Вун заслужив, абы го тямили!

До 115-роча Ивана Гарайды

У Полши, у вариши Краков, недалеко од головного плаца на березі р. Вісла, высочить памнятник нашому краянинови Ивану Гарайді. Там го тямлять и честувуть, а у нас про нього мало тко знає. А быв Иван Гарайда вызнамым лінґвістом, педагогом, товмачом, русинськым просвітительом.

Родив ся Иван Гарайда 29 януара 1905 рока у селі Заричово (Унґ. Австро-Мадярщина, теперь Украйина, Закарпатська область, Перечинськый район). Його отець быв директором містної школы, а дідо по матери Иван Торма, тоже учитель, булше ги 40 рокув занимав ся збераньом устного народного умілства. Завто Иван ищи з малых рокув знав традиції и обряды свого народа, особенно любив народні співанкы и приповідкы.

У 1919 р. Иван Гарайда вєдно из родителями перебрав ся жити у Мадярщину. Там вун закончив гімназію, а из 1924 по 1928 р. учив ся на юридичному факултеті Будапештського универзитета, дустав титул доктора права, айбо юристом ниґда не робив. Поступив на філологічный факултет у Пейчи, а позад його законченя из 1930 по 1934 р. учив ся в Ягелонському универзитеті на філософському факултеті, позад законченя якого преподавав у Ягелонському универзитеті, а также у ліцейови и гімназії г. Краков. Сю роботу перервала Друга світова война. Уєдно из краковськыми професорами 6 новембра 1939 рока быв арестованый гестапом и одправленый у концлагер Саксенгаузен. Страшні условія у концлагерови одбили ся на його здоровлю – и вун тяжко заболів. За ходатайства родичув, мадярськоє правителство добило ся його высвобоженя, и в яри 1940 року Иван Гарайда вернув ся в Мадярщину и перебрав ся жити в Ужгород, де стає директором Подкарпатського Общества Наук (ПОН).

Період из новембра 1940 до 27 октовбра 1944 рока (до прихода совіцької армії) быв майбулш плодотворным у житю И. Гарайды. Тогды вун активно занимав ся научнов, выдавательськов и просвітительсков роботов.

ПОН издавало три журналы:

• - літературно-публіцистичный дватыждневик «Недѣля»
• - научный кварталник «Зоря», якый печатав ся русинськым и мадярськым языками и высвітльовав звіданя исторії, філозофії, етнографії
• - місячник «Руська молодежъ»

На каждый рук (1942-1944 рр.) выходив «Великий сельско-господарский календарь»

Было напечатано булш ги 30 книжок из серії «Народна бібліотека», верьх 40 книжок из серії «Літературно-научна бібліотека», 11 книжок серії «Діточа бібліотека» (дані взяті из статі доктора філологичных наук, професора УжНУ Й. Дзензелівського «ПОН і забутий Гарайда» ‒ Ужгород, 1994). Дакотрі из сих выдань И. Гарайді прийшло ся не лем редаговати, а и писати самому. Й. Дзензелівський одзначав: «Усе це складає цілу бібліотеку і красномовно свідчить про колосальну редакторську роботу дирекора ПОН».

У соавторстві из Н.Лелекачом И. Гарайда выдав одділнов книжков «Общу бібліографию Подкарпатя». Першый том сьої унікалної бібліографії наводить майже три тисяч майбулш важных жерел из карпатознавства и свідчив про высокый інтелектуалный уровень корінного русинського населеня. Валерій Падяк, кандидат філологичных наук, писав, же роботу над сьыв книжков мож раховати подвигом, завто што издавала ся она у дуже тяжкых условіях.

Приближав ся фронт. Треба было наскоро ся рішати: ци спасати себе и утікати на Запад, ци лишити ся и спасти унікалну научну роботу. И. Гарайда выбрав другоє: лишив ся в Ужгороді и напечатав бібліографію Подкарпатя, примірникы якої роздав близькым и знакомым, обы сохранили.

Й. Дзензелівський пише: «І. Гарайду з повним правом слід уважати основоположником бібліографії на Закарпатті». В. Падяк, высоко оцінюючи діятелность И.Гарайды, писав: «Він устиг зробити чимало. Але якби він устиг зробити тільки це єдине – у хаосі воєнних подій привести у світ «Загальну бібліографію Подкарпаття» ‒ то вже тільки за це він заслуговує навічно бути згадуваним у ряду найвидатніших постатей русинської історії».

