До приміру:

– свербить права рука – будеш з кимись ся здоровати, вадь комусь гроші давати, а ліва – дуставати гроші;

– засвербить нус – будеш сважати ся, на гнів;

– правоє око свербить – скоро плакати будеш, лівоє – сміяти ся;

– перейшли путь з порожньым відром – впаде на тя несеренча, з повным – добра прикмета;

– перебігла мачка путь вадь заяць – на невдачу, так само, кедь забыв штось и вернув ся з дорогы;

– звенить у правому вусі – на злу новину, у лівому – на добру;

– упав зо стола на падамент нуж – жди гостя чоловічої статі, коли же ложка ци вилка – жунської;

– залетіло потя до комнати ци бє ся у облак – на смерть у родині;

– павук лізе по тобі – на серенчу, на якусь выгоду;

– в понеділок дустав гроші – цілый тыждень буде грошовитым;

– у пятницю смієш ся – в неділю плакати будеш и нарубы.

Ци были сякі гаданя, тлумаченя снув й прикмет віщыма и накулко – тяжко доказовати, як и заказовати. Вповіме лем, у нашому крайові они фунговали подовж вікув, а в многых селах фунгувуть и на днесь, хоть мало ся и поміняли.