125 рокув Нікіфору Дровняку (Крыницькому) – живот лемковського маляря-наівіста

21 мая 1895 рока у вариши Крыниця на Лемковині (днесь Крыниця-Здруй Малопольського воєводства у Польши) глухоніма Євдокія Дровняк родила сына. Назвали го Епифаном у честь сятого Епифанія, котрого церьков частує 25 мая. Хрестили го у греко-католицькуй церьковли сятых Петра и Павла. Айбо через непривычность сього имени меже крыницькыма лемками (майже вшыткі жытелі Крыниці были русинами) дітвака стали называти Нікіфором.

Про отця хлопця не є ниякых даных, а мати го, селянка из села Поворозник, жебы прогодовати себе и сына, робила по крыницькых санаторіях майпаскудну роботу: мыла падаменты, порайила у номерах, райбала цуря, носила воду, полола чічкы. Євдокия умерла, коли сынови было лем сім рокув, и по смерти ї обстав ся Нікіфорови у наслідство сусік-лада, у котрому вун пузніше хранив свої картины.

Ошколованя давало ся Нікіфорови дуже тяжко: научив ся хіба што писати печатныма буквами, читати и раховати. Малинькым вун часто бігав у церьков и дуже любив ся находити межи иконами. Завто пузніше релігійна тема доміновала у його творчости.

Талант маляря проявив ся дуже скоро: мальовав грифильом на дошци, церузов на папірьови. За се прозвали го у городкови Матейком. Так имня знамого краковського маляря стало прозивков, котра тіньов ходила за ним всьо жытя. Нікіфор пудписовав свої роботы: «Нікіфор Матейко, Артиста Маляж и др».

Вун ничым не занимав ся, лем мальовав. Жебы прожыти – просив милостыню, жебраковав. Мав из собов табличку из написом “Я – малярь Нікіфор”. Дровняк, котрый быв неграмотным и косноязычив (од мамы перебрав фізичну хибу), фурт носив сорочку и галстук або машлик, наслідовучи интелігентув. До нашых днюв дуйшло много подобенок молодого Дровняка, бо уличні фотографы часто фотографовали го, и вун фурт быв у центрови позура.

Нікіфор нигда не купляв ани фарбы, ани папірь, мальовав школьныма красками, котрі му датко давав. Мальовав на макулатурному папірі – старых пакетах, новинках, зошитах, обрывках плакатув. “Робив” из рана до вечора: выходив «на роботу» руно в 9 рана и мальовав докедь ся не меркло. Не обзерав ся ни на дощь, ни на сніг. Вун мальовав свуй рудный городок Крыницю, часто дофантазововав його архітектуру. Свойих картин николи не подписовав, айбо позначав красныма символами. Тому на верьхови балного зала намальована танцьовальна пара, а на фабрици догана — чоловік из піпов.

За кажду картину Дровняк просив читаву ціну, говорячи, ош она буде у будущому много коштувати, айбо продавав ї за копійкы. Из його пророчеств усі сміяли ся. Изглядателі творчости маляря розказовуть интересный факт – єжедневно молочниці Нікіфор платив малюнком за молоко. Тот малюнок она палила, айбо знавучи про се, вун дале приносив юй малюнкы и платив за їдіня.

У свойих малюнках Дровняк чинив суд над тыма, тко у Крыници робив якоєсь зло иншым: так у пеклі вун зобразив и жыда-пекаря, котрый продавав людям некачественный хліб, и бовташку, котра обважовала покупцюв.

У 1932 рокови у Крыницю приїхав львовськый малярь Роман Турин. Коли вун увидів роботы Дровняка, быв сильно зачудованый. Пан Роман собрав десь 200 картин Нікіфора и отдав їх в парижську галерею “Leon Marseille” на выставку, учинену в новембрі 1932 рока. Нікіфора признали яркым представительом примитивізма. Из 16 украйинськых и 22 италійськых и французькых робут картины Дровняка заняли 11 місто. В тому же рокови Асоциація украйинськых независимых малярюв організовала выставку робот Нікіфора (105 малюнкув) у Львові. Она называла ся «Выставка маляря-самоучкы Нікіфора».

Роботы Нікіфора Дровняка

Творчеством Дровняка заинтересовав ся польськый малярь Ежи Вольф. В 1938 рокови вун опубліковав у новинци “Arkady” очерк «Малярь наивного реализма в Польші. Нікіфор».

