Русинськый великодный сохташ

Єдным из майбулшых ручных християнськых сят про русинув є Великдень. Се сято, котроє є символом людяности, любови, всепрощеня, переплетено из традиційныма обрядами, звыками, вірованями. И зачаткы сьых традицій не все суть християнськыма.

Условно, Великодні сята мож поділити на три части:

• Страстні вадь Великодні огні;
• Великдень;
• Поливалні понеділок и второк

Великодный огень

Из Великодныма сятами поязані Страстні огні, котрі ся палять у четверь вадь суботу.

Так, предпасхалный огень, котрый дуже напоминать язычницькоє сято Ивана Купала, у дакотрых селах пудпальовуть у четверь перед Страстнов Пятницьов, и символізує вун решт Исуса Христа. Бо в сю нуч Месія зазнав много збытковань: мучителі го плювали му в лице, били го, а ученик го Петро тричі ся одрюк од Спасителя – и вшитко се чинило ся при світлови огнюв. У давніші часы в сесю нуч коло Страстного Огня сходили ся селяны и ся молили, споминавучи Исуса.

У другых селах сяткувуть Страсть по Месії из суботы на Великодну неділю, коли тіло вже мертвого Христа сокотила стража, штобы го не вкрали ученикы и не обявили воскреслым: стражникы такой цілу нуч палили огень.

Суботный огень фест одрізнять ся од четверного. У декотрых регіонах легіні били «клепало» (имітовали прибиваня Христа). Сятый суботньый огень палили нараз по заходови сонця. Напримір, у западнуй части Пудкарпатя (на восточнуй сесь обычай майже не стрічать ся) церковнык выносив вшытко смітя и траурні убранства из церьковли и пудпальовав их. Потому вже сходили ся молоді люде и приносили из собов дрова вадь штось другоє діла огня.

Традиційный великодный огень

Палили и палять Страстні огні коло церьковли, на тимитові або десь на возвышеному містови, штобы было видко здалека.

У совітські часы традиция Страсти частично згубила свою первичну ціль и вбернула ся на протест против атеістичної політикы власти, а такой на екстремалну авантюру діла молодежи. Палячи огні на тимитовах над селами, а пуздніше, просто - на возвышеных містах, молоді люде пущали горящі гумові колеса на вчителюв и участковых міліціштув, котрі пробовали помішати «релігійному міроприємству». Ги обычно, се ся супроводжувало пянков. Коло Страстного огня молодеж чинила вшилякі игры й збыткованя, котрі доста часто кончали ся буйками. Любимов забавков легінюв было знимати деревляні городины и капуркы пиля сілськых хыж и палити їх на пасхальному огньови.

У днешньый час церемонія паліня огнюв и дале жиє, й фунгує она у тому же виді, што и в совітські часы, хотя, иппен, не переслідує ся.

Причина – закваска на паску

Паску у давнину замішовали из пшеничної вадь житної мукы (даже товды, коли сімя цілый рук їла саму кендерицю, всьо єдно находили возможность перед сятом розжити ся десь на муку из зерна).

Закваску (причину) газдыня місила у понеділок, середу вадь пятницю. Через се паскы выпікали у вівторок, четверь, суботу (в основному, у суботу, жебы была фрішнов). По иншакых днях пекли из перестраховков, што выпічка ся не вдасть, або у тых трафунках, коли у хыжи жили дакулко сімей, а пец быв єден.

Файты у давнину были великі, и тому на єдну паску схоснововали од двох до десять кіл мукы (обзеравучи ся на число людий). Заквасити таку причину коштувало газдыні даколи три-чотыри годины.

Закваску газдыня накрывала чистов плахтов, а звирьха клала посячену у Вербну неділю щютку (міньку), штобы добавляла заквасці роста и сокотила ї од нечистої силы.

Причина и спечена русинська паска

Русинська паска

На другый день рано розпальовали пец буковыма дровами и перекладали причину у тепшу діла печеня. При тому газдыня была вбрата у гуню, што символізовало багатство, и пудскаковала на містови, абы росли паскы и прибавляло ся у газдовстві.

Ги правило, пекли три паскы: паска-матка (єї посячовали в церьковли), паска-сестра и пасочка (се - булка у формі потяти, тому ї щи называли зозульков). Сестров была паска, котра пекла ся на запас, кедь прийшли гості, а маткы не устало. Зозульку выпікали про дітий-хрестникув вадь, жебы оддавали ї вєдно из писанками жебракам. Были трафункы, коли пасочкы лишали у церьковли.

У давнину паску не припараджовали, айбо у ХХ ст., ги пише Ф. Потушняк, звирьха из кіста зачали ліпити хрестикы, вінкы, узоры и се было новаційов, заведенов интелігенційов. У паску додавали молоко, яйця, масло. Часто выпікали тулко пасок, кулко членув фамилії.

Штобы паска добре росла, пудскаковали, и се обіцяло добрый урожай. Коли на пасці наростав рожок (ворча) вадь коли появляла ся тріщина – се на багатство (лем не всягды, в декотрых районах - се символ смерти). Коли паска не росла, се - на неврожай, а коли западала по середині – ткось у хыжи умре. Было дуже великов радостьов, кедь паска наростала така, што ся приходило розбирати пец, жебы єї выйняти. У дакотрых районах газдыня паску выпікала, натягнувши гуню и рукавиці, ворожачи на хосен.

