«Докус бы не заніміти, в бовт ідуть полопоніти» – послолный живот у вершах Володимира Рошка
Володимир Рошко заслужено поважує ся за праву еліту модерної русинської поезії. Його авторська излога ни дасть го спутати из дакым другым, и кой читач дустане перед ся його шорикы, нараз оцїнить, же то є робота истинного майстера слова.
Понукаєме вам дакулко вершув на тематику посполного руснацького живота у днишньых реалійох, у котрых пан Рошко красно пописує даностї характера простої чиляди. Даностї як добрї, так и пудлі.
Сільський бовт
Ще за чеху бовт у Мошка
Бов, та гі у файті ложка.
Каждому штось уділив,
Кіть за штось кось заплатив.
Нафта, шваблики вадь мыло,
За ушытким ту ходило.
Цукор, руслики ся брали…
Гроші кіть ся не давали,
Тейка на тото служила,
Бы ся “правда” не забыла.
Ще й перценты набігали,
За гешефт руснаки знали.
Як то было? В бовт прийшов,
Вер у тайстру і пушов
Нись без гроши. Бо не мав.
Мошко в тейку записав.
Пувів, кулько довжен буде,
Най руснак се не забуде.
Тихо тот пушов думу.
Яка бесіда? Чому?
Ты прийшов у бовт купити,
А не языком ліпити.
Не до бесіды там было.
Висить на т’ти мука, мыло.
Довжен ’ісь, вернути маєш.
А потягнеш – фест пруграєш.
“Правда” ще єдна ту была,
Мошкови ся вна любила.
Кіть руснак довг не вернов,
Дома козу не найшов.
А даколи і корова
Пушла ’д Мошкови без слова.
Ще такоє ся трафляло,
Што вонь розум убертало.
За великий довг руснак,
Жонов платив, неборак.
Давно такий у селови
Цяпкав гешефт бовташови.
Бов, та гі у файті ложка.
Каждому штось уділив,
Кіть за штось кось заплатив.
Нафта, шваблики вадь мыло,
За ушытким ту ходило.
Цукор, руслики ся брали…
Гроші кіть ся не давали,
Тейка на тото служила,
Бы ся “правда” не забыла.
Ще й перценты набігали,
За гешефт руснаки знали.
Як то было? В бовт прийшов,
Вер у тайстру і пушов
Нись без гроши. Бо не мав.
Мошко в тейку записав.
Пувів, кулько довжен буде,
Най руснак се не забуде.
Тихо тот пушов думу.
Яка бесіда? Чому?
Ты прийшов у бовт купити,
А не языком ліпити.
Не до бесіды там было.
Висить на т’ти мука, мыло.
Довжен ’ісь, вернути маєш.
А потягнеш – фест пруграєш.
“Правда” ще єдна ту была,
Мошкови ся вна любила.
Кіть руснак довг не вернов,
Дома козу не найшов.
А даколи і корова
Пушла ’д Мошкови без слова.
Ще такоє ся трафляло,
Што вонь розум убертало.
За великий довг руснак,
Жонов платив, неборак.
Давно такий у селови
Цяпкав гешефт бовташови.
Ніє Мошка, ніє течки…
Нись громада в бовті гречки.
А по нашому – поганки.
Не глядай нафту, топанки…
Бовт в селі. На хліб ідуть.
У руснаку єден путь.
Не на талош позеравуть,
Дішкурованя чекавуть.
Де ще ввидяться в селі?
Се гі Кремль про мацкалі.
За політику, державу.
Як крадуть? Ко має славу?
Приказувуть, годі сперти.
Скоро. Гібы мали вмерти.
Говорять і говорять…
Як языки не болять?
Бовт на клуб ся убернов.
Ко за чим прийшов – забов.
Бовт в селі – сятоє місто.
Гі на хліб квасноє кісто.
Лем росте людьський рокаш.
В Краю се новый сохташ.
Вуліці порожні стали,
Чий ушыткі повмерали?
