Иван Сильвай родив ся 1838. рока у жупі Береґ, у селї Сусково, у фамілії ґрекокатолицького сященика. Ґімнацію скончив в Ужгородї и Сатмарі, пузднїйше свої теолоґічнї познаня углубляв в Ужгородськуй семінарії и Будапештськум універзітетї. 1862. рока, будучы молодым сящеником, став помочником свого отця у Сускōві, по смерти котрого и зайняв його дōвжность. Айбо 1881. рока Ивана Сильвая перевели у Туря-Реметы.

На первый взгляд, його жывот и карьєра ничым не рознила ся од судьбы другых ґрекокатолицькых сященикув, айбо, кедь глубже изучити утышті записы, котрі захранили ся, лем тогди отворять ся правдива сущность сященика. У каждому шорикови його творув одображає ся любōв його ку людям, стремліня їм помочи и зробити жывот майлегшым у склавшуй ся тяжкуй сітуації.

Доказом сього служыть його книга «Автобіографія», котра была написана на фарі у Туря-Реметох автором у возрастї 60 рōкӯв 1898. рока. Ся чудесна біографія є кроникōв ушыткуй фімілії, за Русинув, бывавучых на Пудкарпаттю, за їх тяжкый жывот. У своїх творох автор одмічать важноє значеня вошколованя селян, пише за історичну ролю русинського народа, за його културу, традіції. Як сященик вун изробив описаня даскулькох монастырюв и церькōв, а также церькувных празникув. Изучавучы творы Ивана Сильвай у єднуй особі служыв свому народови и як сященик, и як просвітитель. Вун реґуларно публикує статї, очеркы у областных, районых выданьох, як, «Новый Міръ», «Карпатъ», «Листокъ».

Иван Сильвай быв выдатным літературным дїятельом другуй полōвкы XIX. столїтя, творы котрого составили четыри величезнї томы куповисув. Булшость його творув была выдана пуд имням Уріил Метеор.

Уріил Метеор, подобно як и Александер Духнович и Евгеній Фенцик, быв личностьōв из енциклопедичным обсягом познань. Окрем русинського языка, вун знав мадярськый, латынь, руськый, нїмецькый и словацькый языкы. Любив мадярську и руську класичну літературу. Быв активным членом Общества Василія Великого, котроє зъєдиняло познатых русинськых писатлюв Александера Павловича, Евгенія Фенцика, Александера Митрака, Евменія Сабова, Мікловша Гомичко. Ушыткі они были ґрекокатолицькыма сящениками.

Окрем прозы Иван Сильвай писав балады, верші, духōвну лірику.
Майлїпші його творы:

  • «Горящая свеча»
  • «Древо жизни»
  • «Бедный сирота»
  • «Первые филологи»

Прозы:

  • «Миллионер»
  • «Свекруха и невестка»
  • «Сироты»
  • «Письмо»

Из літературных зарисовок и новел мож выдїлити «Впечатления от поездки по Верховине».

1899. рока сященик дустав приход близь Мукачова у селї Новоє Давыдково, де вун служыв русинському народу до послїднїх своїх днюв, из великōв любōвьōв доносив Слово Господньой до прихожан. Быв захороненый на церькувнуй теріторії. Свої духōвнї і літературнї способности вун передав слїдувучуй ґенерарації, на самый перед свому сынови Сіонови, воспитаню и вошколованю котрого удїляв великый позур, не шкодувучы ни сил, ни часа.

Дякувучы сьōму, Сіон став прекрасным драматурґом, музыкантом, малярьом и хормейстром на Пудкарпаттю.