«Кедь на Петра дощ иде – файна днина жнива жде» – русинськый сохташ на Петра

Про «петрувські передньовкы» и другый сохташ у книзі Юрія Чорія «Ой роде наш красний…обрядово-звичаєві традиції Закарпаття»

Мудрый, благый наш народ. З давньых давен ун позурно изглядав явища природы: поры рока, восток и запад сонця, фазы місяця, шорованя дня й ночи, тепла й студени, засухы й повіни тд. Примічав тоты ци инши типові ознакы, властиві сьым явищам, ушорьовав їх, роблячи одповідні выводы на будучноє. Набытый опит передавав из поколіня в поколіня, вміло примінявучи го у повсякденному житі. Так формовав ся простонародный календарь сохташных повірюв и порад – на каждый місяць, тыждень ци день.

Не є иншакым и день сятых апостолув Петра и Павла, якый припадать на першу половку юлія. Юлій, за народным вызначеньом, – «середина літа й року», а сято Петра и Павла – переддень жнив. Направду, лем минуло літньоє сонцестояня (22. юнія), именнов в сю пору, в юлію, літо в розпалі, дны – майдовші, сонце – майгарячьоє, як сохтувуть казати, «пече, аж масть из пупа тече». А земля набыла свого майвысшого розквіта – вшитко врунить ся зеленьов, пахне медом. По садах дозрівавуть вышні, черешні, аґрус, малина, туй-там и сливы й груші-петрувкы; на загородах яжуть ся овочі: вогуркы, парадичкы, кабачкы, капуста, каралаба, а в полі пышно кучерявить ся горох, киндириця-мелай, кромплі, сонячник, чекавучи на другоє копаня.

Тішить ся око: «У літі – в розмаїті». Та приповідало ся и так: «У полі густо, а в коморі пусто». Селянам доводило ся туго затяговати черева, бо сливков й черешньов мож лем «рот задобрити й червячка заморити, айбо на них не прожити». А основного продукта – хліба – якраз не хватало. Быв се час межехлібя, коли ручноє зерно мало в кого щи присокотило ся, а новоє лем колосьом налило ся. Вадь, як казали: «Старого вже не было, а нового щи не было». Скрутна была пора, и не єден неборак «умер меже двома хлібами», так и не дочекав ся нового урожая. По родинах одчувала ся нестача запасув, люде перебывали ся з «воды на воду». Сесь проміжок часу, за народным вызначеньом, припадать на період меже Ивангльом (7 юлійом) и сятом Петра й Павла (12 юлійом). Нарекли го «петрувські передньовкы». Петрувські – бо перед Петрами, а передньовкы – бо треба было якось передньовати (перебідовати) до зачатку жнив, коли зерно в колосьох молочком налляло ся та щи не запалило ся.

Проміжок невеликый, усього 5 днюв, айбо вліті «плод стигне на очох». И позурні предкы подмітили: кедь на Йван день (Ивана Купала) жита й пшениці щи зелені й «колосочкы лем набиравуть зернисті голосочкы», то за пару днюв (на Петра) – «колося, як русявоє волося» – заполовіло, достигло.

«Половіє – про пец мріє!» – тішили ся ґазды. Брали серпа и спішили в поле нажати сноп-два булш-менш достиглого колося. Подсушеноє зерно мололи на жорнах и пекли богачі. Выпікали ся они не такі мнякі, айбо на безхлібї не было смачнішого: «Варто вкусити – єдным запахом сытый!».

Християнська церква добре порозуміла душу селянина-хлібороба, змучену голодом «передньовок». Штобы якось полегшити, зняти психологічну напрягу населеня, она приурочила до сята Петра и Павла двотыжневый пуст, прозваный «петрувков». Ціль очевидна: замінити одсутность хліба насущного хлібом духовным. И церьков закликала булше говіти, думати про душу, ги про жалудок.

«Петрувка – голодовка», – констатовали: «Хочеш – не хочеш, а мусиш пуст держати, як нич до рота дати». Єднак сам день Петра и Павла (як церковноимениноє сято й престолный празник на деякых селах быв уже порзным.

Требало бы вповісти, што сятый Петро булш знамный вірникам, ги сятый Павел. Його знавуть ги засновника Сятої Соборної Апостолської Церквы. Кроме того, за повірьом, ун наділеный ключами од рая. Удсидь, бизунь, и приповідка: «Петра честувати треба, бо не пустить до неба (бо не увидиш Божого неба)». Та й назвы обрядово-сохташных традицій поязані в народі з його именьом: передсятковый пуст – «петрувка», межехлібні «передньовкы петрувські», самоє сято – не повнословноє Петра й Павла, а скорочено – Петра.

«Абы лем петрувку пережити, а по Петрах – челядник уже сытый!» – не раз доводило ся чути. Тому на сю пору припадала и така бытово-газдувська сохташность, ги подготовка од жнивам. «Петра й Павла честуй, а до жнив ся готуй!» – научали молодшых. Робили пристрої до кос, спеціалні граблі-стернянкы (діла подбору колоскув) и др. Меже тим, з завидка й понад вечур косили траву, штобы отава й третячка встигли до осени нарости. Памнятали прадідувську науку: «Кедь у Петрувку не покосиш травы – не буде отавы!».

Высвистували косы, супроводжовані звонкым «швіть!», «швіть!». За косарями йшли, розбибавучи валы, жункы й одданиці. На дакотрых селах они натягали на головы червені ширінкы й были похожі на польові макы на фоні зеленых покосув. Всягды видніли ся свіжі копиці, и файно шкомтали нуздрі запахы привялого сіна.

Худобна челядь (май часто – верховинци), які не мали свойых нив, у час «передньовок» рокашили ся, брали бесагы й косы и рушали в гляданях сезонної роботы – йшли в низинні села, часто за межі края – в Мадярщину й Чехію, штобы найняти ся у когось из тамтушньых ґазд на період жнив.

Бытывав й такий сохташ, ги «обзоры невіст». Мали ся на позурі молоді жункы, які недавно (в зимові мнясниці) пооддавали ся. Матері й сусідкы припозіровали ся до них, одзначавучи, котра вже забеременніла, а котра щи ньыт. Тих, які были беременні, поддержовали й сокотили, вадь могли легше перебыти «петрувські передньовкы». А тим, котрі щи не понесли дьитинкы (ходили в ялувках), казали: «Бог дасть, скрута вляже ся – и в тебе заяже ся!». Ци потішали фіглярно: «Ты в тому не винна, ож перина была зимна. Прийдуть Петра – буде постіль тепла!».

Всокотила усна творчость фест повірюв и афоризмув, поязаных из «петрувков», «передньовками» и сятом Петра й Павла. Назвеме дакулко: «Быває, што й на Петра ледве душа тепла», «Жнива на Петра – голод на Руздво», «Кедь Петра переживеш – без хліба не умреш», «На Ивана – вода пяна, а на Петра – тепла», «На Ивана нич не мала, а на Петра – вже нажала», «На Петра вода сама кипить у котлі, а по Петрах – по теплі», «На Петра літо ламає ся, житами вклоняє ся», «Петрувка – зачаток літа, лем пусті корыта», «Петрувка – тяжка предньовка», «Петрувськый пуст щи й крихотята поїсть», «Петро из Павлом завітали – по листку в саду зорвали», «Петра прийшло – село на жнива пушло», «У петрувку – не сватавуть дівку», «У петрувськый пост – слабый кост», «Кедь на Петра дощ иде – файна днина жнива жде»