Спечену паску клали на великоє блюдо, котроє стояло на окремуй великуй скатерти. Ту завязовали звирьха у вузол. Май давно блюда заміщали «деревлянкы», котрі ще до днесь рідко трафлявуть ся по селах.

У періоды епідемій служниця сященника (вадь го жона) била пароха по задови, бо люде віровали, ож товды епідемія ся кончить.

У четвер и суботу збивали у маслозбивачках (збушках) домашньоє масло и часто ліпили из нього якусь звірку (овцю, козу др.). Пасхалный кошар збирали у суботу вечур. Туда клали паску-матку, писанкы, шовдарь, масло, сыр (коровлячый, овечый, козячый), домашню пікницю, суль. Закрытый сятковов салфетков кошар ставив ся на стул и стояв там до другого рана.

Як фарбили писанкы

Обоязковым пасхальным атрибутом є писанка. Писанка – се звареноє и розмальованоє яйце. На Пудкарпатю майже всягды церемонія выготовленя писанок была єднака: звареное яйце розмальововали спеціальным предметом из металічным гострым наконечником (се муг быти зробленый из бляхы пищик вадь замок из піпы, котру обовязково ткось у файті курив), замочовучи го у розтопленый воск; потому яйце фарбили. Часто фарбу варили самі из шкарлупы цибулі, настойкы вульхы, червеного бурака и др.

Кедь газдыня сама не знала мальовати писанкы, се робили спеціалні жоны, при тому задарь, бо раховало ся, што за се їм простять ся гріхы. Мальовали писанкы у четверь, пятницю и суботу. Айбо майбулше у Страстну Пятницю, бо друга робота у сесь день майже не робила ся.

На писанках мальовали (наперед ділячи писанку на дві-три-чотыре часты повздовж) чічкы (косиці), хрестикы, смеречкы, трикутникы, ромбикы, звізды, ламані лінії и др. Май рідко – зображали звірюв. А на Гуцулщині – мальованя, ги узоры вышывок.

Даровали писанкы дітьом, котрі на другый-третьый дны Великденя ходили поливати, нанашкы (нанашкулі) – свойым хрестникам. А кедь хресник умер, товды – жебракам. Нанашка вкладала померлому хрестникови в рукы писанку, штобы мав бавку на тому світі.

Сяченя паскы

Сятити паску заведено дуже рано. Нюс кошар майстаршый у родині –отець, а при одсутности го - сын. У долинян, кедь сімя была без чоловікув, товды паску нюс сусідськый хлопець (принюсши паску, вун заступав місто старшого у хыжи). Паскы клали довкола церьковли, каждый на своє звычное, закріпленое роками місто.

По числови пасок у давнину узнавали про число родин у селі, бо паску сятив каждый.

Обоязково, при посячені, у середину паскы клали воскову свічку, котру запальовали. А по кунцьови ритуала люде хапали кошары и чим скорше тікали домув. Тко першый прибігав – раховало ся - буде першым у всьому.

Дома (несучому паску) стелили на порозі петек (вовняный покровець). Газда заходив у хыжу и кланяв ся: «Христос Воскрес!», - по чому прикладав кошар од голові каждого из дітий, приговорьовучи: «Будь чесный ги паска». Товды газда заходив у хлів и тоже самоє робив из коровов и телятьми (жебы ся не боли и росли добрі ги паска). Розклавши їдіня на столови, сімя молила ся, и газда, похрестивши паску ножом, обрізав краї ї из чотырьох бокув (в дакотрых селах - трьох, а инде – дванадцятьох). Наперед пробовали из всього сяченого. Обрізкы давали худобі од хворобы. Так само ся не вымітовала шкарлупа од писанок. Не вымітовали такой віночок вадь хрестик, котрыма паску припараджовали. Їх сокотили до Вознесіня, по чому хосновали ги й обрізкы.

У восточнуй части Пудкарпатя паску сятити носили у вовняных вадь полотняных бесагах. А у западнуй – у домашнюй вышитуй скатерти, припарадженуй пантликами. Айбо днесь їх домак замінили кошары.

Порфін у поливальный понеділок

Треба обоязково щи памнянути про поливалный понеділок. Традиція го йде од апокрифальної исторії, у котруй говорить ся про вто, што жиды поливали водов ученикув Исуса, які несли їм благу вість. У сесь день всягды обливали ся порфіном вадь водов. При тому обряд ся перетворьовав на веселі бетангські гулькы. За народныма вірованями, чоловік, оболлятый у поливалный понеділок, не буде хворый цілый рук. Бизувно, у народных традиціях, вода, ги и огень, рахувуть ся очищавучыма и зцілювучыма.

Кроме того, была традиція, на третьый день Пасхы у селах выбирати старосту-берова и сілського пастыря (бойтаря).

Днесь русинські пасхальні обряды багаті и разнообразні. И хотя ныні много из того, што мы памнянули, одмерло, айбо велика часть традицій жиє у народі и надале. И сьым треба ся гордити.