Головнов задачов И.Гарайды як директора ПОН было написати русинську граматику. Сю дуже актуалну роботу на тот час вун вчинив: написав «Граматику руського языка», што была затвержена ги офіційный учебник из рудного материнського языка подкарпатськых русинув и за якым учили ся в народных школах и гімназіях 1941-1944 рр.

Кедь бібліографію, написану Гарайдом у соавторстві из Н. Лелекачом, проф. Й. Дзензелівський высоко оцінює, то «Граматику руського языка» называть «кроком назад». Видить ми ся, така оцінка є хыбнов. Пан професор свідомо перекручує значеня слов «руськый» и «український», рахує їх тотожныма або синонімічныма. У статті «І.А.Гарайда як філолог і громадський діяч» позад слова «руська» в дужках уточнює (тобто українська). За логіков пана професора, И. Гарайда написав граматику не русинського языка, а української мови.

А теперь подумайме собі, ци могли мадяри позволити Гарайді напечатати граматику украйинської мовы и затвердити єї як учебник у школах и гімназіях? Такого не могло быти! Они потопили в кровли Карпатську Україну, розстрільовали січовикув и просвітян, попалили українські книжкы из бібліотек.

Наведеме ищи три арґументы не на хосен пана професора.

1. У 1941 році не было ниякої надобности писати граматику украйинської мовы, так як украйинська мова уже была давно кодифікована. Ищи у 1921 році было затвержено «Найголовніші правила українського правопису», розроблені Українськов Академійов Наук пуд руководителством Агатанґела Кримського и затвержені державов.

У 1928 році выйшов новый повный орфографічный кодекс, якый и теперь в основному хоснує украйинська діаспора (знамый ги «скрипниківський»). Над сим правописом робили украйинські языкознавци А.Булаховський, А.Кримський и др.

И.Гарайда не муг не знати про унормованя украйинської мовы и в 1941 році ставити собі задачу унормовати єї.

2. Наведеме другый арґумент.

У вступному слові до свойої граматикы И.Гарайда перераховує граматикы русинського языка: А.Коцака, И.Фогарашія, М.Лучкая, А.Духновича, И.Раковського, К.Сабова, А.Волошина, И.Панкевича, Є.Сабова. Туй не названо ни єдного украйинського граматиста ци языкознавця, знамого не лем на Украйині, але и за гатаром.

3. Наведеме ищи єден арґумент не на хосен пана професора.

Арсеній Коцак, першый граматист нашого краю, у вступному слові до свойої граматикы чотко вызначив ціль: хоче «написати граматику зато, чтобы – якъ и всѣ другѣ народы – и «мізерні Руснакы» мали граматику своего родного языка» (цитую за кн. «И.Гарайда. Граматика руського языка, с. 5.»). А Руснакы родным материнськым языком раховали не украйинськый, а руськый (русинськый).

Як видеме, И.Гарайда написав граматику не украйинської мовы, а русинського языка, якый быв и є материнськым языком подкарпатськых руснакув (русинув).

За четыри рокы діятельности в Ужгороді И.Гарайда выконав величезну роботу. Общоє количество выдань ПОН (а вшиткі они перейшли через його рукы як редактора) становить понад 1500 наименовань. А кулко вун муг ищи зробити для нашого края, кедь бы дали му можность жити й робити!

Айбо, на жаль, 27 новембра И.Гарайду арештовали (уже не гестапо, а совіцька контррозвідка СМЕРШ) и 103 Децембра 1944 рока у тюрьмі вун умер, проживши на сьому світі лем 39 рокув.

Насамконець наводиме основну думку професора Й. Дзензелівського, из яков мы повностьов погожуєме ся: «Отже, на моє переконання, в особі Івана Андрійовича Гарайди Закарпаття має відомого культурно-освітнього діяча і вченого, відважуся сказати, й патріота, який у надто складних обставинах… великою мірою прислужився до збераження національних, культурних і мовних традицій».

Минає 115 рокув як Иван Гарайда прийшов на сесь світ и булше ги 75 рокув, як вун його навікы полишив. Не забывайме про нього, бо вун заслужив на добру памнять у наших сердцях.