Село селом. Німота.
Чеська правда ту проста.
Люди, што ще штось бірувуть,
Жоны, котрі силу чувуть,
В Чехох роблять, зароблявуть,
Гі прокляті ся звивавуть.
Гроші думу ай паки,
Женуть, бы ту діточки
Жыли і не голодали,
Бы ся в Краю дубрі мали.
Дома пстала старшина,
Ковдоші, з дітьми жона.
Зато села спорозніли,
Зато села заніміли.
Нись громада в бовті гречки.
А по нашому – поганки.
Не глядай нафту, топанки…
Бовт в селі. На хліб ідуть.
У руснаку єден путь.
Не на талош позеравуть,
Дішкурованя чекавуть.
Де ще ввидяться в селі?
Се гі Кремль про мацкалі.
За політику, державу.
Як крадуть? Ко має славу?
Приказувуть, годі сперти.
Скоро. Гібы мали вмерти.
Говорять і говорять…
Як языки не болять?
Бовт на клуб ся убернов.
Ко за чим прийшов – забов.
Бовт в селі – сятоє місто.
Гі на хліб квасноє кісто.
Лем росте людьський рокаш.
В Краю се новый сохташ.
Вуліці порожні стали,
Чий ушыткі повмерали?
Село селом. Німота.
Чеська правда ту проста.
Люди, што ще штось бірувуть,
Жоны, котрі силу чувуть,
В Чехох роблять, зароблявуть,
Гі прокляті ся звивавуть.
Гроші думу ай паки,
Женуть, бы ту діточки
Жыли і не голодали,
Бы ся в Краю дубрі мали.
Дома пстала старшина,
Ковдоші, з дітьми жона.
Зато села спорозніли,
Зато села заніміли.
Бібліотека вже вмерать,
Двері клуб не одоперать.
Ще за ним дітня банує.
Бал село вжек рук не чує.
Челядь плісніє в хижах,
Ся німота родить страх.
Што у світі? Як кума?
Ци на Чехох вжек зима?
Зять коли з Праги надыйде?
Вышша пинзія ци прийде?
Де учуєш, перезнаєш?
Де ся зыйдеш, де стрічаєш?
Бовт, гі школа про діти,
Зберать нас, Господь, прости.
Што-што, айбо хліба треба,
Шкрипчуть копійки із жеба.
Дітьом цукорки беруть,
Ще кіть дакі туні суть.
Што нись в світі – хочеш чути,
У бовт мусиш завернути.
Ту учуєш і плітки,
Што не пишуть новинки.
Приказувуть за ушытко.
В телевізорі не видко
І половку з сього всього.
Де то вчули, до сятого?
В бовт ідуть поговорити,
Бесіду бы не забыти.
Бы самому в хижи дома
Не поплісніти, до грома.
Докус бы не заніміти,
В бовт ідуть полопоніти.
Двері клуб не одоперать.
Ще за ним дітня банує.
Бал село вжек рук не чує.
Челядь плісніє в хижах,
Ся німота родить страх.
Што у світі? Як кума?
Ци на Чехох вжек зима?
Зять коли з Праги надыйде?
Вышша пинзія ци прийде?
Де учуєш, перезнаєш?
Де ся зыйдеш, де стрічаєш?
Бовт, гі школа про діти,
Зберать нас, Господь, прости.
Што-што, айбо хліба треба,
Шкрипчуть копійки із жеба.
Дітьом цукорки беруть,
Ще кіть дакі туні суть.
Што нись в світі – хочеш чути,
У бовт мусиш завернути.
Ту учуєш і плітки,
Што не пишуть новинки.
Приказувуть за ушытко.
В телевізорі не видко
І половку з сього всього.
Де то вчули, до сятого?
В бовт ідуть поговорити,
Бесіду бы не забыти.
Бы самому в хижи дома
Не поплісніти, до грома.
Докус бы не заніміти,
В бовт ідуть полопоніти.
