Денник Александра Духновича

Записы Духновича про патріотизм и ренегатство, выборы, пожары, епідемії…

Свуй денник будитель Александер Духнович зачав вести из августа 1859 рока и вюг го по апріль 1864 рока. Записы доста часті, зроблені латинов вадь «язычієм» и они суть деталнов хронологійов житя Пряшовської, епізодами – Подкарпатської Руси того часу з коментарями. Дакотрі з них мавуть назвы вадь заголовкы «Nota», «Pro memoria».

Як и булшость денникув, записы Духновича – се публіцистична оповідь из субєктивно-психологічным мотивованьом. Такой се - засоб психічної самотерапії, так як автор денника так выливав душу, сповідав ся через записы перед Богом, просив у нього помочи про свуй народ. Тому проблема одродженя русинув, проблема ренегатства майбулше пропозірувуть ся у записах Духновича.

Період кунця 50 - першої пол. 60-х рр. ХХ ст. – се час, коли, одойшовши од стресу після розгрому у 1849 роци, мадяре наново набирали ся моцы и мали дяку на реванш (резултатом стало вчиненя Ракусько-Мадярської державы у 1867 рокови). Се быв час, коли права, одвойовані групов Добрянського, русины прямо на очах тратили, й се болюче разило о. Александера.

У першому записі денника од 15 августа 1859 рока Духнович розказує про освяченя руської (русинської – авт.) церквы в Мукачові. На урочистуй гостині, де всі священникы говорили лем по-мадярськы, крилошанин Василь Гаджега попробывав вповісти тост по-русинськы. Його зачали загойковати, што го не чувуть, абы говорив по-мадярськы. Ги подмітив Духнович, сьых гибы русинськых душпастирюв обідило вто, што до них обратили ся як до простої челяди – по-руськы. Такой Будитель подмітив, што у Мукачові булшость населеня суть русинами и говорять русинськым языком, айбо священникы й їх файты одрекли ся од свого. Чувствує ся, што факт одказа русинської еліты од свої бесіды выкликав у о. Александера буль и жаль.

Ренегаты-предателі были про Духновича майгуршым рокашом людий, не трібных про свуй народ. Так у єдному з записув 1861 рока пише про австрійського міністра графа Голуховського, дід котрого Голух быв «чесным русином». Так сесь Голуховський утискав русинську бесіду на Галичині, закривав русинські новинкы. У другому трафунку лаборські священикы наговорили людий проголосувати на выборах за мадяра Рудолфа Буяновича. Тот після выборув зачав поддержовати жидувськых махлярув: «Жиды суть торгующий народ и великомудрый, но Русины суть глупіи, ленивы, неробочи, словом, не достойны имя народа». Духнович подитожив: «Так то уводять наши священники бедный народ до пропасти, про свою користь».

Одказ од свого имени «русин» майбулше журить и злить Будителя. Вун пише, што в час, коли всі народи одстойовють свою націоналность, єдні русины пристрайовуть ся до тої среды, в котруй живуть. Меже мадярами они мадяре, меже словаками – словакы. У записі под назвов «Судьба угорських Русинов. 1861» вун подмітив, што пригнобленый народ называть ся космополітичным, а се означає – никым и ничым. Примір автор наводить як ужгородські русины вповіли, што у них з мадярами «тот сам вопрос, та сама корона, тая самая народность, знамя и народный цвет»,- тоєсть мадяр и русин суть єдным и тим же. Духнович з жальом пише, што вун сам мало не быв арештованый ги «баламут» и спас ся лем, дякувучи єпископу Василю Поповичу.

У рубриці «pro memoria» (для памняти) Будитель розказав исторію, котра ся трафила щи у 1855 роци. Туй повідало ся про чеха, якый ги шпійон подсилав ся у Мукачовськый монастирь. Монахы-василіане тепло принимали сього словянина: «Словом, чеху добре велося; ел, пил, гулял на чужой счет, и никому не снивалось, что дружескій чех был наемный шпигун». Пуздніше вун подпозерав, што образ русського царя Миколи І быв монахамы выставленый в рокаши святых. Чех донюс у жандармерію сесь факт, айбо, докы жандармы прийшли з перевірков, протоигумен о.Алексій, не знавучи нич, просто поміняв образ царя на образ Богоматері. Жандармы тому и не найшли того, што глядали. Они мало не розорвали донощика, не найшовши подпоры його слов. О. Александер пише, што такых трафункув з чехами, ги швабськыма холуями, было фест. Подитожувучи сесі трафункы, Духнович спомнив, як на регіоналному соймі в Пресбурзі Лайош Кошут вповів: «Не боюся словян, я проти словян пошлю словян». Вывод: меже жадныма народами не є такых непорозумінь ги меже словянами. Такой у єдному з записув 1861 рока Будитель подмітив, што мадяре и полякы суть солідарні у єдному – притисненях русинув. И чекавуть Гарібальді ги спасителя свойих отчизн. Поджогы Пряшева у марті 1861 рока Духнович такой поязовав из активностьов гарібалдістув.

Айбо се банованя не робило Будителя и його єднодумцюв пасивныма. Приміром, прагненя протистояти мадяризації и політиці давкы з боку мадяр, мадяронув и австрійцюв мож навести хоть бы вчиненя в Пряшові у 1862 роци Общества св. Иоанна Хрестителя, якоє нарахововало пиля 400 чл. У 1861 роци Духнович з радостьов припоминать, што після придушеня «Кошутового мятежа» у русинув одбыв ся ренесанс. Щи до того выйшов букварь «Книжица», выдавали ся «Альманах» и «Місяцеслов», было вчинено «Литературное заведение». З висоти 1861 рока вун пише: «…да уже и жиды зачинались учить рускому …и любезно посещали школу мою не только русины, но и словаки и мадяры, да и лютеранские учиники».

