«Не знаву, тко й што буде говорити, коли ня понесуть на теметув» – навщива гроба И. Петровція

22 мая, на 75 роковины прощеного бы знамного русинського поета Ивана Петровція, русинські активісти, члены сосполных організацій Общества им. Духновича, Русинського култорологічного клуба и Народної Рады русинов Закарпаття (НРРЗ) нащивили теметув у селі Осой, де похороненый сесь знамный русин, уроженець сього села. Гості были з Ужгорода, Свалявщины, Мукачовщины и Виноградовщины. На правах ґазды принимав вандровникув знамный на Иршавщині писатель и публіцист Петро Пітра.

Навщива гроба Ивана Петровція

Майже вшиткі нащивникы добре знали прощеного бы Ивана Юрійовича: з ним цімборовали ся, были честовалниками його творчества, єднодумцями, нащивляли «Бовт файні книгы» в Ужгороді. Тому, поклавши косиці, запаливши свічкы и помоливши ся за упокой душі Великого Русина, каждый вповів пару добрых слов. Так старійшина русинського двиганя Володимир Біланин, котрого з Петровційом зязовала многоручна дружба, памянув, накулко чесным и безкомпромісним быв Петровцій, накулко быв вірным у цімборстві и безстрашным патріотом.

Голова Общества им. Духновича Юрій Продан подмітив, што май важным преорітетами про покойного ювіляра были Отцюзнина и русинська бесіда.

Юрій Шипович вповів: «Кебы Ивану Петровційови самому прийшло ся за честь русинув, честь свого народа йти проти цілого світа, вун бы се вчинив супукуйно и не обзеравучи ся».

Михаил Зан одмітив тоту щирость, з котров принимав прощун бы Иван Юрійович нащивникув свого «Бовта». Декотрі епізоды з житя покойного ювіляра розказав член НРРЗ Митро Поп, подкресливши, што Петровцій нигде ся не ганьбив говорити по-русинськы, тим самым акцентувучи позур на тому, што Подкарпатя–земля русинув, котрі суть туй корінным народом.

А иніціатор акції Станіслав Ганькович по тямці зачитав єден из ранньых русинськых стихув Петровція, котрый вун ся навчив, ищи будучи легіньом.

Атмосфера пуд час поминалных церемоній была простов, айбо у тот же час торжественнов и величнов.