Кидь вам ся любить творчость Володимира Рошка, та слїдкуйте за ним у facebook – читайте поезію из первых рук.
Сусідове
Притчі ходять за сусіду,
Гі на мокрых дільох сліду.
За янных кажуть красно,
Вадь мачавуть у багно.
Дакого хвалять за помуч,
Иншый – то скупый гі обруч.
Тот брехач, антот пяниця,
В сього на межи керниця.
Пустить кури т’ти в грядки,
Бырвуть твої лопатки.
Вадь гною́вку у твуй двур,
Пустять нишком попуд мур.
Тот межу переорав,
Другий дітьом твойим лав.
Та ворожка, ся краде,
У селі ся так веде.
Ще у нас ушыткі знавуть:
Ош і завидки кусавуть
Твойих ближньих сусідову.
Просять здохнути корову.
Де ту правда, а де фіґлі?
Котрый чиї брав біціґлі?
Сусідове всякі суть.
На єден із нима путь,
Вуйдеш, айбо не усе.
Даколи тя вонь трясе.
Я сусіду, хвала Богу,
Маву, гі безногий ногу.
Гі на мокрых дільох сліду.
За янных кажуть красно,
Вадь мачавуть у багно.
Дакого хвалять за помуч,
Иншый – то скупый гі обруч.
Тот брехач, антот пяниця,
В сього на межи керниця.
Пустить кури т’ти в грядки,
Бырвуть твої лопатки.
Вадь гною́вку у твуй двур,
Пустять нишком попуд мур.
Тот межу переорав,
Другий дітьом твойим лав.
Та ворожка, ся краде,
У селі ся так веде.
Ще у нас ушыткі знавуть:
Ош і завидки кусавуть
Твойих ближньих сусідову.
Просять здохнути корову.
Де ту правда, а де фіґлі?
Котрый чиї брав біціґлі?
Сусідове всякі суть.
На єден із нима путь,
Вуйдеш, айбо не усе.
Даколи тя вонь трясе.
Я сусіду, хвала Богу,
Маву, гі безногий ногу.
Жыву субі за селом,
Без сусіду за двором.
Довкул поле, хиж ніє:
Войовати опстає
Із жонов, вадь із дітьми,
Може з псом, ци із курьми.
Ніє́ лармы без сусіду,
У грядках чужого сліду.
Нікому у двур ся хпати,
Із-за плота тубі лати.
Не толочать комоницю,
Не обламлють кендирицю.
І смітя у двур не мичуть,
Вадь біду на тя не кличуть.
Никого то не болить,
Што в дворі у тя лежить.
Вадитися не біжуть,
Коли кури вон гребуть.
Нико тя не мириґує,
Не гучить, тебе не чує.
Нішто ни з ким ти ділити,
Без сусіду фаєн жыти.
Я вам што хочу казати?
Сусідову честовати,
Мусай, бо межи людьми,
Та гі лишка із курьми.
Вічна суєта буде,
Лем здоровля украде.
Без сусіду за двором.
Довкул поле, хиж ніє:
Войовати опстає
Із жонов, вадь із дітьми,
Може з псом, ци із курьми.
Ніє́ лармы без сусіду,
У грядках чужого сліду.
Нікому у двур ся хпати,
Із-за плота тубі лати.
Не толочать комоницю,
Не обламлють кендирицю.
І смітя у двур не мичуть,
Вадь біду на тя не кличуть.
Никого то не болить,
Што в дворі у тя лежить.
Вадитися не біжуть,
Коли кури вон гребуть.
Нико тя не мириґує,
Не гучить, тебе не чує.
Нішто ни з ким ти ділити,
Без сусіду фаєн жыти.
Я вам што хочу казати?
Сусідову честовати,
Мусай, бо межи людьми,
Та гі лишка із курьми.
Вічна суєта буде,
Лем здоровля украде.
Схилені будары
Селами у нашум Краю
Ходжю серединов, скраю.
