«Я русинськым словам давав крыла!» – Прощална спуванка Ивана Петровція
Великый русинськый поет Иван Петровцій родив ся 22. мая 1945 року в селї Осуй Иршавського відика, и днись бы муг мати 75 рокув. Лем забрав Бог ид собі на небо великого Русина 01. януара 2016 року.
Завто дниська ся нам лишать лем из смутком споминати на чоловіка, котрый цїлым сирдцьом любив свуй наруд, свою културу.
Вічна памнять правому патріотови Пудкарпатя!
Иван Петровцій – «Спуванка прощална»
Смертный вітер на мене війнув –
З тїла утекла держача сила:
На два мийтры в земну глыбину
Йде тото, што йсю зимлю любило.
Мої крови послїднї габы
Бють у тихнучый мозок звідаво:
Тко я быв? Дїла чого я быв!?..
Для родины?.. Для славы державы!?..
Де суть мої врагы !?.. Цїмборы?!..
Де – муй Нянько?! И де – моя Мати!?…
Дниська цїмбор муй груб сись сырый –
До пришестя бы в ньому лежати.
Туй лежати я буду вікы.
Я?! Ци, може, лем памнять за мене,
Ош, кой жив, та быв иппен такый,
Ги 'д овечкы ягнятко смиренне…
Но, та – ньит: я ягнятьом ни быв –
Жив им так, ги ми сужено было:
Я державу русинську творив,
Я русинськым словам давав крыла!
Я ни дав смерти свої душі –
Свою душу – дар Господа Бога –
Я вдыхнув у русинські вірші:
В них – муй спокуй, в них – моя трывога!..
Я для вас, Русины мої, жив,
И для вас я уддав свої силы:
Кой ни мав уже нич – на послїдньув межи! –
Сам спокуйно зыйшов у могилу.
З тїла утекла держача сила:
На два мийтры в земну глыбину
Йде тото, што йсю зимлю любило.
Мої крови послїднї габы
Бють у тихнучый мозок звідаво:
Тко я быв? Дїла чого я быв!?..
Для родины?.. Для славы державы!?..
Де суть мої врагы !?.. Цїмборы?!..
Де – муй Нянько?! И де – моя Мати!?…
Дниська цїмбор муй груб сись сырый –
До пришестя бы в ньому лежати.
Туй лежати я буду вікы.
Я?! Ци, може, лем памнять за мене,
Ош, кой жив, та быв иппен такый,
Ги 'д овечкы ягнятко смиренне…
Но, та – ньит: я ягнятьом ни быв –
Жив им так, ги ми сужено было:
Я державу русинську творив,
Я русинськым словам давав крыла!
Я ни дав смерти свої душі –
Свою душу – дар Господа Бога –
Я вдыхнув у русинські вірші:
В них – муй спокуй, в них – моя трывога!..
Я для вас, Русины мої, жив,
И для вас я уддав свої силы:
Кой ни мав уже нич – на послїдньув межи! –
Сам спокуйно зыйшов у могилу.
Далші статї из катеґорії Верші читайте за удкликованьом
подїлити ся
Верші
#08 Май '20
«Не знаву, тко й што буде говорити, коли ня понесуть на теметув» – навщива гроба И. Петровція
«Я русинськым словам давав крыла!» – Прощална спуванка Ивана Петровція
125 рокув Нікіфору Дровняку (Крыницькому) – живот лемковського маляря-наівіста
«Докус бы не заніміти, в бовт ідуть полопоніти» – послолный живот у вершах Володимира Рошка
110 рокув «Русинському Валенбергови» – віновано стодисятилїтю Павла Цібере
Реклама