У Другу світову войну Дровняк дале жыв у Крыници, айбо жебрачити не муг, бо німци не честовали жебракув. «Німци не любили жебракув. – писав поет Владислав Грабан. – Через то Нікіфору приходило прятати ся. Вун вандровав по окрестным селам, находячи приют у добрых людий. Бо всі в окрузі знали крыницького маляря-чудака, котрый за булку из маслом платить свойима малюнками…»

Роман Ференцевич из Вашингтона споминав: «Літом далекого 1944 рока я жыв у Крыници и єжедневно стрічав на улици Нікіфора, даколи я давав му милостыню, но малюнкы, котрі вун дарив ми взамін, я вымітовав у ближайшый мусорный ящик…»

Коли польськый уряд провюг операцию “Вісла” по выселеню лемкув из їх земель на Украйину и Западну Польшу, Дровняка выселили вєдно из другыма в район Щецина, што на берегови Балтійського моря. Його обвинили у связях из бандеровцями (гибы Дровняк намальовав карту місности діла воякув УПА). Нікіфор на пару рат (чотыти разы) тікав у свою рудну Крыницю, каждый раз проходячи пішкы 700 кілометрув.

Дяковучи поетови Констянтинови Ильдефонсу Гальчинському, котрый дав малярови приют и опубліковав чланок про майстра, Дровняк наново став знамным. 31 децембра 1949 рока у Варшаві была открыта «Выставка малярськых робот Яна Нікіфора из Крыниці».

Айбо, коли в 1955 рокови професор Александер Яцковський из Варшави попросив председателя горсовета Крыниці помочи Дровнякови дачим, тот одказав: “Што вы у ньому видите? Се просто дурный городськый жебрак! А його картины? Тать у нас діти малювуть ліпше!”

Но май читавый резонанс мала выставка в Парижі у 1959 рока в галереї “Diny Vierny.” Вчинити выставку помогла краковська сімя умілствоведув Елла и Анджей Банахи у галерейи, газдыньов котрої была емігрантка из Одесы Діна Верні. Майбулше чудовали ся роботами, на котрых лемковськый самоук зображав “гибы из высоты потячого лету”, “гибы из вагона машинкы”.

В 1960 рокови при помочи маляря Маріана Влосинського велика ретроспективна выставка робот Нікіфора Дровняка из успіхом была учинена у Державному музейови изобразительного искуства у Варшаві. Картины маляря експоновали ся в Италії, Бельгії, Англії, Швейцарії, США, Бразилії, Израилі, Югославії, Чехословакії, Польши и зробили го знамным, принесли му світову славу.

Айбо и товды, коли Дровняк став знамным и популарным, вун не поміняв стиля жытя, обставав ся простым и не вбагав у ничому. У умілськоведчеськых книжках фігуровуть и такі имена знамного лемка, ги Нікіфор из Крыниці, Нікіфор Крыницький, Ян Крыницький, Матейко из Крыниці, Майстер из Крыниці, Лемко Нікіфор.

Умер Нікіфор Дровняк од гертикы 1968-го рока у санаторії в Фолюше. Похороненый на Крыницькому тимитові. Наслідство го нащитує булше ги сорок тисяч робот.

У 2004-му польськый режисер Кшиштоф Краузе зняв філм про жытя и творчество Дровняка – «Муй Нікіфор». Роль маляря зограла вызнамна полська актриса, 88-ручна Кристина Фельдман. Айбо нитко й не здогадав ся, ож маляря у філмі зобразила жона. Філм взяв головну премію на кінофестивалі у чеськых Карловых Варах и другых странах світа. Днесь у Крыници, де Дровняка проганяли, ги жебрака, поклали му памнятник и одкрыли музей. Там, де му запрещали просити милостыню, де не мав жытла, назвали улицю його имням.

Музей Нікіфора Дровняка у руднуй Крыницї

Нікіфора Дровняка, Ніко Піросманішвілі, Марію Приймаченко, Анрі Руссо называвуть основатилями примітивізма у малярстві. Се знавуть на Украйині, у Грузії, у Франції, у Польши… усягды.

За честь Дровняка называти свойим борять ся як полякы, так и украйинци (поклали му у Львові прекрасный памнятник), айбо вун быв лем лемком… Нікіфором Лемком … и каждый русин мав бы зняти шапку перед памнятю го!