Штось ся у них поміняло,
Много чого не опстало.
Наші спорозніли села.
Челядь де тота весела?
Де суть череды, коровы?
З возом, плугом, де чіковы?
Села наші заніміли
І руснаки десь ся діли.
Стовуть будары схилені,
Нашов бідов зажурені.
Миче ся у вочі нись,
Не як давно, не колись…
Докус зароснутый двур.
Хижа. Облупленый мур.
За хлівом будар схиленый,
Здолы мох нарус зеленый.
І жалива до груди,
Видко, ош ніє люди.
Од біды гет повтікали,
Свої хіжі полишали
В Краю бідаки-руснаки.
Не од доброї се дяки.
Лем будар стойить схиленый,
Нашов бідов зажуреный.
Ходжю серединов, скраю.
Штось ся у них поміняло,
Много чого не опстало.
Наші спорозніли села.
Челядь де тота весела?
Де суть череды, коровы?
З возом, плугом, де чіковы?
Села наші заніміли
І руснаки десь ся діли.
Стовуть будары схилені,
Нашов бідов зажурені.
Миче ся у вочі нись,
Не як давно, не колись…
Докус зароснутый двур.
Хижа. Облупленый мур.
За хлівом будар схиленый,
Здолы мох нарус зеленый.
І жалива до груди,
Видко, ош ніє люди.
Од біды гет повтікали,
Свої хіжі полишали
В Краю бідаки-руснаки.
Не од доброї се дяки.
Лем будар стойить схиленый,
Нашов бідов зажуреный.
Будары нись не тоті,
Зад хліва у німоті
Сиротливо субі стовуть
І упасти ся не бовуть.
Дошьки старых будару
Позсыхалися в жару.
Вубілило сонце їх;
Вумочив і дощ, і сніг.
Віхор дує, дверьми хлипать,
Завісами тихо рипать.
У два пальці світять спары.
Ганьба? Біда? Де до хмары?
Ту роки нитко не ходить,
На путичці трава сходить.
Чим ся журять будары?
Стовуть німі, до мары.
Стойить зад хліва будар,
Цуравый в траві кошар.
Што ся нарас в вочі миче?
То, што думати нас кличе.
А ще, душу теребить,
То, што руснака болить.
Будары, што ся схилили…
Ту колись руснаки жыли.
Ийзрі втікли за гатар,
Сиротливо пстав будар.
Се за нима засмучені
Стовуть будары схилені.
Зад хліва у німоті
Сиротливо субі стовуть
І упасти ся не бовуть.
Дошьки старых будару
Позсыхалися в жару.
Вубілило сонце їх;
Вумочив і дощ, і сніг.
Віхор дує, дверьми хлипать,
Завісами тихо рипать.
У два пальці світять спары.
Ганьба? Біда? Де до хмары?
Ту роки нитко не ходить,
На путичці трава сходить.
Чим ся журять будары?
Стовуть німі, до мары.
Стойить зад хліва будар,
Цуравый в траві кошар.
Што ся нарас в вочі миче?
То, што думати нас кличе.
А ще, душу теребить,
То, што руснака болить.
Будары, што ся схилили…
Ту колись руснаки жыли.
Ийзрі втікли за гатар,
Сиротливо пстав будар.
Се за нима засмучені
Стовуть будары схилені.
Далші статї из катеґорії Верші читайте за удкликованьом
подїлити ся
Верші
#08 Май '20
«Не знаву, тко й што буде говорити, коли ня понесуть на теметув» – навщива гроба И. Петровція
«Я русинськым словам давав крыла!» – Прощална спуванка Ивана Петровція
125 рокув Нікіфору Дровняку (Крыницькому) – живот лемковського маляря-наівіста
«Докус бы не заніміти, в бовт ідуть полопоніти» – послолный живот у вершах Володимира Рошка
110 рокув «Русинському Валенбергови» – віновано стодисятилїтю Павла Цібере
Реклама