У деннику мы найшли интересні записы, котрі тыкали ся поставы Адолфа Добрянського. Читавучи денник о. Александера, врозуміли сьме, што выкликані они были депресійов, и неможностьов штось змінити у ситуації, яка вчинила ся у Австрійськуй имперії на зачатку другої половкы ХІХ ст. До приміра, лем єден запис, датованый 4 юлійом 1860 рока: «Мадяризм насуваєтся. Мадярськая одежда и бесіда всюду домінует». У записі од 27 юлія Духнович миригує ся, што хоть и позволили русинам писати просьбы и жалобы на руднум языкови, айбо при тому буквы мали быти латинськыма, забрали майрудноє – кирилицю.

Записы, датовані мартом-юлійом 1861 рока, де Будитель радостно пише, што переможцьом депутатськых перегонув у выборах в мадярськый сойм было признано Адолфа Добрянського – «народолюбца и русина». Айбо проти сього постала «шаришськая аристократія». Щи выборы не заперли ся, а промадярські елементы вже гойкали: «Муска, муска!» (Москаль, Москаль). Будитель подмітив, што всі говорять про равность до того момента, докедь не доходить до діла: товды русин стає неруным, вун стає «муска».

Александер Духнович из больом пише, што фест русинськых аристократув и священникув, предавши свуй народ, помагавуть мадярам, ведучи паскудну и брехливу пропаганду против Адолфа Добрянського. Так, у записі од 2 апріля 1861 рока є исторія, як зборовськый священник Фома Капі одказав ся сповідати свойих прихожан за вто, што голосовали за Адолфа Ивановича Добрянського.

У сьому же записі Александер Духнович розказав, што технологія обмітованя калом была поширена и в тот час. Так суддя Александер Подгаєвський (хоть и русинського роду) всягды розказовав, што Адолф Добрянський обіцяв селянам, гибы на прозьбу го, мавуть прийти русські войська и освободити русинув.

У записі од 24 апріля 1861 рока Будитель записав, што за Адолфа Добрянського проголосовали майже всі русины и словакы Зборовщины. Меже тисячов народа не найшло ся ани єдного пяного, кроме попа Алберта Брадача («пяницы и злобнійшего человіка»). Айбо, не обзеравучи ся на се, з Пряшова выїхала ціла делегація, што складала ся майже выключно з мадяр (єден русин – крилошанин Йосип Шолтес), котра зачала глядати причины признаня выборув недійсныма.

Кунцьовым резултатом стало вто, што мадярськов властьов резултаты выборув были анульовані. За се проголосовали всі члены комісії кроме трьох єї членув. И хоть причины називали ся вшилякі, будитель подмітив, што на рішеня комісії вплинули двоє чиновникув: граф Зичій и Емерік Печі, котрі занимали високі посты в державі. Вун намікає на вто, што Адолф Добрянський мав на сьых велмож компроматы – доказы їх державної зрады. Тому, под їх давленьом, были подтасовані аргументы, за котрыма резултаты выборув скасовали.

Александер Духнович из жальом подмічає, што вшиткі «угорськіе» словяне одстойовуть свою самобытность, защищавуть права, язык, сохташ, а «благіе» русины поддавуть ся асиміляції. Хоть Адолф Добрянський наново участвовав у перевыборах и наново выграв, резултаты повторно были анульовані.

Доста много записув зроблено у связи з пожарами, котрі были частыма у Пряшові, Шаришськуй жупі, Мукачовському монастирі. Так, до приміру, запис, зробленый латинськым языком 3 юнія 1862 рока: «Большое русское село Камьонка со всемъ погорело,- сожжено до 200 домов, и парафїя. Бедныя Дротари со всемъ знищали, и Бог видаетъ, когда они поднимутся» вадь запис од 18 юлія 1862 рока: «Мукачовскій монастир оо. Василіянов погорел совсем. Отцы чернцы церковный дах бляхою покрывали и ремеслниками незаметно на дах пусчен огень сей час воспламенил и сожжег церков и монастир. Шкода неисповидимая, и Бог знает как она нагородится!». Вадь сякі шокуючі записы: «Дня 6-го мая по-новому снову пожар в Пряшове. Женился кучер (кочиш) на циганьской улице, свадебна веселость одбывалась в корчме, где все люди забавлялись, токмо бабы колачи пекли. И так хватился огень, который огромным ветром разнесен, сожжег 20 домов, да и одна дитина сгорела».

У «Noti» за 1864 рук Духнович робить запис про вто, што передньый – 1863 рук у нижнюй Мадярщині быв неврожайным, и резултат – голодным. Айбо уряд, другі жупы одправили туда фест зобраної у себе помочи. Мадяре, у свому шорі, выгнали зо свої території русинув, котрі там были на зароботках, штобы багата пожертва не трафила в рукы русинськых и другых словянськых зароботчан. Будитель з жальом пише, што коли у 1847 роци лем у єднуй Шаришськуй жупі од голода вмерло 38 тисяч русинув, нитко помочи ніякої не дав.

Се лем мізерна часть обзора записув великого русина Александера Духновича, и лем декотрі из проблем, поднятых ним у деннику.

Матеріалы веба были вшорині спеціално пуд 220. ручницю карпатського будителя Александра Духновича