Доброє дїло про люди, авадь “Сященик-квартірант”

Днишньый допис, што го типирька читаете, є про мене дуже важным по двом причинам: запершой того, што хоснуву типирька новый, мало май простый сістем на писаня свой фонетикы, обы ся ай вам май легко читало; задругой того, ож хочу розказати гісторію свой родины, гісторію за вто, як наша чилядь єдно другому помагала.

Но та што? Пушли сьме!

Родинна подобенка Лыжичкув: Йосиф, Поланя тай йих троє дїти (выд май великого) Иван, Мигаль тай Митьо.

На образчікови высше можете видїти мойих дїдика тай бабку, йих трьох дїти, мойих стрыйув. Муй нянько, Василь, помежи ними быв самый молодый, на сьому фото його щи ни є, вун ся пак родит чириз пару рокув по сьуй фотцї. Они ся попаровали поспереґ нашой старой хыжи, котру я вже тоже ни застав. На тому містови пак ся клала друга хыжа, в котруй типирька аж до дниська живе муй стрый Мигаль.

Айбо типирька гісторія даже ни за них, а за єдного сященика-василіяна.

У 50-х рокох комуністічна власть хотїла даяк закрыти монастырь у Імстичові, котрый ся тому старав противити. Настоятильом сього монастыря быв єромонах-василіянин Петро Котович, котрый попиля того написав щи доста много моралных поучинь, гикой “Пяницям на закуску”, “Погарчик для тверезых” (обадва 1925р) тай много далшых. Комуністічна власть зачала на тому самому дарабови земли, што быв монастырськый, стройити школу-інтернат про дїти-ковдошув, обы даяк вытручати сященикув гет, сам храм тай корпусы передали были на ґаздувськое хоснованя жительови Імстичова М.І. Зейканови. У апрільови 1950 храмови “стали на шию”, закрыли. Всїх сященикув авадь позаперали у тюрьмы, авадь заставили “мовчати”.

Імстичовськый монастырь, подобенкы 1930. року

Дале хочу розказати за єдного з тых сященикув, котрого звали Сидор Сабелко. Як ми розказовав стрый, сись сященик раз служив у Мукачові, ни дуже тямит в якому иппен монастырьови, а пак нараз по войнї ся перебрав у Імстичово. Богужаль ниякой фоткы сього чилядника ни я, ни моа родина ни маеме, так як вун вызирав знати ни будеме. Моі дїдик з бабков взяли го ид собі жити. Иппен як ся они з ним зкапчали, як ся найшли — я ни знаву, айбо факт, ож узяли го, а жив з ними у єднуй хыжи, котру годни сьте видїти на образчікови гинде згорув. Мали там сїны тай дві хыжі: у єднуй быв вун, а в другуй Лыжичкы. Про Сабелка исе была дуже ипна варіанта, никавучи на тото, як учинили з другыми його “колеґами”. Вун робив в Кушници на пілорамі, што вырабляла дощкы, рейкы, брусы тай далші детайлы на миблї. Його робота была точити пілы — пілоправ. Раз на тыжджинь вун мусїв ити ся пригласити в сільраду, ож туй є, ож никуды ни утїк. Быв контролованый, мусїв за ся казати, а ни смів вести службу божу. Така у нього была “каторга”. Быв у комуністичной власти пуд перстом.

Ясно ож жити из такой роботы му ни выходило, та пак кажджый динь, пусля той роботы, вун щи у нас чинив усяку остолощину, а майбульш — постилї. Мамка каже, ож тота стара рїзьблена лада, што ї маеме на подї, та чинена иппен сим Сабелком. Помалы ріхтовав усячино а мав за што істи.

Попиля того, як ми розказовала мамка, Сидор бавив ми нянька, бо тот быв у тоты рокы якраз самый меншый, мав лиш пару рокув, а дуже го бавило нарабляти з тым матаржиньом, што там сись “квартірант” мав. Гикой ми пудтвердили моі старші, быв у них єден раз даякый такый фіґлярськый діалоґ:
– Васильку, кой умру, та ися вся серсама пак буде твоа.
– Йой як добре! Та умирайте уже!

Фіґлї-фіґлями, а муй нянько из Сабелком ся мав добрї.

Уже пак потому, ни можу точно май повісти чириз кулько рокув, дїдо Лыжичко байловав стройити нову хыжу, бо у сьуй было вже доста тїсно, дїточкы выгучали, дай Боже кажджому! Сабелко ся яв з дїдом договарьовати, ож вун бы помагав стройити хыжу, а на выдплату абы мав си єдну малиньку хыжку (комнатку), де бы были окримі двирї, обы ни мішав другым. Дїдо Йосиф на исе уже ни пушов, попросив Сидора, обы си глядав другое місто.

Нова хыжа, де вырастав автор. Злїва ся виднїє хыжа стрыя Мигаля, што стойит на містови старой', де жыв Сидор Сабелко.

Сященик сам быв родом из Лазув, Воловеччина, из верховины. Иппен туды ся пак вернув из Кушницї до якыхись свойих родакув. Точно знаву, ож муй нянько раз ид ньому ходив у гостї. А пак другый раз уже из дїдом Лыжичком были там, як го уже загрїбали у зимлю.

Сися курта повідка была про вас, обы вам нагадати, ож у тяжкі часы люди байлувут єдно другому помагати. Я ниґды шуга амена ни чув за Сабелка, закидь ми вчора мамка исе ни розказала. Туй маеме добрый приклад людськой доброты, бо Лыжичкы были в суботї, а Сабелко быв католиком. Люди инчакых конфисїй єдно другому помагали, чистовали ся, у малинькуй хыжцї ся уживали. А наєдно маву файну споминку за своу родину тай йих добрї дїлы.

Ни утрачайте шансу, позвідайте ся мамку з няньком, тко йих бавив, кой были дїтваками. Будьте здорові, майте ся!

Читайте авторув блоґ на Medium и пудписуйте ся на YouTube.